Розділ 48. Зелені двері

РОЗДІЛ 48

ЗЕЛЕНІ ДВЕРІ

Через два тижні дев’ятеро зійшлися біля зелених дверей на першу перевірку контуру. Добиралися різними шляхами: віддані маршрути місто не дозволяло відтворити навіть випадково. Гриша тричі звернув не в той двір, Лев звинуватив міське планування, Ася — Лева.

Міра вела Лану через квітковий ринок. Називала орієнтири вголос: айстри на розі, жовтий велосипед на балконі, тріснута водостічна труба. Новий шлях уже належав теперішньому й не прикидався поверненням старого.

На килимку Лана прочитала: «Витріть ноги й лихі наміри».

— Наміри теж? — запитала Серафима.

— Їх особливо.

У вітальні бракувало стільців. Мотря сіла біля вікна, подалі від сільнички, якої більше не чула. Еліаса привели під охороною — комісія дозволила йому бути присутнім як одному з укладачів журналу. Нора тримала чашку обома руками. Власне прізвище їй повернули, дитинство — ні.

Серафима розклала дев’ять мідних жетонів.

— Контур має назвати, що взяв, і повторити строк. Якщо почуєте зайве — забирайте руки.

Вони торкнулися металу по черзі.

«Дорога до бабусиної кухні. Триста п’ятдесят один день», — озвався Гришин жетон.

«Дорога від кадетського гуртожитку до зелених дверей. Триста п’ятдесят один день».

Даміан не здригнувся, але Серафима поставила чашку так різко, що чай хлюпнув на блюдце.

Мірин жетон назвав шлях зі школи. За ним — мамин голос.

Вона відсмикнула руку.

Усі мідні кола згасли одночасно. Будинок завмер; навіть труби перестали гудіти.

— Голос не був ціною, — сказала Міра.

— Його вже немає в тобі, — відповів Еліас. — Старий контур міг записати втрату як вільне місце.

— Міг. Тільки навіщо ми будували новий, якщо він повторює старі звички?

Вона розгорнула журнал. Між рядками проступила тонка срібна приписка: «Звичний супровід дороги».

Лана нахилилася над сторінкою.

— Мама співала дорогою зі школи?

— Іноді чекала нас біля гаражів, — відповіла Міра. — Але я віддала її голос окремо. Не місту.

— Отже, приписку геть.

Серафима підчепила срібну приписку ножем і вирізала разом із клаптем паперу. Нитка смикнулася до вирваного рядка, край узявся чорним. На подвір’ї щось глухо вдарило, Завіса потоншала, і перехожа раптом побачила домовика на ринві. Побачила як слід: зупинилася й повільно зняла окуляри.

Домовик теж побачив, що його бачать. Зісковзнув із мокрої ринви, зачепився кігтями за жолоб і повис над тротуаром.

Міра першою рвонула до дверей. На ґанку зупинилася: мідний жетон у руці обпікав, контур чекав, чи поверне вона долоню до кола. Якщо вийде зараз, перевірка обірветься. Якщо лишиться, істота впаде на перехожу.

— Іди. Якщо через наші правила комусь зараз проломить голову, я сама спалю журнал.

Міра вибігла у двір. Даміан — за нею, вже розгортаючи пальто. Вони не встигли: жолоб відірвався, домовик упав разом із листям і чорною водою. Перехожа підняла руки, ніби ловила дитину.

Істота важила не більше кота. Вдарилася їй у плече, вчепилася в шарф і заверещала так, що на сусідньому балконі відчинилося вікно.

— Це що? — спитала жінка, притискаючи домовика до грудей.

«Нічого, вам здалося» мало не злетіло з язика само. От же гидота — Архів учив добре. Міра ковтнула звичну брехню.

— Мешканець цього будинку, — сказала Міра. — Зазвичай ви його не бачите. Ви не поранилися?

— Він мене вкусив.

— Ви його спіймали. Мабуть, це була незгода з методом.

Домовик показав дрібні зуби й перебрався з рук жінки на мокрий підвіконник. Тепер, коли Завіса знову густішала, його контури розпливалися. Але жінка не забула. Торкнулася сліду від зубів і дивилася, доки істота не зникла в ринві.

— Я завтра це пам’ятатиму?

— Так.

— Добре. Бо чоловік знову скаже, що я вигадую.

Вона підняла окуляри з калюжі й пішла. Без клятви мовчати, без вилучення й без паперу, який вирішував би, що побачене їй не належить.

Коли Міра повернулася, жетони лежали темні. Ніхто не торкнувся їх без неї.

— Якщо не прийме виправлення? — запитав Лев.

— Сьогодні розійдемося без угоди, — сказала Міра.

— І відкриємо місто?

— На кілька годин. Таке правило.

Ніхто не запропонував повернути приписку. Серафима переписала Мірину ціну: тільки послідовність поворотів, без голосів, запахів і людей, які колись ішли поруч. Дев’ятеро повторили межі. Жетони спалахнули знову.

Цього разу Мірин назвав лише дорогу.

За вікном домовик пірнув у ринву. Перехожа ще хвилину дивилася на порожнє місце, тоді пішла, раз у раз озираючись. Завіса зімкнулася не цілком: тепер побачене не стиралося саме.