Розділ 45. Справа номер нуль

РОЗДІЛ 45

СПРАВА НОМЕР НУЛЬ

На п’ятий день після «Північної» до клініки принесли металеву шафу.

Вона з’явилася о сьомій ранку посеред приймальні, проламала дві плитки й відмовилася пояснювати походження. На дверцятах був знак Архіву, якого Міра ніколи не бачила: порожнє коло навколо цифри нуль.

Ася подзвонила Мірі раніше, аніж охорона встигла накрити шафу брезентом.

— Воно називає твоє ім’я, — сказала відьма. — І кожні три хвилини намагається оформити Лану як вміст.

Міра приїхала разом із Даміаном. Він досі був відсторонений, тому замість знака показав охороні паперове рішення тимчасової комісії. Документ перевіряли довше, ніж колись магічний метал, зате він не міг сам дописати повноваження власникові.

Лана вже стояла в приймальні у лікарняному халаті та черевиках, позичених у медсестри.

— Тобі не можна вставати без опори, — сказала Міра.

— Я сперлася на стіну.

— Це не те.

— Стіні це байдуже. Мені теж.

Шафа відгукнулася на її голос. Усередині клацнули замки, на дверцятах з’явився напис: «Об’єкт Л. В. повернуто. Очікується архівація».

— Я не об’єкт, — сказала Лана.

Напис змінився: «Заперечення не передбачено формою».

Даміан присів і знайшов під дверцятами гніздо для службового жетона. Вставляти не став — хоч одна корисна звичка пережила відсторонення.

— Мобільний реєстратор, — сказав він. — Коли списаний свідок повертався, ця річ мала забрати його разом з усім, що він приніс.

— Куди?

— У нульове сховище. На планах його немає.

Кабінет без номера за Міриною майстернею. Картотека під сходами. Шафа просто чекала, поки хтось із мертвих за документами виявиться досить невихованим, щоб прийти живим, — і тоді прибирала помилку вдруге. Уже разом із доказами.

— Чому шафа прийшла сюди? — запитала Ася.

— Старий контур зруйнований, — відповів Даміан. — Вона втратила адресу сховища і пішла за Ланиною прив’язкою.

На дверцятах з’явився новий рядок: «Для завершення справи помістіть свідка всередину».

Лана пирхнула.

— Навіть не попросили чемно.

— Не відчиняй, — сказала Міра.

— Не збиралася. Хочу, щоб воно почуло відмову.

Лана стала перед шафою, спираючись на Асину руку.

— Я, Лана Воронець, не даю згоди на архівацію тіла, пам’яті, імені чи свідчень. Вимагаю передати справу незалежній комісії.

Метал здригнувся. Система не мала поля для такої відповіді. Літери перебирали варіанти: «відкладено», «нестабільність», «вплив сторонніх». Жоден не дозволяв виконати пряму вимогу.

— Вона шукає спосіб оголосити згоду недійсною, — сказала Міра.

— Тоді додамо свідків, — відповів Даміан.

Першою назвалася медсестра, яка ще не встигла повечеряти й тримала булочку просто рукавичкою. За нею — охоронці, Ася, Міра й Даміан. Семеро людей по черзі підтвердили, що Лана при тямі, розуміє слова й відмовляється сама. Шафа нагрілася так, що запахло розпеченим пилом, але дверей не відчинила. Уперта бляшанка.

— Потрібен представник Архіву, — сказала Міра.

Еліаса тримали в ізоляторі Вартових. Тимчасова комісія дозволила виклик через захищений екран. Він з’явився у сірій кімнаті, із зафіксованою рукою й без окулярів.

Побачив знак нульового сховища й заплющив очі.

— Я думав, їх демонтували.

— Знову думали зручну річ, — сказала Міра. — Як зупинити?

— Має бути картка первісної справи. Шафа прийшла за Ланою, але ключем вважає того, хто першим відкрив провадження.

— Ви?

— Ні. Анна.

Справу номер нуль мати відкрила ще до перших дверей. Вона підозрювала, що клініка Авреля підробила Ланин діагноз, і подала заяву до Архіву. Заяву лишили відкритою, саму заявницю перетворили на частину доказів, а після її смерті право доступу перевели старшій доньці.

— Тому вона називає мене, — сказала Міра. — Я успадкувала незавершену справу Анни.

— Де картка? — запитав Даміан.

Еліас назвав полицю в кабінеті за майстернею. Після нападу кімната мала відкритися, бо старий контур більше не приховував її від будівлі.

— Я поїду, — сказала Міра.

Лана відразу відповіла:

— Я теж.

— Ти ледве ходиш.

— Шафа вважає мене вмістом. Хочу бути присутня, коли справу відкриють.

Міра ледь не сказала «це небезпечно» й прикусила язика. Потім поклала перед сестрою запасні рукавички та пояснила, де шов найслабший.

— Добре. У кріслі, з лікаркою і можливістю повернутися будь-якої миті.