Розділ 44. Перша ніч

РОЗДІЛ 44

ПЕРША НІЧ

У коридорі почав кричати чоловік. Йому повернувся спогад про аварію, в якій він втратив дружину, але обличчя дружини належало іншій жінці. Медики намагалися його втримати, бо він буквально бився об стіну.

Міра вийшла. Даміан уже прибрав стільці, щоб звільнити простір, і говорив із чоловіком:

— Назвіть, що бачите зараз.

— Вона померла. Я знову залишив її.

— Це спогад. Зараз ви в клініці. Біля вас синя стіна, вікно й лікарка Олена.

— Ви не знаєте.

— Не знаю. Тому не кажу, що все минуло. Кажу, де ви стоїте.

Міра принесла його куртку. У кишені знайшовся ключ із брелоком у формі човна. Річ пам’ятала сьогоднішній ранок: чоловік зачиняв квартиру, дружина — жива, старша, зовсім не схожа на жінку зі спогаду — просила купити молоко.

— Цей ключ ваш? — запитала Міра.

Він упізнав.

— Дружина зараз удома. Ми можемо зателефонувати. Але спершу ви самі скажете, чи хочете почути її голос.

Чоловік довго дивився на телефон, тоді кивнув. Із динаміка одразу долинуло сердите жіноче: «Де тебе носить? Молоко купив?» Він сповз по синій стіні й заплакав, стискаючи ключ-човник. Чужа аварія нікуди не поділася, зате в цьому ранку дружина була жива й уже встигла на нього насваритися.

Міра підвелася — і підлога неквапно поїхала ліворуч. Ася саме прийшла з «Полину», перехопила голку Анни раніше, ніж та дзенькнула об кахлі, і без розмов посадила Міру на розкладачку в сусідній кімнаті.

— Лана спить? — запитала Міра.

— Уже ні. Слухає, як ти рятуєш усіх у коридорі, й сердиться.

— Чому?

— Бо впізнає твою звичку не лягати, доки поряд є хтось в гіршому стані.

— Тут багато таких.

— І колись це тебе доконає.

Ася накрила її ковдрою. Міра хотіла підвестися, але відьма поклала зверху медичну енциклопедію.

— Прибери це з мене.

— Заснеш — приберу.

Даміан сів біля дверей, сперся потилицею об стіну й заплющив очі. Черевик лишив у проході, щоб його розбудили, якщо хтось увійде.

— Лягайте теж, — сказала вона.

— Тут немає місця.

Ася ногою висунула з-під столу другу розкладачку.

— У відьомській клініці завжди є місце для впертих. Це основна група пацієнтів.

Вони заснули в одній кімнаті, хоча й не поруч — між ними стояв стіл із журналом і трьома стаканчиками коричневої води, яка тут називалася кавою. Міра прокинулася через дві години від того, що Даміан говорив уві сні.

Імені батька він не вимовляв. Повторював одну фразу:

— Я не поверну її назад.

Будити його Міра не стала. Перевірила тільки зап’ястки: подвійна нитка зникла після Серця і більше не тягла їх у спільні сни.

Уранці Лана попросила справжню каву, телефон і ножиці. Лікарка дозволила перше після аналізів, друге — без обмежень, третє видала під наглядом, попередньо запитавши, що саме сестра хоче зробити.

Лана відрізала сиве пасмо й поклала в паперовий конверт.

— Не викидаєш? — запитала Міра.

— Поки ні. Воно відросло там, унизу. Я тих років не пам’ятаю, а волосся — ось. Носити не хочу. Викинути теж поки не можу.

На конверті Лана написала дату й слово «повернення». Нижче почала виводити «порятунок», закреслила після першої літери й відклала ручку. Міра мовчки подала їй клейку стрічку.

Нора пережила ніч. Говорила низько, берегла кожне слово й раз по раз переставляла події: Сильвена пам’ятала до останнього вечора, а далі — біла пляма. Вона попросила папір і звеліла записати все, що знали каблучка та чорна нота. «І нічого не дописуйте від себе. Спершу покажете мені», — додала й перевірила першу сторінку сама.

Мотря прокинулася без голосів у солі. Ася віддала їй комору над «Полином» і так виразно назвала це медичним наглядом, що навіть Гриша не пожартував. Зате виставив рахунок за дві квартири, стіну та котові моральні збитки. Мак вимагав окремого рядка.

До тимчасової комісії Вартових Еліас з’явився сам, із первісним журналом у руках. Його заарештували, але Даміан не втручався.

— Він допоміг нам, — сказала Міра.

— І двадцять років приховував злочин.

— Одне не скасовує другого. У справі буде і допомога, і двадцять років брехні.

Даміан подивився на неї.

— Нарешті перестали викидати незручну половину факту.

— Не радійте так помітно. Я ще можу знову почати сперечатися.

— На це й розраховую.

Самого Даміана відсторонили від служби на час розслідування. Він віддав знак без суперечки, проте зброю залишив — «на випадок, якщо бюрократія вирішить знову перейти до активних дій». На диво йому це дозволили.