Розділ 43. Коли місто прокинулося

РОЗДІЛ 43

КОЛИ МІСТО ПРОКИНУЛОСЯ

До незалежної клініки вони дісталися після заходу сонця.

На вулиці йшов дощ. Біля клініки жінка в домашніх капцях повторювала адресу, яку згадала посеред вечері, а недалеко від неї водій трамвая тримав у долоні чуже дитяче ім’я. Вилучене поверталося уривками — через запахи, обмовки й раптове впізнавання.

У приймальні поставили довгі столи й наліпили над ними аркуші: «Чиє це ім’я?», «Коли ви востаннє були собою?», «Хто може підтвердити ваш сьогоднішній день?». На друге питання сварилися найбільше. Один чоловік написав: «Пів години тому», перекреслив і додав: «Мабуть». Відьми не поспішали різати чужі відбитки. Шукали ключ, запах домашнього мила, людину, яка знала вчорашній день, а невпізнану пам’ять пакували окремо, і щоразу доводилося питати дозволу в того, хто й без них ледве розумів, де закінчується власне.

Міра працювала, поки пальці не почали схиблювати повз вушко й Ася не відібрала голку. Хлопцеві у червоній куртці повернувся батько, якого той роками приймав за випадкового перехожого. Жінці з обгризеними нігтями дісталося чуже пишне весілля. Вона тримала спогад на розкритій долоні, потім попросила загорнути окремо й написати згори: «Не моє».

Лану перевели до відділення відьом. День зникнення й усе до нього вона пам’ятала, а трьох років під Серцем — ні. У дзеркалі бачила худіше обличчя, довге волосся й сиве пасмо, якого не пам’ятала. Торкнулася його й відвернулася.

Коли в трубах загуркотіла вода, Лана попросила відчинити вікно. Міра показала їй незамкнені двері палати й залишила щілину.

— Можеш вийти будь-коли.

— Я знаю.

— Тіло не знає.

Лана не дозволила медсестрі підійти до крапельниці, доки та не пояснила кожен рух. Потім сама простягнула руку.

Клінічні бланки писалися тією самою мовою, що й архівні. Медсестра сказала: «Зафіксуємо пацієнтку», — і Лана мовчки витягнула руку з манжети.

— Показники, — поправила вона. — Фіксуйте показники.

Після пояснення манжета знову стала можливою.

Коли лікарка пообіцяла «повернути нормальний сон», Лана попросила для початку просто не зачиняти двері.

Лікарка з червоним олівцем сперечалася найдовше. Потім сама закреслила в картці «зафіксувати» й написала «виміряти». До ранку на сестринському посту висів список невдалих слів, а внизу хтось приписав: «Пацієнтка Воронець однаково знайде нові».

Міра вже хотіла наказати Лані берегти сили. Дуже доречно, авжеж, після трьох років турботи під замком. Вона прикусила язика, запила невимовлене холодною водою й подала сестрі олівець.

Даміан сидів у коридорі. Йому обробили долоню, наклали шви на плече, але палату він не заходив без запрошення. На його колінах лежав первісний журнал, а поруч на стільці стояли три паперові стаканчики з автомату.

— Це кава? — запитала Міра.

— Система називає її так.

— Після сьогоднішнього навіть автомат із кавою заслуговує чесних слів. Це рідка коричнева вода.

Він засміявся і віддав їй найменш повний стаканчик.

— Капітанка Вест підтвердила прийняття доказів. Приймальник опечатали до ранку, двох живих постраждалих перевезли сюди. Ярина відмовилася від будь-якого вилучення.

— Її ім’я перевірили?

— Знайшли заяву про зникнення. Подала сестра сім днів тому. Вони вже зустрілися.

Ярина сиділа за двома дверима від них, жива, і пила воду маленькими ковтками. Сестра тримала її куртку на колінах, бо саму Ярину медики поки не дозволяли обіймати.

— Вартові прийдуть по Лану? — запитала Міра.

— Тимчасовий наказ зупинено. Стару Раду викликають на допит. Частина вже зникла з міста.

— А ви?

— Відсторонений до з’ясування.

Даміан показав долоню без знака. Під металевою пластиною шкіра лишилася світлішою; прямокутник тепер виглядав як слід від знятої пов’язки.

— Як почуваєтеся?

— Без посади?

— Без знака. Ви десять років носили його щодня.

Він подивився у вікно коридору. У дворі клініки працівники встановлювали додаткові лави для людей із поверненими спогадами.

— Не знаю. Двічі вже сягав по знак, коли медсестра просила посвідчення. Рука пам’ятає раніше за мене.

— То звикайте спершу тягнутися по гаманець.

— І ще я зрозумів, що бажано говорити коротко, бо вони тут заповнюють по три бланки на кожне запитання.

Лана покликала з палати:

— Міро, якщо ви там заграєте, робіть тихіше. Люди намагаються не спати.

Даміан опустив очі в стаканчик. Міра зайшла до сестри.

— Я не заграю.

— Ти завжди говориш швидше, коли брешеш.

— Ти три роки мене не чула.

— До того чула достатньо.