Розділ 38. Без оплесків

РОЗДІЛ 38

БЕЗ ОПЛЕСКІВ

Скло розбив Лев.

У костюмерній не було вікон, тож він використав дзеркало на повний зріст. У ньому відбивалися всі образи, які Клуб колись намагався йому продати: слухняний онук, успішний артефактор без боргів, чоловік, якого ніхто не покидав. Лев загорнув руку в оксамитову завісу й ударив по центру.

За дзеркалом проходила пожежна труба. На старому плані театру вона вела до нижньої сцени.

Ланцюг на нозі він уже відкрив мідною шпилькою, але договір Грейвен лишився на шкірі. «Затриманий не виходить із приміщення до завершення вистави». Двері не пропускали. Розбита стіна договором не вважалася.

Лев проліз між трубами, подряпав плече й зіпсував сорочку. Цю сорочку він купив лише вчора, і вона йому вельми подобалася, тож це розлютило непропорційно сильно. І саме тому добре тримало в теперішньому.

Під сценою працювали старі механізми. Колеса повертали декорації, троси піднімали завіси, хоча зал давно не ставив звичайних вистав. На кожній шестерні зберігався чужий захват. Досить було торкнутися — і людина починала чекати фіналу, забуваючи, навіщо прийшла.

Лев ішов у рукавичках і рахував гайки. Сімнадцять до повороту, дев’ять біля люка, три поламані на механізмі дощу. Поки в голові трималися числа, шестерні не могли підсунути йому готовий фінал.

Нора сиділа в колі чорних нот. Вольт стояв перед нею, тримаючи срібний мікрофон.

— Один виступ, — говорив він. — Після нього виходите вільною.

— Я вже відкликала дозвіл.

— На пам’ять. Не на обов’язок перед публікою.

У залі сиділи люди. Грейвен зібрала гостей Клубу, які колись купували Норині емоції. Вони прийшли вимагати останню пісню, бо вважали себе ошуканими: співачка забрала те, за що вони платили.

— Ми купували сміливість, — сказала жінка в перловій сукні. — Тепер я знову боюся виходити на сцену.

— Це ваш страх, — відповіла Нора. — Я не можу носити його замість вас довічно.

— Тоді поверніть гроші.

— Гроші брав Клуб.

Вольт усміхнувся.

— Клуб надавав послугу посередництва.

— Посередник, який залишив товар собі, — це злодій, — сказав Лев із-під сцени.

Він перерізав перший трос. Декорація зоряного неба впала між Норою та Вольтом. Глядачі скрикнули, охорона кинулася до куліс.

Лев відкрив люк усередині кола.

— Вниз.

— Ноти тримають і підлогою.

— Тоді зіпсуємо їм ритм.

Він кинув у коло жменю мідних кульок різного розміру. Кожна вдарилася в іншому темпі. Чорні ноти на мить втратили спільну мелодію, Нора переступила межу й упала в люк.

Лев пішов слідом. За ними спустили сценічні маски.

Під сценою було тісно. Нора повзла першою, стискаючи каблучку Сильвена. Повернені спогади билися в ній без порядку: вона то впізнавала коридор, то називала Лева братовим ім’ям, то забувала, що за ними женуться.

— У мене знову зникає сьогоднішній день, — сказала Нора. — Назви дату.

— Дев’яте вересня. Ранок, «Оріон», ми під сценою.

— Ти вже казав це тричі.

— Скажу й учетверте, якщо знову спитаєте.

— Уже дратує. Добрий знак.

— Отже, принаймні характер повертається без втрат.

Маска схопила Лева за черевик. Він ударив п’ятою, порцеляна тріснула. Усередині виявився чоловічий сміх, чужа звичка кусати губи й пам’ять про весілля. Усе це посипалося на підлогу, шукаючи тіло.

Нора заспівала одну низьку ноту. Уламки зупинилися.

— Не беріть їх, — сказала вона. — Ви не знаєте, кому належать.

Спогади відступили до тріснутої маски. Нора струсила з долоні останню чужу ноту, і та не пристала вдруге.

Вони дісталися пожежного резервуара. Звідси був вихід у провулок, але Грейвен наклала договір: двері відчиняться після фінальної пісні.

— Вона сформулювала не «вашої пісні», — помітив Лев.

— Потрібна будь-яка фінальна?

— Потрібна пісня, після якої вистава не може тривати.

Нора глянула на каблучку.

— Сильвен мав одну. Він написав її перед смертю, але Вольт заборонив виконувати. Пісня повертала слухачам усе, що вони залишили в залі.

— Пам’ятаєте?

— Перші дві ноти.

Каблучка зберігала намір, не мелодію. Чорний пил Сильвена лишився на вокзальній площі, далеко від Клубу. Проте одна його нота була в медальйоні, через який свідки готували контур.

— Міра може почути, — сказала Нора. — Якщо Клуб не закрив зв’язок повністю.

Вона приклала каблучку до труби. Метал ішов під містом, перетинав старі рейки й десь біля «Північної» торкався води. Нора заспівала дві відомі ноти й залишила місце для відповіді.