Розділ 34. Північна

РОЗДІЛ 34

ПІВНІЧНА

Платформа лежала нижче за технічні тунелі. Сходи вивели їх за зачинені ґрати, які Нора намагалася відкрити в ніч прологу. На кахлі лишилася темна пляма, на рейках блиснув медальйон.

Міра підняла його через блокувальну тканину. Кришка була відчинена, фотографія Лани й Нори збереглася. У накопичувачі мовчали десятки голосів — чекали.

На внутрішньому боці кришки тепер проступив ще один напис, якого раніше не було: дев’ять маленьких кіл і дата сьогоднішнього дня. Медальйон не передбачав майбутнє. Хтось усередині Серця оновлював його просто зараз.

— Лана, — сказала Міра.

Срібло нагрілося у відповідь.

— Він потрібен для контуру, — сказав Даміан. — Зібрана пам’ять може стати провідником, якщо звільнити її не всю одразу.

Чорна нитка Сильвена привела до краю платформи й пішла вниз, у воду, а за старими коліями відкрився прохід, якого не існувало в архітектурі станції. Стіни там були старші за місто: темний камінь, шви зі срібла, імена без алфавіту.

Написи на камені неможливо було прочитати очима. Вони ставали іменами лише під пальцями.

Міра торкнулася першого через рукавичку. Відчула не звук, а звичку людини: рахувати сходинки, складати хліб скоринкою вниз, прокидатися за хвилину до будильника. Ім’я було всім, що відрізняло цю звичку від тисяч схожих, але самого слова вже не існувало.

— Перші замки, — сказав Даміан.

У його голосі з’явилася стримана лють. Серед написів були дитячі долоні, відбитки старечих рук, подряпини людей, які намагалися вирватися. Перед ними тягнувся довгий перелік людей, яких місто використало, а потім позбавило навіть літер. І Воронців серед них тут було тільки двоє.

Прохід розгалужувався. У кожному тунелі шви світилися по-різному. Медальйон у Міриній руці тягнув прямо, другий черевичок Марени — ліворуч, Даміанів жетон — праворуч.

— Три дороги, — сказала вона.

— Одна до Лани. Друга до пам’яті Марени. Третя до ночі, якої я не пам’ятаю.

— Якщо підемо кожен за своєю річчю, тунелі нас розведуть.

— На це воно й розраховує. Кожному підсунуло те, за чим він полізе сам.

Даміан витяг із кишені моток срібної нитки.

— Дайте руку.

Він зв’язав їхні зап’ястки, залишивши між руками пів метра.

— Якщо тунелі почнуть розходитися, смикніть двічі. Я відповім.

— Нитці потрібна спільна причина. Яку називаємо?

— Вивести Лану, не відчинивши Серце для Колекціонерів.

Міра додала:

— І зберегти докази про Марену та перші замки.

Нитка прийняла обидві умови. Три проходи наклалися один на один. Вони рушили коридором, де стіни змінювалися з кожним кроком.

Спершу прийшла Даміанова дорога.

Він ішов «Північною» три роки тому, поранений у бік, і Лана підтримувала його за плече. Нора співала попереду, плутаючи збирачів. За ними рухався Аврел, наказуючи синові зупинитися.

— Якщо підеш далі, — говорив батько, — втратиш знак, пам’ять і право називатися Реєм.

— Останнє переживу.

Даміан із теперішнього здригнувся — цієї відповіді він не пам’ятав.

Лана в минулому засміялася, хоча ледь стояла.

— Нарешті щось розумне.

Вони дісталися кам’яного знака. Лана приклала долоню, червоні нитки обвили руку. Даміан намагався розрізати, але Аврель ударив печаттю. Перед тим як пам’ять згасла, молодий Даміан сховав срібний жетон у шов стіни.

Тепер жетон у його кишені нагрівся. Камінь розійшовся, відкривши невеликий тайник. Усередині лежав службовий звіт, написаний рукою Даміана до стирання.

«Лана Воронець діє добровільно лише в частині блокування аварійного розриву. На утримання як живого замка згоди не надавала. Мирослава Воронець не поінформована й не може вважатися резервною учасницею. Наказ Авреля Рея незаконний».

Внизу стояли підписи Нори та Лани.

— Ви встигли зафіксувати, — сказала Міра.

— І сховати так добре, що не знайшов три роки.

— Інакше знайшов би Аврель.

Даміан згорнув звіт і поклав до внутрішньої кишені.

Коридор змінився. Тепер по каменю бігла Марена. В одному черевичку, з дітьми за спиною. Вона не прямувала до виходу — вела їх до першого шва, де стара Угода ще не встигла вписати заборону.

Молода Грейвен наздогнала доньку.

— Зупинися. Аврель каже, що розрив уб’є всіх нагорі.

— Якщо ми закриємо зараз, ці діти залишаться всередині.

— Я знайду спосіб повернути їх пізніше.

— Ти завжди кажеш «пізніше», коли хочеш, щоб людина зникла з очей.

Марена віддала матері червоний черевичок.