Розділ 32. Нульова лінія

РОЗДІЛ 32

НУЛЬОВА ЛІНІЯ

До «Північної» не вели чинні рейки. Серафима дала їм два старі квитки та адресу трамвайної зупинки, якої не було на жодній карті.

Вона з’явилася між аптекою та зачиненим кінотеатром рівно опівдні. На лаві сиділа жінка з порожнім обличчям і в’язала шарф, пропускаючи нитку крізь власні пальці. Міра й Даміан не стали питати.

Трамвай прийшов без номера. Усередині пахло мокрим деревом, пилом і яблуками. Кондуктор — хлопчик у формі минулого століття — проколов квитки й сказав:

— Виходити до кінцевої не можна. Кінцева сьогодні голодна.

Вагон рушив крізь місто, але за вікнами не було сучасних вулиць. Вони бачили Вельськ різних років: будинки без верхніх поверхів, повоєнні черги, весняну повінь, нічні демонтажі магічних знаків. У кожному часі хтось їхав тим самим маршрутом і не пам’ятав після.

На одній зупинці зайшла Анна Воронець. Не спогад, який бачив їх, а відбиток дороги. Вона тримала дві дитячі шапки, квиток затискала в зубах, а за нею бігли маленькі Міра й Лана. Дівчатка сперечалися, кому сидіти біля вікна.

Міра не поворухнулася. Відбиток сів у дальньому кінці вагона, Анна щось сказала донькам. Звуку не було: голос уже належав Серцю. Лана образилася, Міра поступилася місцем і вдала, що зробила це винятково через кращий огляд дверей.

— Ви були такою самою, — тихо сказав Даміан.

— Якою?

— Упертою навіть у добрих учинках.

— Не романтизуйте вади.

На наступній зупинці сім’я вийшла. Анна взяла обох доньок за руки, і відбиток розчинився в дощі іншого року.

Даміан сів навпроти Міри.

— Після запуску ви рік не згадаєте дорогу зі школи. Навіть якщо станете на самій алеї.

— Ви теж.

— На «Північній» два центральні вузли. Я можу замкнути обидва на себе й віддати ще один маршрут.

— Навіть не пропонуйте.

— Міро…

— Моя згода на контур не означає згоди дивитися, як ви берете два вузли. Або стаємо на них удвох, або шукаємо інший спосіб.

Він провів пальцем по краю квитка.

— Іншого способу до заходу я не бачу.

— Отже, стаємо удвох. Я запишу межі для кожного окремо.

— Ви завжди перетворюєте ультиматум на домовленість?

— Лише коли співрозмовник надто любить командувати.

Трамвай звернув у тунель. Світло в салоні пригасло, колеса заспівали на стиках. Віддати доведеться дорогу зі школи додому: вздовж каштанової алеї, через двір із поламаною гойдалкою. Лана завжди бігла попереду, а взимку крала Мірині рукавиці.

— Ви зараз боїтеся? — запитав Даміан, не дивлячись на неї.

— Так. Що забуду не повороти, а Лану всередині тієї дороги. А ви?

— Що контур запрацює, а я однаково знайду спосіб повторити батька. І що не встигнемо.

Міра поправила мокре волосся й відвернулася до вікна. Від його прямої відповіді стало незручно тепліше, хоча по підлозі вагона текла холодна вода.

— Я не хочу забути шлях, де була Лана.

— Пам’ять про неї залишиться. Зникне маршрут.

— З вашого голосу виходить, що це майже технічна дрібниця.

— Бо якщо скажу, наскільки це страшно, попрошу вас відступити. А обіцяв не вирішувати за вас.

— А якби все-таки попросили — для себе, не як слідчий?

Даміан провів великим пальцем по краю квитка. Відповів не одразу:

— Сподівався б, що ви відмовите. І ненавидів би себе за полегшення.

— От тепер звучить чесно. І страшенно незручно.

— Зручні відповіді ми витратили ще в Архіві.

Міра пересідала поруч. Вагон хитнувся, їхні плечі торкнулися.

— У вас погано виходить не просити.

— Учора виходило гірше.

— Учора я хотіла вас ударити.

— А сьогодні?

— Сьогодні втомилася.

Даміан засміявся тихо й коротко. Міра ще не чула від нього такого сміху.

Трамвай зупинився посеред тунелю. Кондуктор відчинив двері в цегляну стіну.

— Далі пішки. Не називайте станцію першою. Нехай вона сама впізнає вас.

Вони вийшли. Чорна нитка Сильвена тягнулася вперед, оминаючи договірні пастки — слова, викарбувані на рейках. «Захист», «обов’язок», «необхідність». Кожне могло замкнути людину всередині чужого формулювання.

Біля старої вентиляційної шахти на них чекали двоє Вартових. Один опустив зброю, побачивши Даміана.

— Рею, Рада сказала, що ви під впливом ключа.

— А я кажу, що Рада працює на Колекціонерів. Вибирайте, кому вірити.