Розділ 31. Клуб зачиняє двері

РОЗДІЛ 31

КЛУБ ЗАЧИНЯЄ ДВЕРІ

Нора повернулася до Клубу на ту саму сцену, з якої її винесли без пам’яті.

Двері Нульової лінії відчинилися між двома кулісами, і за ними тривали оплески, хоча на сцені нікого не було. Лев ступив першим, тримаючи латунний циліндр у руці. Тріщина на корпусі світилася. Незаконний ліфт не любив, коли його використовували як звичайні двері.

Перед виходом із депо Мак залишив Норі тонку смугу власної тіні. Гриша пояснив, що вона не захистить від договору, зате запам’ятає дорогу назад і покличе кота, якщо співачка втратить голос.

— Повернемося за сім хвилин, — сказав він.

Нора похитала головою.

— Стільки триває вихід на поклон. Вони встигнуть замкнути.

— Тоді п’ять.

— Ти не розумієш.

— Це моя найстабільніша риса. Поясніть.

Вона дивилася на порожні крісла. У першому ряду лежав букет білих квітів, свіжий, хоча виступ закінчився багато годин тому.

— Клуб бере з артиста не пісню. Мить після неї. Коли зал ще мовчить і ти не знаєш, чи тебе прийняли. Ці кілька секунд годують його краще за страх.

Оплески обірвалися. Настала саме така пауза.

Нора зблідла, але не відступила до дверей. Вийшла в центр сцени. Чорна сукня була порвана на рукаві, волосся зібране Асиним шнурком, голосу майже не лишилося. Вона не скидалася на співачку з клубних афіш, та сцена однаково впізнала її: лампи засвітилися по черзі, підлога стала теплою під босими ступнями.

— Я повернулася по своє, — сказала Нора.

З порожньої зали відповів чоловічий голос:

— Усе отримано за договором.

На центральному кріслі з’явився господар Клубу. Міра бачила його лише на старих фотографіях — пан Вольт, завжди однакового віку, у фраку з вузькими лацканами. Його обличчя було складене з виразів колишніх власників театру: чужі брови, чужа усмішка, чужа звичка примружувати ліве око.

— Я не підписувала продаж особистості, — відповіла Нора.

— Ви відкрили перед Клубом голос. Дозволили брати з нього те, за що платять слухачі.

— Я віддала право підсилювати голос, не забирати все, що до нього прив’язане.

— І все ж без Клубу ви не могли назвати навіть учорашню дату.

Лев став біля краю сцени.

— Бо ви забирали решту по частині, а тепер показуєте на порожнє місце й називаєте його її природним станом.

Вольт подивився на нього з нудьгою.

— Арден. Ваша родина досі винна за пожежу в ложі.

— Мій прадід урятував шістьох людей.

— І спалив облік боргів.

— Погодьтеся, що це була найкорисніша частина вечора.

По краях сцени піднялися чорні ноти. Вони склалися в коридор із п’ятьма дверима. На кожних стояла Норина роль: «донька», «сестра», «кохана», «співачка», «свідок».

— Виберіть, що повернути, — сказав Вольт. — За одну роль — один новий виступ.

— А решта?

— Залишиться у сховищі до наступного договору.

Нора підійшла до дверей «сестра». Торкнулася ручки й побачила хлопця в шкільній формі, молодшого брата Матвія. Він сидів на сходах їхнього дому, слухав її першу пісню й кидав у калюжу камінці. Нора пам’ятала факт його смерті, але не обличчя. За дверима воно було.

Вона відсмикнула руку.

— Якщо відкрию, це буде мій спогад чи ваша копія?

— Різниця має значення тільки для колекціонерів.

— Тому й питаю.

Вольт усміхнувся кількома чужими ротами.

Лев оглянув дверні петлі.

— Усі п’ять під’єднані до одного сховища. Він розділив ролі лише для ціни.

— Не ламайте, — сказала Нора. — Якщо розірвати зараз, усе змішається.

— Нарешті хтось поважає складність моєї роботи, — промовив Вольт.

Нора обійшла двері й стала перед стіною позаду них. Там не було напису, лише невеличка подряпина від каблучки. Вона згадала відбиток пам’яті з ґудзика: як перед останнім виступом сховала Сильвенову каблучку під дошкою сцени.

Лев підчепив дошку тонким інструментом. Під нею лежало срібне кільце, обмотане чорним волоссям. На внутрішньому боці: «Сильвену — за першу правду».

— Яку правду він сказав? — запитав Лев.

Нора взяла каблучку, й пам’ять ударила без підготовки.

Сильвен сидів у порожній гримерці після її дебюту. Ще живий, із голосом, без білого шарфа. Він сказав:

— Ти співала і до них. Клуб просто вчасно пояснив, що без його сцени ніхто не слухатиме.

— Чому працюєш тут?

— Бо повірив у те саме про власну пам’ять.

Він показав список людей, яких Рада приводила до нижньої зали. Серед імен була Марена Грейвен, позначена не клієнткою, а збіркою. Щочетверга до Клубу привозили новий фрагмент і пришивали до оболонки.