Розділ 28. Незаконний ліфт

РОЗДІЛ 28

НЕЗАКОННИЙ ЛІФТ

Нульова лінія привезла їх до депо, закритого ще до народження Міри. У великих вікнах не лишилося скла, рейки густо поросли бур’яном, а під стелею висіли гнізда. Серафима запалила старий сигнальний ліхтар і поставила на колію.

— Лев знайде цей вогонь, якщо не загубився між стінами.

— Ви довіряєте йому? — запитав Даміан.

— Ні. Тому прогнозую його точніше.

Ася поклала Нору на лаву в диспетчерській. Міра принесла воду з ручного насоса, тоді сіла біля вікна, поклала долоні на коліна й не потяглася ані до медальйона, ані до записника.

Даміан стояв поруч. Опік від відсікача темнів у центрі його долоні.

— Рука сильно болить?

— Поки можу ворушити пальцями.

— Це не відповідь. Так зазвичай кажуть перед тим, як знепритомніти.

— Саме тому не кажу, що все гаразд. Не гаразд, але до депо дотягну.

Він сів на підлогу навпроти, сперся спиною об стіну. Без пальта і знака Вартового Даміан здавався молодшим, але більш втомленим.

— Ви знали, що Грейвен скаже правду про Лану? — запитала Міра.

— Поріг ловить пряму брехню, — відповів Еліас. — Про решту Грейвен просто промовчала. Лана справді виснажена, часу мало — оце ми й почули.

— І ви все одно не запропонували відчинити на тридцять секунд.

— Бо вона не сказала, скільки людей вийде з Серця без власної пам’яті. Або скільки чужої пам’яті ввійде в живих.

Міра подивилася на його руки.

— Коли Грейвен говорила про допустимі втрати, ви дивилися так, наче чули батька.

— Бо чув його власним голосом. Я теж наказую, коли боюся, і роками називав це турботою. А зі служби не пішов навіть після того, як вони вирізали мені ніч.

— Зате ви сьогодні поклали знак на підлогу. Він би свій не віддав.

— Один пристойний учинок. Не поспішайте робити з мене іншу людину.

— Не поспішатиму. Але в трамваї ви зупинилися, хоча ми втрачали час. Ваш батько проїхав би повз.

Даміан усміхнувся без радості.

— Ви дивно наполегливо збираєте докази на мою користь.

— Робота така. Дивитися на те, що люди лишають на речах, коли не готують пояснень.

У стіні диспетчерської дзенькнув дзвінок ліфта. Цегла розійшлася, відкривши металеву кабіну. Лев вивалився звідти першим, із розірваним рукавом і чужою текою під пахвою. За ним упав Еліас.

Старий був живий. На шиї чорнів слід архівної печаті, права рука висіла неприродно. Ася вже бігла до нього.

— Архів узяли люди Грейвен, — сказав Лев, сповзаючи по стіні. — Еліаса допитували. Я вкрав його разом із реєстром.

— Несправедливо вилучив, — виправив Еліас слабким голосом.

— Погано на вас впливає моє товариство.

У теці лежала книга з темною шкіряною обкладинкою — первісний журнал Угоди. На полях різними руками було записано імена свідків, внесені зміни й ціни. Більшість сторінок мали білий край: відомості звідти вирізали не ножем, а магією.

Лев розповів, як дістався до архівного підвалу. Після захоплення будівлі ліфти ходили тільки за списком Грейвен, тому він під’єднав свою кабіну до шахти доставки книжок. Усередині застав Еліаса прив’язаним до каталожної шафи. Допитувачі не били його — змушували знову проживати перші двері й щоразу пропонували іншу версію, у якій Анна погоджується добровільно.

— Вони хотіли не відомості, — сказав Лев. — Потрібен був свідок, який щиро повірить у виправлену історію. Тоді журнал переписав би себе.

Еліас глянув на понівечену руку.

— Я ледь не повірив у варіант, де врятував її.

— Але не повірили, — сказала Міра.

— Не завдяки силі. На столі стояла Аннина чашка зі сколом. У жодній красивій версії сколу не було, бо Грейвен не знала, що Анна розбила її об стіну після нашої сварки.

Міра провела пальцем уздовж сколу. Краї давно потемніли від чаю; його неможливо було додати до щойно складеної версії заднім числом. Вона обгорнула чашку вкраденою сторінкою й поклала поруч із журналом як мітку справжнього спогаду.

Еліас попросив Міру сісти поруч.

— Я був на перших дверях, — сказав він. — Аврель показав мені медичні висновки щодо Лани. Вони були підроблені, але я повірив. Переконав Анну прийти.

— Потім намагалися допомогти мені.

— Коли вже стало пізно. Після смерті Анни я сховав голку й уписав її умову в журнал. Переконав себе, що зробив усе можливе. Коли Лана знайшла сторінку, знову змовчав: сказав, що бережу її від Архіву, а насправді беріг себе від другої такої самої розмови.

— Тобто вдруге вчинили так само.

— Так.

Еліас замовк. Добре хоч не попросив пробачення просто тут, між краденим журналом і чашкою зі сколом. Міра не знала, куди поділа б таке прохання; мабуть, поклала б до теки з речами, які ніхто не має права вимагати.