Розділ 26. Контур порогів

ЧАСТИНА ДРУГА
ШВИ

РОЗДІЛ 26

КОНТУР ПОРОГІВ

Серафимині окуляри були важчими, ніж здавалися. Щойно Міра взяла їх, світ за склом змінився: у вікнах сусідніх будинків проступили захисні знаки, сходи обвилися мідними нитками, а зелені двері виявилися не входом, а дев’ятьма дверима, накладеними одна на одну.

— Усі пороги ведуть сюди? — запитала вона.

— Лише ті, які я запросила, — відповіла Серафима.

У двері постукали.

— Пані Рей, — озвалася Грейвен. — Ми не прийшли штурмувати ваш дім.

— Тоді можете не входити.

— За годину місто почне бачити те, чого не витримає. Віддайте Мирославу, і Рада стабілізує Серце.

Серафима стала босими ногами на мідну лінію в підлозі.

— Назвіть намір.

Порогова магія не дозволяла збрехати. Ніхто на ґанку не поворухнувся. Потім Грейвен сказала:

— Я хочу відчинити Серце, забрати з нього те, що належить мені, й утримати Завісу ціною найменших можливих втрат.

Двері відгукнулися глухим ударом. Формулювання було чисте — поріг не знайшов брехні. Міра перечитала його подумки й помітила, що Грейвен так і не сказала, кого готова віднести до «найменших втрат».

— Ви чули, — сказала Серафима. — Їй не потрібне місто. Їй потрібне щось усередині.

— Що? — запитала Міра.

— Донька. Марена Грейвен зникла під час першого великого розриву двадцять п’ять років тому. Аврель переконав матір, що особистість можна скласти зі збережених спогадів. Відтоді Грейвен фінансує Колекціонерів.

Серафима зняла зі стіни фотографію першої Ради. На ній Грейвен стояла поруч із рудоволосою дівчиною, поклавши долоню їй на плече. Марена дивилася не в об’єктив, а на щось за межами кадру; в руці тримала один червоний черевичок, другий був на нозі маленької дитини перед нею.

— Вона працювала з дітьми, яких Завіса зачепила під час аварій, — пояснила Серафима. — Виступала проти накопичувачів. Після її смерті Грейвен почала скуповувати саме те, що донька хотіла знищити.

— Вона зберегла веснянки, чорнило на пальцях, навіть те, як Марена дивилася. А все, що донька могла сказати їй у відповідь, — ні.

— Таку Марену було легше оплакувати, — сухо сказала Серафима.

З ґанку донісся тихий скрип. Червоний черевичок у руці Грейвен провів по дверях, шукаючи поріг, якого колись торкалася Марена. Серафима накрила фотографію долонею, і скрип припинився.

Даміан насупився.

— Ви знали?

— Здогадувалася. Докази Аврель зберігав у Серці.

Грейвен заговорила знову:

— Мирославо, ваша сестра виснажена. До вечора вона втратить тіло. Ви можете сперечатися з методами, але лише я маю людей, здатних витягти її.

Міра стиснула окуляри. Поріг не покарав радницю: вона говорила правду.

— Що ви попросите в обмін?

— Відчинити двері на тридцять секунд.

— А що вийде з них за цей час?

— Пам’ять.

— Чия?

— Усієї магічної історії Вельська.

Міра поглянула на пороги довкола. Жоден не здригнувся: Грейвен справді вважала такий обмін прийнятним.

— За тридцять секунд ми виведемо Лану й відсічемо решту. Мої люди розрахували межу.

— А оболонки, які встигнуть прослизнути, ви внесете в похибку?

Грейвен не відповіла. На вулиці щось дзенькнуло. Перша печать на паркані згасла.

— Вони ставлять глушники, — сказав Даміан і витягнув пістолет.

— У моєму домі не стріляють, — кинула Серафима.

— Вони ще не в домі.

— Хлопчик виріс, а точність формулювань успадкував не від мене.

Нора біля грубки тихо заспівала. Голос лишався слабким, але підхопив мідні нитки. Ася відчинила сумку й розклала флакони на підвіконні.

— Я мала сьогодні отримувати партію ромашки, — сказала вона. — Ромашка не носить зброї й не вимагає відчиняти підземні рани.

— Тобі пощастило з професійним розвитком, — відповіла Міра.

Другий глушник ударив по будинку. Шибки вкрилися тріщинами, проте не розсипалися. Серафима повела рукою, і зелені двері відчинилися самі.

На ґанку стояла Грейвен, за нею — шестеро Вартових. Не збирачі. Живі люди, частину з яких Даміан знав на ім’я.

— Слідчий Рею, — сказав командир. — Відійдіть від розшукуваної.

— Вона свідок злочину.

— Вона загроза Завісі.

— Це не суперечні твердження, — зауважила Грейвен. — Даміане, ви можете повернутися до служби. Вашу участь у Клубі визнають вимушеною.

— А Дім Солі?