Розділ 25. Зелені двері

РОЗДІЛ 25

ЗЕЛЕНІ ДВЕРІ

Будинок Серафими Рей був триповерховий, із кривими балконами, геранню на підвіконнях і зеленими дверима. На килимку біля входу було написано: «Витирайте ноги й наміри».

Даміан постукав тричі, витримав паузу й додав четвертий удар.

— Якщо це смерть, я зайнята, — озвався жіночий голос.

— Це я.

За дверима стало тихо. Замок клацнув, на порозі з’явилася висока сива жінка з чашкою в руці. Очі в неї були сірими, проте не зимовими — грозовими.

Вона подивилася на сина, на Міру в його пальті, на кров і сіль.

— Ні.

Двері почали зачинятися. Даміан утримав їх долонею.

— Нам потрібна допомога.

— Саме цю фразу я заборонила особливо.

Міра втомилася від родинної стриманості Реїв.

— Лана жива під «Північною». Аврель теж, хоча не цілком. Дім Солі впав, місто згадує вилучене, а мене розшукують Вартові, Рада й Колекціонери. Можна ми ввійдемо?

Серафима оглянула її з голови до ніг.

— Ви Аннина донька.

— Ви знали маму?

Жінка відчинила ширше.

— Я запізнилася до неї на двадцять років. Заходьте. І зніміть взуття: у моєму домі по чужій крові не ходять.

У квартирі пахло чаєм, воском і нагрітою міддю. На стінах висіли схеми міста, замасковані під вишивки. Серафима посадила Нору біля грубки, змусила Даміана вимити руки й лише тоді дістала аптечку.

На буфеті стояла фотографія хлопчика років десяти. Даміан біля річки, мокрий до пояса, сердитий на фотографа. Обличчя Авреля поруч хтось акуратно вирізав, залишивши білу порожнечу.

— Дев’ять років — довгий час, — сказала Міра, коли Даміан повернувся з кухні.

— Після однієї справи. Вартові тоді стерли жінці пам’ять, навіть не спитавши. Мати сказала, що я вже говорю батьковими словами. Я у відповідь звинуватив її, що вона втекла. На тому й закінчили.

Серафима почула.

— Ти назвав мою відмову працювати на злочинців утечею.

— А ви назвали мене його копією.

— Бо злякалася, що це правда.

Серафима заходилася перебирати бинти, хоча потрібний уже лежав перед нею. Даміан стежив за краплями з крана. За дев’ять років вони зберегли навіть порядок старої сварки: вона зайняла руки, він знайшов точку, куди можна дивитися.

— Ти поставив на неї свій відсікач, — сказала вона синові.

— Так.

— Так само нерозумно, як твоя мати.

— Не вплутуйте себе.

— Я сама вплуталася, коли народила тебе від Авреля.

Серафима зняла пластину з Міриної пов’язки. На долоні Даміана залишився відповідний опік. Мати обробила обидві рани зосереджено, але щоразу, перевертаючи синову руку, на секунду затримувала пальці на його пульсі.

— Ви проєктували запасний контур, — сказала Міра.

— Після смерті Анни. Вона не загинула на перших дверях. Аврель тримав її без голосу ще два роки, бо тільки вона знала первісне формулювання відмови. Коли Анна втекла, прийшла до мене.

— Чому не до нас?

— Ви були під наглядом Архіву. Вона боялася привести їх до дітей. Ми намагалися створити Завісу, яка не потребувала б живого замка. Не встигли.

Серафима принесла невелику коробку. Усередині лежали Аннині креслення, рецепт пирога, дитячий малюнок із двома дівчатами й недописаний лист.

— Вона померла в моїй кімнаті, — сказала Серафима. — Ціна втечі наздогнала її через три дні. Перед смертю просила не віддавати вам ці речі, доки ви не дізнаєтеся про перші двері. Боялася, що будь-який предмет стане для Авреля дорогою.

Міра торкнулася краю коробки й відсмикнула пальці. Хотілося схопити все: рецепт, малюнок, навіть мотузку, якою це добро було перев’язане. І що потім — ковтати по аркушу, поки мама не повернеться? Дурня. Речі могли дочекатися дня, коли Міра зуміє відрізнити пам’ять від голоду за нею.

— Збережіть до повернення, — сказала вона.

Серафима кивнула. Жодна з них не уточнила, з чийого повернення.

Серафима зняла зі стіни вишивку із дев’ятьма переплетеними колами.

— Старий контур зав’язаний на Серці. І на людях, яких ніхто не питав. Мій — на дев’ятьох порогах. Кожен віддає одну дорогу додому, не більше, і за рік вирішує знову. Так у нас не буде ще одного живого ключа.

— Дев’ять спогадів утримають місто? — запитав Даміан.

— Не назавжди. Дадуть час переписати Угоду. Але спершу треба відокремити Завісу від сховища під «Північною». Анна називала це Серцем, хоча точніше — рана, куди скидали все вилучене.

— Лана тримає її закритою, — сказала Міра.

— І якщо ви просто витягнете сестру, рана відкриється.

Серафима розгорнула схему. Дев’ять кіл лежали в різних районах: аптека, Архів, Клуб, руїни Дому Солі, майстерня артефактора, міст, два вузли «Північної» й зелений будинок.