Розділ 17. Третя спроба

Розділ 17

Третя спроба

Гриша вилаявся.

— Дім стоїть на послузі без строку. Я погодився сховати вас за майбутню послугу. Вони можуть назвати це боргом і вимагати відчинити.

— Ти сказав, що ціну уточнять пізніше, — нагадала Ася.

— Оце й погано. Ціну сховали, а коли прийде час платити, дім візьме стільки, скільки йому зручно. І сперечайся тоді з балками.

Він став у центрі горища й покликав дім повним ім’ям. Балки заскрипіли. Зі стін одна за одною проступили попередні угоди: ночівля за зламаний годинник, укриття за річну мовчанку, порятунок за ім’я першої дитини. Гриша знаходив ці квартири вже з боргами й звик вважати їх платою колишніх власників.

— Скасовуй нашу, — сказала Міра.

— Тоді захист перестане вас тримати.

— Якщо не скасуєш, нас відкриють за його ж правилами.

— Можу назвати ціну зараз.

— Яку?

Гриша глянув на Мака. Кіт сів, обгорнув лапи хвостом і відвернувся, наче рішення його не стосувалося.

— Кожен каже дому, чому хоче вийти. Тільки причину — без спогадів і без обіцянок повернутися.

— І що дім зробить із нею? — запитала Ася.

— Відпустить. Ці квартири люблять людей, які лишаються. Треба переконати їх, що вихід не є відмовою від дому.

Першою заговорила Ася.

— Я виходжу, бо маю лікувати Нору в місці, куди не дістанеться цей канал.

Біля її ніг спалахнула зелена риска.

Гриша сказав:

— Виходжу, бо привів небезпеку в дім і мушу провести людей іншою дорогою.

Мак нявкнув. На підлозі з’явилася друга риска.

Міра назвала свою причину без Ланиного імені:

— Виходжу, бо за цими дверима сидить підроблена Лана. Якщо лишуся, до ранку почну вмовляти себе, що й так згодиться.

Третя риска замкнулася з першими двома. Нора мовчала. Її причина не могла вийти через голос.

Вона взяла крейду й написала: «ХОЧУ ЗНОВУ ХОТІТИ».

Дім прийняв.

Угода про невизначену послугу розсипалася. Разом із нею погасли два захисні знаки. Горище стало видимішим для тих, хто шукав, зате більше не мало права віддати гостей як сплату.

— Маємо хвилин десять, — сказав Гриша. — Може, дванадцять, якщо вони поважають стару кладку.

На нижньому поверсі розбилося вікно.

— Не поважають, — сказала Ася.

Гриша відсунув шафу і відкрив технічний хід. За цеглою було темно, пахло вугіллям і мокрою землею. Він роздав мотузки, прив’язав Нору до себе широкою петлею, перевірив Мірину пов’язку.

— Шлях мінятиметься, — попередив він. — Дім підсуне кожному знайомі двері. Не заходьте, навіть якщо побачите за ними щось справжнє: двері зачиняться, щойно повірите.

Міра озирнулася на кімнату. На підлозі стояла банка з мандариновою кісточкою, біля вікна лежала Норина ковдра, на столі вистиг чай. За кілька годин вони встигли тут насмітити, посваритися й урятуватися, але повертатися сюди їй не хотілося.

У двері вдарили ззовні.

Другий удар пішов тріщиною по одвірку.

Гриша розсунув цеглини в дальній стіні, відкривши вузький технічний хід. Ася підхопила Нору, кіт стрибнув першим. Міра відступала останньою. Коли двері горища зламали, до кімнати ввійшов збирач у білих рукавичках.

Цеглини зімкнулися між ними.

У темному проході Нора зненацька обм’якла. Ася опустила її на підлогу й перевірила пульс.

За стіною збирач обійшов кімнату. Його кроки було чути крізь цеглу — чотири до вікна, шість до дверей, зупинка біля місця, де щойно стояла Міра. Потім зашкрібся сам простір. Захисний прохід Гриші стискався.

— Рухаймося, — сказав він. — Збирач уже промацує хід з того боку. Ще трохи — і дім сам його виштовхне до нас.

Хід привів їх у занедбану котельню сусіднього будинку. Міра йшла першою, перевіряючи стіни голкою, Ася тягла Нору на собі, Гриша замикав проходи. Позаду збирач знаходив кожен залишений поріг і випробовував його одним і тим самим словом: «відчини».

На третьому повороті простір запропонував Мірі двері її дитячої кімнати. На ручці висіла Ланина гумка для волосся, за дверима мама мила посуд і співала без голосу. Міра не торкнулася. Позначила шов крейдою й повела всіх у вузьку трубу, де довелося повзти по іржі та старому вугіллю.

У трубі Міра обдерла обидва коліна, Ася порвала сумку об іржавий болт, а Гриша лишив куртку в зубах пастки й довго лаявся пошепки. За п’ять хвилин попереду почулися людські голоси та дзенькіт пральних машин Дому Солі.

Ася підняла Нору, але вузький хід не дозволяв нести її на руках. Міра стала з іншого боку, перекинула руку співачки через плече. Нора була легкою, але її ступні ковзали по пилюці.

Так вони й пройшли перші кількадесят метрів: Норина вага весь час сповзала то на Міру, то на Асю, Гриша світив під ноги, кіт гарчав на стіну. Від чужого ліктя Мірі затерпло плече, але вихід був уже близько.