Розділ 7. Полин

РОЗДІЛ 7

ПОЛИН

Збирач вимовив Мірине ім’я беззвучно. Опік на долоні спалахнув, і аптека зникла.

Міра знову побачила «Північну». На краю платформи стояв молодший Даміан — у крові, зі зброєю в опущеній руці. Він тримав Лану за плечі, а вона кричала:

— Ви обіцяли обрати її!

Видіння урвалося, коли Лев ривком відтягнув Міру за стіл. Срібний ніж Асі вже летів до збирача. Лезо ввійшло в гладеньку тінь замість обличчя й розсипалося попелом.

— Комора! — крикнула Ася.

Лев відкрив латунний циліндр. Механічні пелюстки розійшлися, прорізавши в повітрі темну щілину. З іншого боку шумів дощ і пахло бензином.

— Це переносний розлом? — Ася встигла обуритися навіть тепер. — У моїй аптеці?

— Якщо залишимося, ремонтувати буде нічого.

Збирач ступив за штору. Банки на полицях одна за одною вкривалися інеєм. Міра схопила перше, що трапилося, — флакон із засобом від домашніх шкідників — і кинула. Скло розбилося об білу рукавичку. Рідина засичала, постать відступила.

Ася на мить глянула на етикетку.

— Після цього я точно підніму ціну.

Вони один за одним ковзнули крізь розлом і вивалилися в провулку за два квартали від аптеки. Лев закрив щілину останнім. На тому боці щось ударило в простір, і латунний циліндр у його руці тріснув.

Міра сперлася об мокру стіну. Видіння Даміана й Лани не відступало. Воно мало неприродний край, ніби хтось вирізав із пам’яті попередню й наступну мить.

— Ти знав, що Рей був на станції, — сказала вона Левові.

Той подивився на Асю, наче сподівався, що відьма запропонує брехню кращу за його власну.

— Знав про закриту операцію. Справу вилучили за три тижні після зникнення Лани.

— Хто підписав?

— Еліас Грей.

Ім’я наставника боліло більше, ніж мало б. Еліас турботливо приносив Мірі чай, коли вона ночувала в Архіві після зникнення сестри. Допомагав перевіряти реєстри, переконував їсти, мовчав поруч у дні, коли будь-які слова здавалися образою.

— Справу передали Вартовим?

— Офіційно. Насправді її просто стерли з каталогу.

Ася торкнулася Міриного плеча.

— Спочатку знайдемо безпечне місце.

Вони перейшли через двори, де вже мили бруківку перед ранковими кав’ярнями. Лев ішов першим і час від часу кидав на землю мідні ґудзики. Кожен забирав відбиток їхніх кроків і котився в інший провулок. Ася вела Міру під руку, хоча та двічі просила не робити з неї поранену.

— У поранених є одна перевага, — сказала Ася. — Я можу тягти їх за рукав і не слухати лекцію про самостійність.

Міра промовчала. У вікні пекарні жінка розкладала ще теплі булки. Десь за двома кварталами стояла Мірина квартира з Ланиними речами, які вона не наважувалася ані викинути, ані розкласти по місцях. Повертатися туди з активованим знаком на долоні і переслідувачем на хвості означало віддати збирачам адресу разом з усім, що сестра лишила після себе.

— Спочатку Архів.

— За нами щойно пройшла істота без обличчя.

— Тому в нас мало часу.

Лев витер дощ із губ і зітхнув.

— У підвальному реєстрі зберігається журнал переходів. Запис можна стерти, натиск пера — ні. Але після атаки твій доступ могли закрити.

Міра відкрила службовий застосунок. Перепустка світилася зеленим.

— Ще ні.

За пів години вона ввійшла до Архіву сама. Ася чекала в кав’ярні навпроти, Лев обіцяв знайти нелегальний вхід і з’явитися тоді, коли це буде найменш доречно.

У холі було людно. Працівники несли теки, сварилися з копіювальним апаратом, який друкував сторінки з чужих звітів, і читали нове оголошення про заборону годувати домовика бухгалтерії після шостої. Звичність будівлі дратувала. Три роки тут знали, що сталося з Ланою, а Міра щодня віталася із цими стінами.

Еліас чекав у кабінеті. На столі холола чашка чаю, в розгорнутій книжці лежали три закладки. Він зняв окуляри, щойно побачив її перев’язану руку.

— Ти торкнулася медальйона.

— Ви підписали вилучення справи Лани.

Еліас не відвів очей.

— Так.

— Чому?

— Бо вона знайшла ключ до Серця Завіси.

— Медальйон?

Еліас накреслив на столі печать, відгородивши кабінет від коридору.

— Ні. Себе. Твоя родина походить від архівних свідків. Звичайних людей, просто чужа пам’ять трималася в них довше, ніж мала б. Коли укладали Угоду, цю здатність використали як прив’язку. Лана докопалася до старих записів і зрозуміла: один із замків досі тримається на вашій крові.

— Даміан був із нею?

— Його послали затримати Лану. Він допоміг їй.