Розділ 4. Друге тіло

РОЗДІЛ 4

ДРУГЕ ТІЛО

Другу жертву знайшли в трамвайному диспетчерському пункті на Береговій. До будівлі вели три сходинки, стерті посередині тисячами підошов, і пандус, який узимку перетворювався на крижану гірку. Над входом горіла табличка «Стороннім заборонено», хоча двері стояли навстіж.

Міра вийшла з машини слідом за Даміаном.

— Я казав залишитися в Архіві.

— А я пояснила, що медальйон тягне мене за вами.

— Він лежить у захищеному контейнері на задньому сидінні.

— Ось чому тягне разом із машиною.

Даміан перевірив чорний футляр крізь скло. Знак на Міриній долоні й справді пульсував у тому самому ритмі, що і срібна печать на кришці. Відвезти її окремо вони вже пробували: за першим перехрестям у водія заболіли всі зуби, а Міра на двадцять секунд забула, якою рукою пише.

— Усередині тримайтеся за мною, — сказав Даміан.

— Це практична вимога чи спосіб відчути владу?

— Практична. Для другого мені бракує сну.

Загиблу звали Олена Ратуш. П’ятдесят два роки, диспетчерка нічної зміни, жодного зареєстрованого дару. Вона сиділа біля пульта, поклавши руки поверх журналу руху. Чашка з липовим чаєм була повна, на блюдці лежала нерозгорнута цукерка. На моніторах повторювався запис із порожньої трамвайної зупинки.

Патологоанатом Вартових, кремезна жінка з коротким сивим волоссям, підняла Оленину повіку.

Чорні літери в райдужці складалися в час: 03:16.

— Померла приблизно тоді, — сказала вона. — Серце зупинилося після глибокого вилучення. Окремим спогадом тут не обійшлися: вийняли послідовність, яка тримала решту.

— Яку? — запитала Міра.

— Дорогу. Вона перестала пам’ятати, звідки прийшла й куди мала повернутися. Організм сприйняв це як відсутність наступної миті.

На столі стояла рамка з фотографією: Олена, молода жінка в окулярах і хлопчик років десяти на березі моря. Обличчя хлопчика було стерте не знімком — погляд зісковзував із нього, залишаючи білу пляму вже в пам’яті спостерігача.

Міра відвернулася.

— Родина?

— Син і сестра, — відповів оперативник. — Син загинув у аварії дванадцять років тому. Після похорону Олена проходила офіційне пом’якшення травми.

— Офіційне не означає повне вилучення дороги додому.

— У документах забрали тільки останню годину в лікарні.

Даміан перегорнув журнал. Записи йшли рівним диспетчерським почерком: номери вагонів, затримки, несправні стрілки. На сторінці перед смертю Олена тричі записала один маршрут — «Нульовий». У міській мережі такого не було.

— Камери? — запитав він.

Оперативник показав на монітори.

— Усі вісім транслюють одну зупинку. Архіву запису немає.

Міра підійшла ближче. Порожня платформа на екрані була стара: дерев’яна лавка, круглий ліхтар, табличка без назви. Дощ ішов навскіс. Кожні сім секунд на дальньому краї з’являлася жіноча постать у червоному пальті, але камера одразу перескакувала на початок.

— Зупиніть на шостій секунді.

Технік спробував. Відео не підкорилося повзунку.

Міра дістала голку для роботи з кіноплівкою — тонший різновид реставраторського щупа — і торкнулася металевої рамки монітора. Звичайні екрани погано зберігали пам’ять зображення, та цей вісім разів повторював ту саму мить. Відбиток устиг утертися в корпус.

Її накрив запах мокрої вовни. Олена сиділа сама, коли до пункту ввійшла Нора Вейл у червоному пальті. Співачка поклала на стіл трамвайний жетон і спитала, чи досі ходить вагон до «Північної».

— Ви помилилися, — відповіла диспетчерка. — Такої станції немає.

— Ви возили туди людей після закриття.

Олена зблідла. Взяла жетон, перевернула. На звороті був вибитий знак — дев’ять кіл навколо порожнього центру.

— Я нічого не пам’ятаю.

— Через це й прийшла. Лада сказала, що дорога лишається в ногах, навіть коли її виймають із голови.

Нора наспівала чотири ноти. Права нога Олени смикнулася під столом: натиснула невидиму педаль, ліва рука повернула уявну стрілку. На старому пульті засвітився маршрут, якого не було на схемі.

Тоді у вікні за спиною Нори з’явилася біла рукавичка.

Відбиток урвався.

Міра відсмикнула руку. Даміан підхопив її під лікоть, не даючи вдаритися об стіл.

— Що побачили?

Вона переповіла. На імені Лади чорний футляр у коридорі відгукнувся глухим дзвоном.

Даміан попросив техніка зняти задню панель пульта. Усередині, між дротами, лежав старий трамвайний жетон. На одному боці — дев’ять кіл, на другому — вигравійована літера «Н».

— Нора залишила? — запитала Міра.

— Олена сховала. Співачка поклала його на стіл, а в пульті він опинився після її відходу.