***

Різдво! Різдво-це, мабуть, найтепліше свято, коли вся сім’я збирається за столом, святкує у родинному теплі та затишку. Певно, всі люди на світі люблять Різдво…окрім однієї сім’ї. Саме зі старшою дочкою Євою ,та її молодшою сестрою Анею із цієї сім’ї, і трапилася ця пригода:

       -Ань-,гукає з горища Єва-допоможи спустити кілька коробок.

Жили вони в домі біля лісу. Дім був великий, двоповерховий ,з горищем! І от, прийшла Аня ,спускати з Євою коробки. Спустили коробок зо п’ять а то і більше. Аня і питає:

-А що в тих коробках?

-Прикраси-відповідає сестра-гірлянди, ялинка…Різдво на носі.

-Ааа… просто якесь там Різдво-,байдужим голосом сказала Аня.

-Чому якесь? Різдво- це найкраще свято у світі!

-Для тебе може і найкраще свято, а для мене- проклятий день ! Та я його ні разу й не святкувала!

-От, от. Не святкувала, не знаєш. Ні ну якщо не хочеш- не святкуй! Духа Різдва самі ловити будемо, без тебе!

-Стій! Добре, добре буду святкувати!

І пішли дівчата наряджати ялинку. Бо Різдво за два дні, Дух Різдва прийде. Побачити Духа Різдва- найбільша мрія Ані, але Різдво вона ніколи не святкувала. З самого її народження, її сім’я перестала святкувати це свято, і не через те, що вони ненавиділи Різдво, навпаки, вони його любили й цінували, але завжди на Різдво нещастя траплялися. 

З самого Аніного народження всі дні були гарні, спокійні, щасливі, тихі…а на святвечір нещастям тільки й сипало. То закон вийде такий, що такі релігійні свята не можна святкувати, то батьки на роботі на нічній зміні, то ще щось. І хоча Єва розповідала Ані, яке прекрасне Різдво, Аня все одно не вірила, бо що може бути гірше:’’ за всі свої десять років, ні разу не святкувати Різдво’’-

Дівчата спали. Батьки були на роботі- нічна зміна, але до обіду мали б приїхати. Єва спала, а от Ані не хотілося спати. Схотіла вона ще раз на ялинку глянути. Спустилася сходами. Стала біля ялинки, й розглядає прикраси. Аж тут позаду ялинки чує якийсь шурхіт. Вона повільно обійшла ялинку, й побачила велику – велику зелену подарункову коробку із червоною стрічкою. Аня потягнулася до нього, та щось торкнулося її плеча. Вона швидко обернулася, і побачила по заду себе чорну постать, яка вдарила її чимось важким по голові, перш ніж вона встигла закричати. І тут… Вона прокинулася у своєму ліжку. Встала, оглядається. ‘’Кімната ніби моя ‘’ -думає Аня-‘’Напевне сон’’, але чомусь вона все ще відчувала сильний біль у голові. Тоді Аня спустилася до вітальні. Дивиться – позаду ялинки нічого немає. ‘’Та ні, точно сон’’ – подумала Аня, і з полегшенням видихнула. Якраз батьки приїхали. І пішли всі до Різдва готуватися…

 Настав вечір. Зійшла перша зоря. Всі сіли за стіл та святкують. І здавалося: Аня і Єва мають радіти: в Ані перше Різдво за життя, а в Єви за одинадцять років…Вони й раділи, але на серцях було холодно, сумно, але не могли збагнути чому. Зі святкуванням дівчата швидко забули про це, а Аня і про свій кошмар теж .

              Настала ніч. Всі спали… окрім Ані. Завжди їй хотілося Духа Різдва зловити. І здавалося б: не для десятирічної дівчини це заняття, а для маленьких дітей, та їй все одно було цікаво, все ж таки перше Різдво. Встала вона і тихенько пішла сходами. Не встигла вона й спуститися до вітальні, як яскраве світло гірлянд засліпило їй очі. 

Хоча Аня була певна: гірлянду вимикали, але зараз вона була ввімкнена. Стара гірлянда, що була в їхній родині ще з 1920-х років, завжди сяяла різними кольорами: червоним, синім, жовтим, білим, зеленим…усіма кольорами сяяла, але зараз вона сяяла лише зеленим і червоним! Аня обережно обійшла ялинку, щоб вимкнути гірлянду з розетки, та гірлянда була вимкнена, але досі сяяла. Це дуже налякало її. Вона озирнулася, і побачила ту велику, зелену подарункову коробку із червоною стрічкою. Аня обернулася, але чорної постаті не було. Тоді позаду з коробки почувся сміх, і її схопила рука, яка затягла її в коробку. Аня закричала, перш ніж втратила свідомість. Крик був гучний, але батьки чомусь не почули. Почула тільки Єва, яка помітила відсутність сестри, і побігла до вітальні. У вітальні панувала темрява. Ледь – ледь було видно двері, що ведуть надвір.Єва вибігла надвір, але й там її не було. Її увагу привернув скрип старого флюгера. На флюгері висіла стрічка. Яскраво – червона стрічка, яку Аня щодня вплітала у свої біляві коси. Але зараз вона була не яскрава, а темна, хоча Єва була певна, що то Аніна стрічка. Флюгер вказував на ліс. Невже це натяк, що Аня десь там, у лісі? У будь якому разі Єва пішла до лісу. І це було великою помилкою! Що ж п’ятнадцятирічна дівчина буде робити сама у лісі? Але її це зараз не хвилювало, вона хотіла скоріше знайти Аню.

                   На дворі було гарно: у чорному глибокому небі сяяв срібний повний місяць. Його промені освічували сріблястий сніг. Погода спокійна: нема вітру, метелиці чи снігопаду. Тільки сніг лежить по коліна. Але як тільки Єва зайшла в ліс, і пройшла кілька метрів, почався лютий снігопад, град, навіть дощ почався і ливень був страшний, туман, вітер і метелиця   . Погода була здатна заморозити будь – яку людину, тому шанси виживання дорівнювали нулю . Але Єва не здавалася і йшла вперед. Дійшла вона до кінця лісу, вперше. Там був величезний каньйон. Не встигла вона й озирнутися, як сильним вітром її скинуло у нього, і вона втратила свідомість.  Прокинулася Єва біля входу у якусь печеру. Печера в середині була дуже – дуже темною. Дівчина зайшла всередину. Та ступила вона кілька кроків, як в очі їй потрапила пилюка, і декілька секунд Єва нічого не бачила. Нарешті вона витерла пилюку з очей, і аж рота роззявила: позаду були металеві двері. Металевими були не лише двері.  „ Металеві стіни аж блищали. Печера була схожа на бункер. У закутках печери висіли камери відеоспостереження та рупори.Із тих рупорів залунав голос:Єво, я знаю де твоя сестра. Щоб до неї дістатися, тобі доведеться пройти кілька випробувань“, і двері перед нею відчинилися. У Єви в голові панувала лише думка про Аню, тому вона не роздумуючи рушила вперед. Вона йшла довгим коридором, і нарешті прийшла до кінця. Перед нею були двері з написом „Випробування № 1“. Двері відчинилися. Вона ввійшла до кімнати, і що ж там побачила!? Все було у різнокольоровій плитці. Знову залунав голос з рупора: „ Вітаю! Єво! Ти зараз перебуваєш на першому з п’яти випробувань. Твоя задача перебігти по цих плитах з одного кінця кімнати в інший. Але пам’ятай: плити провалюються, якщо на них стояти більше п’яти секунд. І ще одне: якщо станеш на чорну плиту з’явиться монстр. Удачі! Хахаха!“ Їй було дуже страшно, але вибору не лишалось. Вона обережно стала на одну плитку, але відчула як та провалюється, і Єва побігла що є сил. І ось вже майже середина, та не вгледівши, вона ступила на чорну плиту, і перед нею з’явився понівечений полярний олень. Вона злякалася, але все одно побігла вперед, і олень зник. То була ілюзія. Але вона задивилась на оленя, і провалилась. В останню секунду, гарна біла пташка схопила Аніну стрічку, що була у Єви в руці, і полетіла разом з нею та стрічкою. Доправила пташка Єву до кінця кімнати, а сама співає, цвірінчить ніби намагається щось сказати. І в цю ж мить стеля відчинилася. Звідти вилазе худорлява зелена рука, хапає пташку та затягує її до себе, і стеля зачиняється.Позаду Єви відчинилися двері, і з рупорів знову залунав голос:“ Вітаю на другому випробувані. Ваше завдання: в цій темній кімнаті, ви маєте знайти вмикач, і ввімкнути світло. Якщо не впораєтеся, залишитеся тут навіки. У вас п’ять хвилин’’.Дівчина взяла ліхтарик, що був у неї в кишені, але навіть з ліхтариком не було нічого видно. Все що вона розгледіла це кішку. Біла кішка, що сиділа на підлозі, схопила з Євиних рук стрічку, і побігла. Вона погналася за кішкою, і наздогнала її в іншому кінці кімнати. Кішка показувала лапкою на стіну, Єва доторкнулася до того місця, і світло ввімкнулося. Кішка віддала їй стрічку, і почала нявкати, ніби щось сказати хотіла. Стеля знову відчинилася. Звідти вилізла та сама рука, і схопила кішку, та забрала до себе.      Двері попереду Єви відчинилися. З рупорів залунало: ‘’ Ви на третьому випробувані. Ваше завдання: дати відповідь на три загадки. Час на виконання доти, доки стіни не зімкнуться. Якщо відповісте правильно, стіни повернуться назад, якщо не правильно – стіни почнуть змикатися швидше, доки не розчавлять вас.’’ Звучало страшно та небезпечно, але вона  не боялася. І  ось Єва ввійшла в кімнату, і двері зачинилися. З рупорів знову залунало:’’ Перша загадка: який самий гіркий смак у світі?’’ Стіни повільно змикалися, але загадка була легкою, тому вона відповіла швидко.