Розділ 8. Перша подорож: Доміно для трипільців

Розділ 8. Перша подорож: Доміно для трипільців

2.1. Спорядження для вічності
Ніч опустилася на Великі Галушки густа й оксамитова, як гарно зварений узвар. У вікнах мирних мешканців давно згасло світло. Спали всі: втомившийся за день Опанас, щасливий уві сні професор, що бачив Архімеда, і навіть корова Зірка, якій снилися безкраї луки. Не спали лише двоє. Двоє великих змовників, чиї душі прагнули реваншу в минулому.
Рівно опівночі, коли місяць сховався за хмарою, скрипнули двері хати діда Сави. На поріг вийшов сам дід. Він був одягнений, як на парад: у чисту вишиванку, нові штани і начищені до блиску чоботи. За плечима у нього був великий брезентовий рюкзак, з якого стирчало вудилище і ручка підсака. В одній руці він тримав загорнуту в рушник трилітрову банку, що таємничо поблискувала в темряві, в іншій — невелику дерев'яну скриньку.
Майже одночасно з ним із воріт піраміди вислизнула велична постать Неферхотепа III. Він теж був при повному параді. На голові сяяв золотий головний убір, а замість звичної хустки він був закутаний у найкраще простирадло Галини, те, що з вишитими квіточками, яке він "позичив" з мотузки для білизни. В руках він тримав важкий полотняний мішок, від якого йшов дивовижний, апетитний аромат.
Вони зустрілися під старою вербою, як два полководці перед вирішальною битвою.
— Все готово, Саво? — прошепотів фараон, і його голос тремтів від хвилювання.
— Аякже, Неферхотепе, — відповів дід. — Спорядження першого класу. Без цього в минулому — ніяк.
Він обережно поставив банку на землю.
— Ось, — з гордістю сказав він. — Стратегічний запас пального. Самогон першої очистки. На травах. Міцний, як моя віра в перемогу.
— А це, — фараон вказав на свій мішок, — провіант. Щоб підкріпити сили воїнів. Галина сьогодні якраз наліпила. З картоплею і шкварками.
Вони були готові. Їхній план був простий, як кісточка доміно: пробратися до сараю професора, завантажити в машину часу своє спорядження і вирушити кожен у свою епоху. Спочатку до п'ятдесят третього року — рятувати корову, а потім — у Стародавній Єгипет, відновлювати історичну справедливість.
Вони рушили. Попереду, як розвідник, ішов дід Сава, м'яко ступаючи своїми чоботами. За ним, гримаючи золотим убором, велично крокував фараон, намагаючись не вступати в калюжі.
— Тихіше, ясновельможний! — шипів на нього дід. — Розбудиш собак!
— Раби мають мовчати, коли їхній повелитель іде! — не менш голосно шипів у відповідь фараон.
— Тут тобі не Фіви, тут за такий гомін можна й вилами по ребрах отримати! — парирував дід.
Сарай професора стояв у глибині подвір'я, тихий і таємничий. На дверях висів невеликий замок. Для діда Сави, який у молодості міг відкрити будь-який замок за допомогою шматка дроту, це не було перешкодою. Він дістав з кишені невеликий іржавий цвях, поколупався у замковій щілині, і замок зі слухняним клацанням відкрився.
Вони прослизнули всередину. У сараї пахло старим сіном, пилом і ледь вловимим ароматом озону, що йшов від машини часу. Срібляста «пральна машина» стояла посеред сараю, загадково поблискуючи в місячному світлі, що пробивалося крізь шпарини.
— Ось вона, наша колісниця, — з благоговінням прошепотів фараон.
— Більше на діжку схожа, — пробурчав дід. — Ну та гаразд, аби везла.
Вони почали завантажувати своє спорядження. Мішок з варениками акуратно поклали на підлогу. Банку з самогоном дід Сава обережно поставив у куток, обклавши її старими ганчірками, щоб не розбилася. Туди ж поклав вудку, підсак і скриньку з доміно.
— А це навіщо? — запитав фараон, вказуючи на доміно.
— Як це навіщо? — здивувався дід. — А раптом у минулому нудно буде? Чи доведеться з кимось за корову в карти грати, а в нього карт немає? А доміно — це гра універсальна, інтелектуальна. Можна і з неандертальцем зіграти, правила прості.
Фараон лише знизав плечима. Його цікавило інше.
— А де тут... кермо? — запитав він, зазираючи всередину машини. — Як ми будемо обирати курс?
Вони залізли всередину. У тісному просторі машини, серед запаху металу, їхні серця калатали від хвилювання. Перед ними була панель керування. Всього кілька кнопок і два великі круглі перемикачі, точнісінько як на старій пральній машині. На одному були написи: «Замочування», «Делікатне прання», «Інтенсивне прання», «Полоскання» і «Віджим». На іншому — шкала з незрозумілими символами і цифрами, які, мабуть, і були датами.
— Так, — почав міркувати дід Сава, чухаючи потилицю. — Мені треба в тисяча дев'ятсот п'ятдесят третій. Це, мабуть, ось цей важіль крутити треба.
— А мені — в тисяча триста двадцять п'ятий до вашого літочислення! — заявив фараон. — Це куди?
Вони почали сперечатися. Дід Сава намагався виставити свою дату, фараон — свою. Їхні руки переплелися на панелі керування.
— Спочатку до мене! — шипів дід. — Корова — це справа першочергова!
— Спочатку відновити мою честь! — не поступався фараон. — Честь фараона важливіша за будь-яку рогату худобу!
У запалі суперечки рука фараона випадково зачепила один з перемикачів режимів. Він клацнув і перескочив на позначку «Інтенсивне прання». А дід Сава, намагаючись відштовхнути фараона, ненавмисно натиснув на велику червону кнопку з написом «Старт».
Машина здригнулася. Загула. З ілюмінатора вдарило яскраве світло. Двері за ними з гучним клацанням зачинилися.
— Ой, що це я натиснув? — злякано прошепотів дід.
— Здається, не ту педаль, рибалко! — прокричав фараон.
Сарай наповнився гулом і вібрацією. Машина часу, підстрибуючи і трясучись, як у режимі віджиму, почала розчинятися в повітрі. Вона зникла, залишивши по собі лише запах озону і розкидане по підлозі сіно.
А всередині, міцно вчепившись один в одного, летіли крізь простір і час двоє відчайдушних хрононавтів. Поруч з ними підстрибувала банка з самогоном, літали вареники і гучно стукали об стінки кісточки доміно. Вони ще не знали, куди саме їх занесе ця пекельна «пральна машина». Але вони точно знали, що ця ніч буде найдовшою і найцікавішою в їхньому довгому, дивному житті. Подорож у минуле почалася. І, як завжди у Великих Галушках, вона з перших же секунд пішла абсолютно не за планом.