Розділ 5. Останнє бажання, або Як пересохла ріка самогону.

Розділ 5. Останнє бажання, або Як пересохла ріка самогону.
5.1. Втома від величі
Минув рік. Великі Галушки жили новим, дивним життям. Під землею, у колишньому метро, дозрівали печериці. Над землею, у колишній телевежі, вітер грав Баха. А біля річки, на тлі справжньої єгипетської піраміди, колишній фараон грав у доміно з колишнім фронтовиком.
Опанас Петрович Залізняк сидів на ґанку своєї хати і дивився на все це. Він був творцем цього світу. Його деміургом. І він був страшенно, смертельно втомленим.
Кожне його бажання, народжене з добрих намірів, перетворювалося на проблему, яку потім доводилося вирішувати всім селом. Метро — на грибну ферму. Вежа — на арфу. Піраміда — на пансіонат для буркотливого єгипетського пенсіонера. Він втомився від величі. Він втомився від ролі творця. Йому хотілося простого, людського щастя. Такого, щоб без кошторисів, без скарг і без міжгалактичних інцидентів.
— Чого такий кислий, Петровичу? — гукнув дід Сава, що проходив повз із вудками. — Знову твій фараон вареників з м'ясом вимагає, а не з вишнями?
— Та ні, діду... — зітхнув Опанас. — Душа болить. Відпочинку хочеться. Простого, чоловічого. Щоб на річку, з друзями... Посидіти, поговорити...
І тут його осяяло. А й справді! Ось воно, просте людське щастя!
— Діду! — він підскочив. — А збирай-но професора! Завтра — на риболовлю! З ночівлею! Відзначимо всі мої... подвиги. Я таку самогонку поставлю — сонце Ра позаздрить твоєму Неферхотепу!

5.2. Таємна змова, або "Наливай та пий"
Наступного дня на березі Псла зібралася поважна компанія. Опанас, як головний організатор, приніс трилітрову банку свого фірмового самогону — прозорого, як сльоза, і міцного, як його господарське слово. Дід Сава притягнув вудки і казан для юшки. А професор Зірниченко, як інтелігент, приніс культурну закуску: шматок сиру з пліснявою і томик Геродота, щоб, якщо буде час, почитати фараону на ніч знайомі історії.
Вони розпалили багаття, розклали снасті і передчували початок ідеального вечора.
— Ну що, друзі! — сказав Опанас, дістаючи гранчаки. — За нас! За те, щоб усе було, і нам за це нічого не було! Головне, щоб дружини не дізналися, скільки ми тут вип'ємо. А то знову буде...
Він осікся. Думка про дружин, які чекають удома, трохи затьмарила настрій. Галина, звісно, звикла, але дружина професора... та й баба Галя діду Саві спуску не дасть. Скандал буде неминучий.
І тут його очі блиснули. Останнє бажання! П'яте! Ось для чого він його беріг! Не для пірамід, не для веж, а для справжньої, святої справи!
— Хлопці, я на хвилинку, — сказав він таємниче і шмигнув у кущі.
Він підбіг до води, ледь чутно покликав щуку і, коли та з'явилася, прошепотів їй своє найпотаємніше, найщиріше бажання:
— Слухай уважно. Бажання просте, людське. Зроби так, щоб наші дружини ні про що не здогадалися. Щоб ні запаху, ні вигляду, нічого... Щоб вони не сердилися, коли ми повернемося. Зрозуміла? Повна конспірація!
«Бажання, що має на меті гармонізацію сімейних стосунків? — пролунав голос у голові. — Дуже похвально, об'єкт "Опанас". Вперше за весь час ви просите щось справді мудре. Виконую».
Щука зникла. Опанас, щасливий і безтурботний, повернувся до багаття. Тепер можна було гуляти на повну!

5.3. Найтверезіша риболовля в історії.
— Ану, по першій! — скомандував він і хлюпнув усім у склянки щедрою рукою. — За риболовлю!
Вони випили. Самогон обпік горло, як і належить. Міцний, якісний продукт. Друзі задоволено крякнули, взялися за огірки. І стали чекати.
Чекали хвилину. Дві. П'ять.
— Щось не бере, — першим зауважив дід Сава, дивно подивившись на Опанаса. — Ні в голові, ні в ногах.
— Та ти що, діду! — образився Опанас. — Це ж перший сорт! Зараз візьме! Ану, по другій!
Вони випили по другій. Потім по третій. Самогон лився рікою, але ефект був нульовим. Абсолютно. Голова залишалася кришталево ясною. Настрій — рівним і спокійним. Пісень співати не хотілося. Розповідати смішні історії — теж. Вони сиділи біля багаття, тверезі, як скельця, і з подивом дивилися один на одного.
— Опанасе, — сказав професор, обережно понюхавши свою склянку. — Це дивний феномен. Етиловий спирт є, я відчуваю його органолептично, але його психоактивна дія повністю нейтралізована. Ти нічого туди не додавав? Може, якийсь... антидот?
— Ти що, знущаєшся?! — вибухнув дід Сава. — Він просто розбавив його водою! Обдурив старих друзів! Ех, Опанасе, не чекав я від тебе такого!
Свято було безнадійно зіпсоване. Друзі, ображені й розчаровані, відмовилися продовжувати «це неподобство». Вони мовчки з'їли юшку і розійшлися по домівках набагато раніше, ніж планували.
Опанас повернувся додому пригнічений. Він провалив найпростішу операцію. Він чекав від Галини звичного допиту. Але дружина зустріла його з радісною посмішкою.
— Опанасику, повернувся! А я дивлюся — тверезий, як ніколи! І не пахне зовсім! Який же ти в мене молодець! Вперше з риболовлі прийшов, як людина! Я тобі вареників нагріла!
Він зрозумів. Щука виконала його бажання. Буквально. Вона зробила так, щоб дружини не здогадалися і не сердилися. А що викликає їхній гнів? П'яний чоловік, запах перегару, дурні пісні. Щука просто прибрала причину, зберігши наслідок. Вона подарувала йому ідеальне алібі, забравши натомість саму суть веселощів.
Наступного тижня чутка про те, що самогон Опанаса «зіпсувався», облетіла все село. З ним більше ніхто не хотів випити. Він став ідеальним чоловіком, зразковим сім'янином... і найсамотнішою людиною на всіх чоловічих посиденьках.

5.4. Розмова на прощання.
Він не витримав. Одного вечора він знову прийшов до річки. Це було його останнє звернення.
— Це ти зробила? — запитав він тихо, коли щука з'явилася.
«Я виконала твоє бажання, — відповів голос. — Ти просив, щоб дружини не сердилися. Я усунула причину їхнього гніву. Ти отримав мир у родині. Хіба не цього ти хотів?»
— Я хотів веселощів! Друзів! Свята!
«Неможливо мати і те, й інше, — пролунало у відповідь. — Ви, люди, дивні створіння. Чотири рази ти просив про велич і створював хаос. А коли нарешті попросив про спокій, то зрозумів, що насправді сумуєш за тим самим хаосом. Ти витратив усі свої бажання. Ти збудував метро, вежу і піраміду. Ти говорив з фараоном і космічними пілотами. Але, здається, так і не зрозумів, чого хочеш насправді».
— І що ж мені тепер робити? — розпачливо запитав Опанас.
«Жити, — відповіла щука. — Жити в дивному світі, який ти сам собі створив. З грибами в метро, з музикою з неба і з фараоном, що грає в доміно. І, можливо, колись ти зрозумієш, що справжнє диво — це не можливість змінювати світ одним бажанням, а вміння знаходити радість у тому, що є. Навіть якщо це просто тарілка гарячих вареників. Прощавай, Опанасе Залізняк».
Срібляста голова востаннє блиснула і зникла в темній воді. Назавжди.
Опанас Петрович довго сидів на березі. Він думав про свої шалені пригоди. Він зрозумів, що щука мала рацію. Він отримав набагато більше, ніж просив. Він отримав не просто дива, а ціле життя, повне сміху, проблем і дивовижних друзів. І, можливо, це і було його найголовніше, незагадане бажання.
Він підвівся і повільно пішов додому. Там на нього чекала дружина. І гарячі вареники. А завтра вранці треба буде не забути завезти діду Саві й Неферхотепу нову колоду доміно. Життя тривало. Дивне, непередбачуване, але напрочуд прекрасне життя у Великих Галушках.