Частина 1. Велетні піднебесся

Давно давно, ще за часів приманих вітрів і пустельних демонів, земля була м'якою наче желе, а людей не існувало. Простір був наповнений різними надзвичайними істотами, котрі рухались у повітрі, пірнали у хмари, а деякі навіть у м'яку землю. Живуть у цьому дивному і дивовиижному світі справжні велетні, напівпрозорі і надзвичайно талановиті. Кожен із велетнів має свій дар і завдяки йому створює різноманітні дивовижі навкруги. 

Сьогодні ми познайомимось лише із кількома з них, котрі живуть на височезній скелі під самим небесним куполом і звуться чарівниками піднебесся. Це чотири брати, чотири талановитих чарівника. Найстаршого із них звуть Хмар, він створює погоду, змінює настрій неба і перетворює воду на сніг. Другого брата звуть Древ, він наповнює чарівний світ рослинами, створює дерева і квіти, прикрашає його ліанами і велетенськими хвойями. Третій брат зветься Вір, він зачаровує простір і створює незвичайних тварин, що літають і пірнають у хмарах. А наймолодший, так він володар емоцій, мрій, настроїв. Він наповнює наш чарівний світ відчуттями і почуттями. 

І все було б чудово у цьому світі якби не велетні підземелля. Вони протидіють велетням піднебесся і постійно намагаються захопити владу над світом, наповнивши його підземними страховиськами. 

Так і живуть вони змагаючись один з одним, роздмухуючи вогонь Прихованої скелі, а світ здригається від появи нових створінь. 

Підземного володаря звуть Тем, він ховає від усіх сонце, ковтаючи його на певний час. Та сонце таке гаряче, що він не може його довго тримати у роті і випльовує назовні. І так кожен день Тем намагається проковтнути світило, але терпить поразку у нерівній боротьбі зі світлом. 

Його брата звуть Вій. Він створює скажені вітри, урагани, торнадо і шквали, намагаючись знести з лиця землі все живе і неживе. 

Третій із темних братів - Удлун. Він є володарем часу. І може рухати його за своїм бажанням. Але кожне втручання у нормальний плин часу вкорочує життя брата на п'ять років. 

І тягнеться боротьба неба із землею міліони літ і зим, і ніщо і ніхто не може їх примирити. Але одного разу… 

Одного дня, одразу після того як Тем виплюнув сонце, а Вій підняв у небо скажений вітер на ім'я Зарем,  що розносить червоні піски Прихованої скелі далеко за межі Скорботного Хребта, на горизонті з'явилась незвичайна постать. Її тонкі плечі під подихом несамовитого вітру, здавалось, розлітаються навкруги мов попіл, чорне довге волосся піднімається до неба безкінечними струменями, а руки спокійно і впевнено тримають сяючий посох. Дівчина, безперечно дівчина, промайнуло в голові у вітряного брата. Венгера, зашумів приборканий страхом вітер і улігся до ніг мандрівниці. 

- Мені набридли ваші чвари. Осточортіли ваші суперечки. Я прирікаю і нехай справдиться кожне моє слово і почутий буде кожен мій подих! - Венгера підняла тонку руку із важким посохом вгору і з усієї сили встромила його у м'яку, до того землю. Світ здригнувся. Уся поверхня пішла норовливими хвилями і вмить затверділа, задрижало небо, зникли усі звуки, чутно було лише дихання безсмертної. Вона глибоко вдихнула і заговорила на весь світ так, що її почула кожна клітина цього всесвіту, і запам'ятала навіки і переповідала наступним поколінням. 

- нехай буде почутим той, хто хоче бути почутим;

- нехай світить той, хто хоче світити;

- нехай здійсниться те, чому варто здійснитись;

- нехай зорі сяятимуть, але не яскравіше сонця;

- нехай буде той хто хоче бути;

- нехай згине той, хто хоче згинути;

- нехай світла буде порівну із темрявою, адже остання дає можливість відпочити;

- нехай небо ніколи не зустрічається із землею;

- нехай володарі володіють, а розум залишається вільним;

- нехай мрія зупиняє рух часу. 

НАЙ БУДЕ ТАК! 

Промовивши останнє слово Венгера розчинилась у повітрі, мов вранішня примара. 

*vengera (данська мова) - помста