НОВІ ДРУЗІ

Вона побачила, як у дитинстві її магія вийшла з-під контролю, і її найкращий друг, інша відьма, загинула внаслідок нещасного випадку. Це була перша поразка, яку вона досі не могла пробачити собі. Потім вона побачила своїх батьків, їхні холодні погляди, коли вони усвідомили, що їхня дочка виросла надто сильною, надто незалежною.

— Ти завжди ховалася за своєю силою, але твої страхи сильніші за тебе, — продовжувала тінь, її голос наростав, наче шторм. — І тепер вони стануть твоїм кошмаром наяву.

Морісса зробила глибокий вдих, борючись із темрявою. Вона не могла дозволити страхам захопити її. Вона — господарка магії і цих земель, і ніхто, навіть давнє зло, не забере в неї цього права. Відьма стиснула брошку на своїх грудях і прошепотіла заклинання, яке давно не використала. Її пальці почали світитися, оточуючи її тонкою аурою.

— Я — господиня не лише страхів, а й своїх перемог, — твердо сказала вона, підвівши погляд на тінь. - І ця гра закінчиться на моїх умовах.

Тінь зробила паузу, ніби розмірковуючи про її слова. А потім простір навколо них став видозмінюватися. Земля під ногами почала тріскатись, відкриваючи глибокі провали, звідки виривалися потоки густого чорного диму. Стіни склепу тремтіли, а небо, яке ще хвилину тому було приховано під саваном ночі, забарвилося в багряні та пурпурові відтінки.

- Дуже добре, відьма, - сказала тінь, - якщо ти хочеш грати, то ми зіграємо.

Світ поринув у хаос, і перед Моріссою розкрилася нова реальність, сповнена непередбачуваних небезпек і пасток. Але тепер вона не була просто відьмою на вечірці Хеллоуїна. Тепер вона опинилася на порозі стародавньої війни між світлом і темрявою, де ставки були вищими, ніж вона могла собі уявити.

Світ навколо Морісси став полем битви між світлом та пітьмою. Небо розділилося на дві половини: одна з них залишалася в абсолютній темряві, а інша наповнювалася яскравими спалахами світла, наче зоря пробивала нескінченну ніч. Моментами, здавалося, що навіть саме час припинив своє існування, завмер між цими двома силами, які стикалися з неймовірною потужністю.

Темрява, яку втілювала стародавня тінь, розливалася землею, захоплюючи все на своєму шляху. Дерева засихали і валилися на порох, трава перетворювалася на чорний пісок, повітря густіло від отруйних випарів, і навіть найдрібніші звуки зникли, ніби цей світ був поглинений абсолютною порожнечею. Тим часом світло, що виходило від Морісси, проривалося через ці тіні, кожен її крок залишав за собою яскравий слід, який не міг погасити навіть найсильніший морок.

— Ти не можеш боротися з тим, що завжди було тут, — голос тіні лунав звідусіль, резонуючи, немов із самих глибин землі. - Темрява існувала задовго до світла, і вона завжди буде в серцях тих, хто її боїться.

- Ти маєш рацію, - спокійно відповіла Морісса, її голос звучав твердо, незважаючи на всю загрозу навколо. — Але світло — це не просто джерело, воно народжується з надії. І щоразу, коли хтось вирішує протистояти страху, він перемагає пітьму.

Вона простягла руку вперед, спрямовуючи свою силу в землю під собою. Яскраве світло розлилося, і з землі почали підніматися потоки світла, наче коріння, що пробивало все, що торкнулася тіні. Це коріння було її власними страхами, болем і втратами, які вона нарешті прийняла та трансформувала в силу. Примари минулого більше не тримали її.

— Справжня сила не в тому, щоб тікати від страху, а в тому, щоб дивитися йому в вічі, — продовжила вона. Світло почало огортати її ще сильніше, і вона відчувала, як артефакт — гарбузова брошка — посилював її магію, поєднуючи її з найдавнішими силами цього світу.

Тінь завмерла. Здавалося, вона також відчула, як змінився баланс сил.

— Ти гадаєш, що зможеш перемогти? — знущально спитала вона. — Ти просто відьма, лише жалюгідне створення серед міріад істот.

Морісса посміхнулася. Її руки піднялися, і навколо неї закружляли іскри світла, мов зірки, що танцювали. Вони спліталися і утворювали гігантські арки, що піднімалися над полем битви, з'єднуючи небо та землю.

— Я не просто відьма, — сказала вона з холодною рішучістю. — Я — господиня своїх страхів та своєї сили. І тепер, коли я прийняла це, у тебе немає влади наді мною.

У відповідь пітьма почала вагатися, немов сама сутність тіні втрачала впевненість. Вперше стародавня істота, яка харчувалася страхами поколінь, відчула слабкість. Тіні почали стоншуватися, і з кожним новим ударом світла вони зникали.

- Ні! - Тінь заревіла, її форма стала змінюватися, розпадатися на шматки. - Ти не можеш!

- Можу і зроблю, - відповіла Морісса, зібравши всю свою силу в останній удар. Світло розірвало темряву, і стародавня істота зникла у яскравому сплеску, залишивши лише шепіт, що несся вітром.

Світ навколо Морісси знову повернувся до життя. Дерева ожили, трава зазеленіла, і місяць, який раніше був затінений, знову освітив землю своїм холодним світлом. Вона стояла посеред зруйнованого склепу, який тепер виглядав як старе забуте місце, позбавлене своєї магії.

- Справжня гра закінчилася, - прошепотіла вона, опускаючи руку. Світло навколо неї почало поступово згасати, але всередині вона відчувала, що більше ніколи не буде колишньою. Артефакт тихо сяяв на її грудях, символізуючи силу, яку вона набула в цій битві.

Але не було страху. Тепер вона знала, що справжній кошмар — це не монстри, що ховаються в темряві, а невпевненість і страхи, які кожен носить у собі.

Морісса випросталася, струшуючи з себе останні залишки магічної напруги. Її волосся повільно обсипалося назад, а сукня, тепер трохи забруднена від пилу і магічних іскор, все ще блищала завдяки гарбузовій броші. Вона озирнулася навколо, чекаючи повної тиші... але натомість її зустрічав несподіваний, трохи насмішкуватий сміх.

Звідкись з краю старого цвинтаря з'явилися примари, ті, що вже не перший рік з'являлися на її вечірках. Це були Бо, Шеп і Ух - трійця примарних жартівників, які завжди знаходили спосіб внести в будь-який Хелловін трохи хаосу.