ІДЕАЛЬНА НІЧ

Місто, в якому жила Морісса, було невелике, з вузькими вуличками, старими будинками, вкритими плющем, і ліхтарями, чиї тьмяні вогники ледь пробивалися крізь густий туман, який огортав його щоночі. Будинки були збудовані зі старої цегли, з високими загостреними дахами та горищними вікнами, з яких долинали скрип і шум вітру. У центрі міста височіла стародавня дзвіниця, годинник якої, здавалося, застиг в одному і тому ж часі — хвилині до півночі. Легенди казали, що це було не випадково, адже кожен Хелловін саме цієї хвилини починалося щось незвичайне.

Саме місто знаходилося на околиці темного лісу, дерева якого здавалися живими — з гілками, що звиваються, і стовбурами, покритими мохом. Говорили, що ліс охороняє ворота в інший світ, і ночами крізь листя можна почути шепіт давніх духів.

Морісса була відьмою, чиє ім'я знали всі, але мало хто наважувався говорити про неї відкрито. Вона була жінкою середнього віку, але її вік неможливо було визначити. У неї було довге сріблясте волосся, яке переливалося в місячному світлі, як павутиння, і сяючі фіолетові очі, які гіпнотизували будь-кого, хто на них погляне. Її шкіра була світлою, майже прозорою, як у порцелянової ляльки, а губи темно-бордовими, як зрілі ягоди. Одягалася Морісса у старовинне чорне плаття з мереживами, яке доходило до підлоги, а на голові завжди носила гострокінцевий відьомський капелюх з маленькими гарбузами по краях, що світяться в темряві.

Вона завжди носила на шиї стародавній амулет у формі гарбуза, зроблений із чорного обсидіана, який мерехтів, коли в повітрі витала магія. Цей амулет був її захисником і зберігав секрети, які нікому не підвладні. Морісса була відома не лише своєю магічною силою, а й дивовижною добротою, хоч і з іронією. Вона любила влаштовувати свята, які не лякали, а тішили всіх істот, яким би не було їхнє походження.

Морісса давно шукала цей артефакт — гарбузову брошку, оточену давніми легендами. Казали, що колись її носила велика відьма, яка могла керувати нічними кошмарами та оживляти найстрашніші та найфантастичніші сни. Брошка виглядала скромно: невеликий золотий обідок, усередині якого розташовувався мініатюрний гарбуз, вирізаний із чорного обсидіана. Очі гарбуза мерехтіли дивним зеленуватим світлом, яке здавалося, виходило з її серця.

Морісса, вивчивши легенди, знала, що якщо надіти брошку опівночі, коли місяць був на піку, можна було пробудити найтемніші страхи, але також — і найвеселіші й хаотичніші жарти ночі. Це був артефакт подвійної сили - він міг дарувати веселощі, але також і страхітливі видіння, все залежало від того, хто його використовує.

"Сьогодні - ідеальна ніч", - подумала Морісса, дивлячись на оздоблений цвинтар, де вже збиралися її гості. Вампіри, перевертні, привиди і навіть лякали, що ожили у світлі ліхтарів, заповнювали давні доріжки між могилами. Веселі голоси, жарти, сміх і тихі завивання піднімалися в повітря, наче складаючи свою власну симфонію Хеллоуїна.

Але відьма знала, що цього року буде щось особливе. Вона з хитрою усмішкою прикріпила брошку до свого чорного плаття, спостерігаючи, як зелені очі гарбуза на броші почали світитися трохи яскравіше. Час минав, і стрілки старого годинника на цвинтарі наближалися до півночі.

— Що ж, настав час додати трохи пікантності у це свято! — прошепотіла Морісса і підняла руку, посилаючи легкий магічний імпульс у бік старовинного годинника на дзвіниці, щоб вони швидше цокали.

Раптом, як тільки стрілка годинника торкнулася позначки дванадцять, небо над цвинтарем забарвилося в яскравий помаранчевий колір, наче вогненна завіса опустилася над містом. У цей момент з туману почали виходити дивні постаті. Це були істоти, яких ніхто не очікував побачити: гарбуза, що ожили, літаючі голови, примарні ляльки, що рояться, і навіть цілий загін скелетів, що танцюють, які кружляли у вальсі під гробовий дзвін годин.

— О, це буде найвеселіша вистава! — зареготала Морісса, спостерігаючи, як її магія активує силу гарбузової брошки.

Гості — вампіри, примари та перевертні — спочатку з подивом дивилися на те, що відбувалося, але незабаром їх охопив заразливий сміх, і вони кинулися в кругообіг танців і забав. Навіть найупертіші з них не могли встояти перед цією хвилею веселощів та хаосу.

Але, незважаючи на загальні веселощі, хтось відчув, що в повітрі витає щось інше. Примара старого охоронця цвинтаря, який рідко залишав свою могилу, раптом опинився серед святкуючих і почав уважно спостерігати за Моріссою. Його порожні очі, ніби вказуючи на артефакт, мигнули тривожним блиском.

— Гарбузова брошка… — прошепотів він. — Не варто її недооцінювати, Морісо. Сила хаосу може обернутися проти тебе.

Але відьма лише посміхнулася, дивлячись на скелетів, що танцюють, і радіючи, що її план на цей Хелловін йде за планом. Вона навіть не підозрювала, що її маленька хитра гра могла призвести до чогось більшого, ніж просто жарти та веселощі.

Того вечора, коли місто готувалося до чергового Хеллоуїна, Морісса вже передчувала свою грандіозну вечірку. Кладовище, прикрашене гарбузами з вирізаними страшними пиками, мерехтіло вогниками. Кожен чекав початку, але тільки відьма знала, що цього року Хелловін буде особливим, адже гарбузовий амулет почав світитися яскравіше, ніж звичайно, передвіщаючи щось незвичайне.

Так почалася ніч, повна таємниць, магії та веселощів.

***

Морісса стояла на невеликому піднесенні, спостерігаючи за гуляннями, але ледь помітне поколювання в руці змусило її відволіктися. Вона опустила погляд на брошку, і її очі розширилися: зелене свічення гарбузових очей ставало все яскравішим і сильнішим. Замість веселого вогника тепер воно нагадувало щось зловісне та моторошне. Морісса спохмурніла.

— Хм… Це не те, на що я чекала, — пробурмотіла вона, намагаючись подумки приглушити силу артефакту.

Але магія не піддавалася. Гарбузова брошка наче набула власної волі. Навколо неї почало утворюватися тонке, майже непомітне мерехтіння, начебто реальність навколо артефакту починала спотворюватися. А потім повітря затремтіло, і щось із глибин старого світу почало прокидатися.