Розділ 27. Поруч із тобою

Мері тричі змінювала сукню. Перша здавалася їй надто святковою, друга — занадто простою, а третя була гарною, але вона ніяк не могла вирішити, чи пасує вона до такого вечора. Елеонора, яка саме принесла до кімнати чашку чаю, спостерігала за цим із легкою усмішкою.

— Якщо ти й далі так хвилюватимешся, то до зборів ми не встигнемо.

Мері зніяковіло озирнулася.

— Я просто не знаю, що вдягнути.

— Ти йдеш на зустріч із людьми, які тебе вже знають. Не на королівський бал.

— Але Дерек хоче представити мене як свою пару.

Елеонора поставила чашку на столик.

— А ти хочеш бути його парою?

Мері навіть не замислилася.

— Так.

— Тоді цього достатньо.

Жінка підійшла до шафи й дістала темно-зелену сукню, яку Мері придбала кілька тижнів тому.

— Ось ця. Вона тобі дуже личить.

Мері провела пальцями по м’якій тканині.

— Думаєш?

— Я не думаю. Я знаю.

Дівчина усміхнулася.

— Добре. Одягну її.

— От і чудово. А тепер випий чай, поки він не охолов. І перестань хвилюватися через те, що подумають інші.

Елеонора вийшла, залишивши Мері наодинці зі своїми думками. Вона подивилася на сукню й раптом усвідомила, що хвилюється не через людей. Вона хвилювалася, бо цей вечір мав для неї значення.

***

Дерек чекав унизу. Коли Мері спустилася сходами, він саме розмовляв телефоном. Побачивши її, замовк на півслові. Його погляд затримався на ній.

— Я передзвоню, — коротко сказав він і відклав телефон.

Мері зупинилася біля останньої сходинки.

— Щось не так?

— Ні.

— Тоді чому ти так дивишся?

Дерек підійшов ближче й подав їй руку.

— Тому що ти неймовірно гарна.

Мері опустила очі, відчуваючи, як теплішають щоки.

— Дякую.

Він торкнувся її щоки.

— Готова?

— Трохи хвилююся.

— Я теж.

Вона здивовано підняла голову.

— Ти?

— А ти думала, що я ніколи не хвилююся?

— Мені здавалося, тебе нічим не налякати.

Дерек усміхнувся.

— Ти помилялася.

Він поцілував її в чоло й повів до машини.

***

Збори проходили у великому будинку, який використовували для важливих зустрічей клану. Біля входу вже було чимало людей. Деяких Мері впізнала з осіннього ярмарку, інших бачила вперше. Дерек вийшов із машини й обійшов її, щоб відчинити дверцята. Коли Мері подала йому руку, він не відпустив її.

— Пам’ятаєш, що я казав? — тихо запитав він.

— Якщо мені стане незручно, я можу сказати тобі.

— Саме так.

Вона кивнула. Усередині їх одразу помітили. Першими підійшли Нейт та Емма.

— Нарешті! — вигукнув Нейт. — Я вже думав, що Дерек вирішив провести весь вечір, милуючись своєю дівчиною вдома.

— Ти можеш хоча б п’ять хвилин не говорити? — запитав Дерек.

— Можу. Але навіщо псувати собі репутацію?

Емма обійняла Мері.

— Ти чудово виглядаєш.

— Дякую. Ти теж.

— Не хвилюйся, усе буде добре.

Трохи далі стояли Ітан і Клер, а поруч із ними — Бреннан і Грейс.

— Ось і наша красуня, — привіталася Грейс.

— Привіт, — усміхнулася Мері.

Бреннан кивнув Дереку.

— Усе готово. Почнемо за кілька хвилин.

Дерек подякував і повернувся до Мері.

— Хочеш трохи побути з дівчатами, поки я поговорю з Ітаном?

— Так, звичайно.

Він нахилився й поцілував її в щоку.

— Я буду неподалік.

Мері дивилася йому вслід, поки Клер не легенько торкнулася її руки.

— Ходімо. Розкажеш, як справи в майстерні.

***

Зала поступово наповнювалася людьми. Мері сиділа поруч із Грейс та Еммою й слухала їхні розмови. Їй уже не здавалося, що кожен погляд спрямований саме на неї. Так, деякі люди впізнавали її й усміхалися. Хтось вітався, хтось запитував про роботу в дитячому центрі. Але ніхто не вимагав від неї бути кимось іншим. Коли Дерек піднявся на невелике підвищення, у залі поступово стихли голоси. Він не любив довгих промов. Мері це вже знала.

— Дякую, що всі прийшли, — почав він. — Сьогодні ми обговоримо кілька справ клану, а після цього я хотів би представити вам одну людину.

Він повернув голову до Мері.

— Мері, підійди, будь ласка.

Її серце забилося швидше. Емма тихо стиснула її руку.

— У тебе все вийде.

Мері підвелася й підійшла до Дерека. Він подав їй руку, і вона прийняла її.

— Більшість із вас уже знайома з Мері Ларсон, — продовжив він. — Вона стала частиною нашого життя за останні місяці. І сьогодні я хочу сказати те, що для мене давно не є таємницею.

Дерек зробив коротку паузу.

— Мері — моя істинна пара. Жінка, яку я обрав би навіть без жодного зв’язку чи передбачення. Я кохаю її. І хочу, щоб кожен із вас знав: вона має мою повагу, мою підтримку й місце поруч зі мною, якщо сама цього бажає.

У залі було тихо. Мері відчула, як його пальці трохи міцніше стиснули її долоню. Він повернувся до неї.

— Тобі не потрібно нічого говорити, якщо не хочеш.

Але Мері вже знала, що хоче. Вона зробила маленький крок уперед.

— Я теж хотіла б дещо сказати.

Дерек подивився на неї з легкою усмішкою. Мері перевела погляд на присутніх.

— Коли я вперше опинилася тут, я майже нічого не знала про ваше селище. Не знала про ведмедів, про клан і про те, що таке істинна пара. Я навіть не могла уявити, що колись стоятиму тут і говоритиму перед усіма вами.

Кілька людей усміхнулися.

— Дерек допоміг мені тоді, коли я цього найбільше потребувала. Але я хочу, щоб ви знали: я поруч із ним не тому, що він мені щось винен або я йому щось винна. Я тут, тому що сама цього хочу.

Вона на мить подивилася на Дерека.

— Він дав мені можливість самій вирішувати, ким бути й чого хотіти. І я хочу бути з ним. Хочу пізнавати ваш світ, бути частиною вашого життя й будувати з ним наше спільне майбутнє.