Розділ 17. Не відводь погляду

Мері прокинулася з незвичним відчуттям. Вона ще не розплющила очей, але вже усміхалася, згадуючи вчорашній вечір.

Теплу долоню Дерека поверх її пальців. Його низький голос. Те, як він назвав її маленькою. Вона навіть не знала, чому це слово так сильно їй запам’яталося. Можливо, тому, що раніше ніхто не говорив із нею так ніжно.

Мері потягнулася, сіла на ліжку й поглянула на годинник. Було вже майже дев’ята. Вона швидко вмилася, розчесала волосся й заплела його у дві вільні коси. Потім накинула кардиган і спустилася вниз. На кухні було порожньо.

— Доброго ранку, сонечко! — озвалася Елеонора з-за прочинених дверей комори.

— Доброго ранку.

— Сніданок на столі. Дерек уже поїхав, але обіцяв повернутися до обіду.

Мері кивнула й сіла за стіл.

— У нього багато справ?

— Як завжди. Але сьогодні він сказав, що після обіду хоче бути вдома.

Елеонора поставила перед нею чашку чаю.

— Мабуть, має плани.

Мері опустила погляд.

— Які?

— Не знаю, люба. Може, вирішив нарешті відпочити.

Елеонора промовила це з такою невинною усмішкою, що Мері запідозрила: вона знає трохи більше, ніж говорить. Але розпитувати не стала.

***

Дерек повернувся раніше, ніж обіцяв. Мері саме сиділа у вітальні й читала, коли почула його голос у коридорі.

— Елеоноро, я вдома.

— Ми помітили. Двері грюкнули так, ніби ти збирався їх знести.

— Я обережно зачинив.

— Звичайно.

Мері засміялася й підвела голову. За мить у дверях з’явився Дерек.

— Привіт.

— Привіт. Ти вже повернувся?

— Скучив за домом.

Він сказав це легко, але його погляд одразу зупинився на ній. Мері відчула, як щоки починають теплішати.

— А я думала, ти будеш пізніше.

— Змінив плани.

Дерек підійшов до дивана.

— Читаєш?

— Так. Залишилося кілька розділів.

— Тоді я не заважатиму.

Він уже збирався відійти, але Мері несподівано запитала:

— Ти не хочеш посидіти зі мною?

Дерек зупинився. Його ведмідь миттєво підняв голову.

Вона кличе нас.

Дерек приховав усмішку.

— Залюбки.

Він сів поруч, залишивши між ними невелику відстань. Кілька хвилин вони мовчали. Мері читала, а Дерек переглядав повідомлення на телефоні. Потім вона відклала книжку.

— Ти сьогодні дуже зайнятий?

— Уже ні.

— А робота?

— Може зачекати.

— Ти впевнений?

Дерек повернувся до неї.

— Мері, я сам вирішую, коли працювати.

Вона трохи усміхнулася.

— Добре.

— До того ж у мене є значно приємніша справа.

— Яка?

Він подивився їй просто в очі.

— Компанія красивої дівчини.

Мері завмерла.  Дерек спокійно відкинувся на спинку дивана, наче щойно не сказав нічого особливого.

— Ти завжди так говориш? — тихо запитала вона.

— Як?

— Такі речі.

— Ні. Тільки коли маю відповідний настрій.

— А зараз маєш?

— Дуже.

Мері опустила очі, намагаючись приховати усмішку. Дерек задоволено спостерігав за нею. Йому подобалося бачити, як вона ніяковіє не від страху, а від приємного хвилювання.

***

Після обіду вони вирішили приготувати щось разом. Ідею запропонувала Мері, коли побачила на кухонному столі яблука.

— Можна спекти пиріг?

Елеонора, яка саме складала рушники, одразу пожвавилася.

— Звичайно! У мене є чудовий рецепт.

Дерек, який зайшов на кухню, зупинився.

— Ви збираєтеся пекти?

— Саме так, — відповіла Елеонора.

— Мені вже шкода кухню.

Мері здивовано подивилася на нього.

— Чому?

— Бо минулого разу Нейт вирішив, що вміє пекти.

— І що сталося?

— Ми досі не знаємо, що саме він намагався приготувати.

Елеонора засміялася.

— Не лякай дівчину. Мері, ходімо, я покажу тобі рецепт.

Дерек залишився біля дверей.

— Можу допомогти.

Елеонора здивовано підняла брови.

— Ти?

— А що?

— Нічого. Просто хочу побачити це на власні очі.

Мері засміялася.

— Тоді допоможеш мені?

Дерек подивився на неї.

— Звісно.

Він закотив рукави й підійшов до столу. Елеонора видала йому фартух. Дерек подивився на нього так, ніби йому щойно запропонували взяти участь у надзвичайно небезпечній операції.

— Серйозно?

— Не хочеш забруднити сорочку? — запитала Елеонора.

— Я можу обійтися без нього.

— Тоді сам відпирай плями.

Мері тихо засміялася. Дерек зітхнув і зав’язав фартух.

— Сподіваюся, ти задоволена.

— Дуже, — відповіла Елеонора.

Мері подала йому яблука.

— Їх треба почистити.

— Це я вмію.

— Тоді починай.

Він узяв ніж, але Мері раптом помітила, що він збирається різати яблуко просто в долоні.

— Дереку, обережно!

Він зупинився й подивився на неї.

— Що?

— Поклади яблуко на дошку.

— Я знаю, як чистити яблука.

— Тоді чому тримаєш його в руці?

Елеонора повернулася до них, намагаючись не сміятися. Дерек повільно поклав яблуко на дошку.

— Мені здається, мене тут недооцінюють.

— Можливо, — відповіла Мері.

Він усміхнувся.

— Ось це вже схоже на зухвалість.

— Я просто хвилююся за твої пальці.

— Тоді доведеться слухатися.

Вона засміялася й повернулася до тіста. А Дерек упіймав себе на думці, що готовий чистити яблука хоч до вечора, якщо це означатиме ще кілька годин поруч із нею.

***

Пиріг вийшов чудовим. Елеонора залишила його охолоджуватися, а сама пішла до комори по ще одну банку варення. Мері залишилася на кухні й прибирала стіл. Дерек стояв біля раковини й мив руки.

— Ти добре впорався, — сказала вона.