Розділ 12. Серед своїх

Автомобіль Клер зупинився біля невеликого будинку неподалік центральної вулиці селища. Мері визирнула у вікно. Будинок був дерев’яний, із широким ґанком і великими вікнами. Біля входу стояли кілька кошиків із кольоровими стрічками, а на перилах уже висіли перші осінні прикраси.

— Приїхали, — сказала Клер, вимикаючи двигун. — Тут сьогодні наша маленька майстерня.

Мері обережно відстебнула пасок.

— Тут живе хтось із вас?

— Ні, це приміщення, яке ми використовуємо для спільних справ. Зазвичай тут збираються жінки, коли потрібно щось підготувати до свят або ярмарків. Іноді чоловіки теж допомагають, але переважно вони лише заважають.

— Я чула, — озвалася Мері, — що чоловіки не дуже добре справляються з прикрасами.

Клер розсміялася.

— О, ти ще не бачила Нейта з клеєм і блискітками. Після того випадку Емма заборонила йому наближатися до святкового декору.

Вони вийшли з автомобіля й попрямували до входу. Щойно Клер відчинила двері, звідти долинув гучний голос:

— Нарешті! Я вже думала, що доведеться самій робити всю роботу!

— Еммо, ти сказала те саме п’ять хвилин тому, — відповіла інша жінка.

— І що? За п’ять хвилин ситуація не змінилася!

У кімнаті було тепло й затишно. На великому столі лежали стрічки, сухе листя, невеликі гарбузи, гілочки, мотузки та безліч інших матеріалів. Біля вікна стояли коробки з готовими прикрасами. Емма сиділа на стільці, тримаючи в руках пучок бордових стрічок. Її темне волосся було зібране у високий хвіст. Поруч стояла Грейс — світловолоса жінка з блакитними очима й м’якою усмішкою.

— Мері! — Емма відклала стрічки й підвелася. — Нарешті ми познайомимося ближче!

Вона підійшла й обережно обійняла Мері, не затримуючи її в обіймах надовго.

— Привіт, — трохи збентежено відповіла дівчина.

— Я Емма. Ми вже бачилися, але тоді в мене на руках був Ноа, а Лілі намагалася переконати Дерека, що йому потрібні рожеві крила.

Мері засміялася.

— Я пам’ятаю.

— А це Грейс, — представила Клер. — Дружина Бреннана.

— Дуже приємно, Мері, — привіталася Грейс. — Я рада, що ти приєдналася до нас.

— Мені теж дуже приємно.

Грейс не стала ставити зайвих запитань. Лише відсунула стілець і запропонувала Мері сісти.

— Ти можеш обрати, чим хочеш займатися. Ми сьогодні робимо прикраси для наметів і кошики з осіннім листям. Якщо втомишся, просто скажи.

Мері кивнула.

— Добре. Дякую.

— А тепер, — Емма потерла долоні, — почнемо з найважливішого. Хто відповідатиме за те, щоб я не з’їла всі солодощі?

— Ніхто, — відповіла Клер. — Ми вже змирилися.

— Це дуже мудре рішення.

Мері знову засміялася. І раптом зрозуміла, що вже кілька хвилин не думала про те, чи правильно сидить, чи не заважає комусь, чи не сказала чогось зайвого. Вона просто слухала їхню розмову.

***

Спочатку Мері доручили сортувати сухе листя за кольорами. Це було нескладно, і вона швидко втягнулася в роботу. Грейс сиділа поруч і збирала невеликі композиції з гілочок та шишок. Клер прикріплювала стрічки до кошиків, а Емма намагалася зробити великий бант, який постійно розпадався.

— Я не розумію, — пробурмотіла вона, втретє розв’язуючи стрічку. — Чому він не хоче триматися?

— Можливо, він відчуває твоє ставлення, — припустила Клер.

— Моє ставлення чудове!

— Ти щойно назвала його безнадійним.

— Бо він безнадійний!

Мері тихо засміялася й простягнула руку.

— Можна спробувати?

Емма миттєво передала їй стрічку.

— Будь ласка. Я вже готова визнати свою поразку.

Мері уважно розправила тканину, склала її кілька разів і обережно затягнула вузол. За хвилину на столі лежав акуратний бордовий бант. Емма подивилася на нього. Потім на Мері. Потім знову на бант.

— Ні.

Мері розгубилася.

— Щось не так?

— Ти щойно зробила за хвилину те, з чим я борюся вже п’ятнадцять хвилин.

Клер засміялася.

— Можливо, тобі варто зайнятися чимось іншим.

— Я чудово справляюся!

— Еммо, у тебе на руці стрічка.

Емма подивилася на власне зап’ястя.

— Це частина дизайну.

Грейс тихо розсміялася, а Мері не змогла стримати усмішку.

— Якщо хочеш, я можу показати, як зробила, — запропонувала вона.

— Мері, відтепер ти відповідаєш за банти, — урочисто заявила Емма. — Я призначаю тебе головною.

— Але я…

— Жодних заперечень. Посада вже зайнята.

— А зарплата? — запитала Клер.

— Один пиріг.

— Це вже краще, ніж те, що ти пропонувала мені минулого року.

— Я тоді була обмежена в бюджеті.

Мері засміялася й опустила очі до стрічок. Вона не помітила, як Грейс обмінялася поглядом із Клер.

Жінки бачили, як обережно Мері поводилася спочатку, як тихо відповідала й ніби чекала, що хтось скаже їй, що вона робить щось неправильно. А тепер вона вже жартувала разом із ними.

Ніхто не поспішав підштовхувати її до більшої відкритості. Їм було достатньо того, що вона почала почуватися комфортно.

***

За годину на столі стояли десятки готових прикрас. Мері вже трохи втомилася, тому Грейс запропонувала зробити перерву. Вона поставила на стіл чайник, чашки й тарілку з домашнім печивом.

— Це ти сама пекла? — запитала Мері, коли Грейс сіла поруч.

— Так. Бреннан попросив спекти щось до ярмарку, але я підозрюю, що більша частина печива не дочекається самого ярмарку.

— Він так любить солодке?

Грейс усміхнулася.

— Він узагалі любить їжу. Особливо ту, яку можна їсти великими порціями.

— Це схоже на Баррі, — сказала Клер.

— А хто такий Баррі? — поцікавилася Мері.

— Великий, дуже великий чоловік, — відповіла Емма. — Якщо побачиш його, зрозумієш.

— Він страшний?

— Зовні — можливо, — сказала Грейс. — Але насправді дуже добрий. Просто не завжди знає, як це показати.