Розділ 6

Я не помилилася, це і справді Джеймс.

Що він тут робить? І тут, я маю на увазі саме будинок Кларців. А ось що він може прийти до мене додому, я не сумнівалася. Колишній не раз так робив під час тривалого ігнору, що мене дуже дратувало. У минулому така зустріч нічим добрим не закінчувалася, і щось мені підказує, що і ця буде не кращою.

Після розставання ми поговорили й вирішили залишитися друзями. І перший місяць все було чудово, поки він не почав мені постійно писати й телефонувати. Говорив яка ми прекрасна пара, як захищав мене, не розумів причину розлучення, просив про зустріч і так далі. Іноді дзвонив по сущім пустощам, аби поговорити, і звісно, з часом, мені це, м'яко скажемо, набридло. Але при цьому Джеймс ніколи не переходив на образи, що я ціную. А ось переслідування, було останньою краплею.

І ось тепер я знову збираюся вийти до нього і знову розповідати, що в нас нічого не вийде.

Він так само продовжував кричати моє ім'я, поки я не зібралася з думками й не вийшла до нього. Наскільки я помітила, Дан залишився в будинку, і я чудово розумію чому. Коли ми стояли біля вікна, на його обличчі чітко можна було побачити шок і нерозуміння того, що відбувається. Але я вже знала що потрібно робити.

— Джеймс досить! Чого ти тут розкричався? І що ти взагалі тут робиш?

— Ві, ти не відповідаєш на мої повідомлення й дзвінки, я хвилююся за тебе. Ти ж знаєш, що дорога мені, так чому ж тоді...

— Тому, що ми більше не разом! — Я грубо перебила його. — Ти вже перегинаєш палицю. Ми з тобою розлучились і крапка. Я вже втомилася від твоїх повідомлень, дзвінків і переслідувань... Втомилася від тебе. І мені набридло щоразу тобі все це повторювати.

— Я не переслідував тебе! Це все просто збіг обставин!

— Серйозно? Просто збіг обставин? Ти серйозно думаєш, що я настільки дурна, щоб вірити в цю нісенітницю? Та я з рахунку збилася скільки було таких "випадкових" зустрічей біля мого університету. І це при тому, що ти живеш і вчишся в іншому кінці міста! — Я починаю переходити на крик. Йому явно не доходить та інформація, яку я намагаюся донести до сірої речовини в його голові. — У тебе просто немає причини бути там, окрім як знову прийти до мене, власне як і зараз. Я тобі вже казала, і повторю востаннє. — На цих словах я зробила акцент. — Ми не зійдемося, і я тебе не кохаю, залиш мене вже в спокої.

— Я не можу, Ві. Я... — Він замовк, а його очі різко забігали від мене до входу в будинок.

Спочатку не можу зрозуміти, чому він дивиться туди, але наступної секунди відчуваю чиюсь руку в себе на талії. Варто було мені повернути голову трохи вправо, і я бачу Дана, що стоїть біля мене. Схоже, йому набридло слухати ці крики, і він вирішив вийти. А ось його рука на талії мене бентежила, якщо чесно. Але не буду заперечувати, мені стало спокійніше з його присутністю.

— Віві, все гаразд? Хто це? — Говорячи зі мною, хлопець кинув швидкий погляд на Джеймса.

— Так, все добре. Він уже йде.

— Я її хлопець, а ти ще хто такий? І якого біса ти її обіймаєш?

Ох, починається цирк.

— Ну-у, по-перше, я тут живу, тож у тебе має бути хоч крапля совісті, як у людини, яку я не запрошував. По-друге, наскільки я знаю, зараз її хлопець — я. А ось ти, наскільки я зрозумів, колишній. Знаєш, різниця колосальна.

Щойно Дан каже, що він мій хлопець, я повертаю до нього голову. І готова посперечатися, він би розсміявся від мого здивованого виразу обличчя, якби тут не було Джеймса. Що він творить? Я б сказала що це брехня, точніше збиралася сказати. Але якщо ця брехня допоможе нарешті позбутися колишнього...

— Ві! Він твій хлопець? Не вірю. Ти не могла так швидко знайти мені заміну, я знаю, у тебе ще залишилися почуття до мене.

— Почуття до тебе? Якби в неї справді були почуття, ви б не розлучилися. Мені б точно не сподобалося дізнатися, що в неї є хлопець під час першої зустрічі, тож я вдячний, що ви не разом. А якщо ти не віриш, то я, на відміну від тебе, можу довести правдивість наших стосунків.

Сказані слова мого "хлопця" напружують мене. Але я не можу припинити все це. До мене довго доходило значення слів: "я можу довести правдивість наших стосунків". А коли дійшло, Дан стає навпроти мене, і не поспішаючи заправляє моє пасмо волосся за вухо, тихо шепочучи:

— Я зрозумію, якщо ти не підіграєш.

Моє серцебиття частішає, коли він притягує мене ближче за талію і цілує мене. Ніжно і не поспішаючи, наче розтягуючи задоволення. Не буду лукавити, цей поцілунок мені до вподоби, і, скоріш за все, тому я обережно обіймаю його за талію і відповідаю йому тим самим, коли в моєму животі починають пурхати метелики.

З одного боку, це не правильно. Неподалік стоїть колишній і спостерігає з широко розплющеними очима, і варто було б припинити наше злягання губ. Але з іншого боку, мені хочеться ще трохи продовжити цей момент.

Мабуть, Дан теж згадав, у якій ситуації ми перебуваємо, і повільно відсторонюється від мене.

― Пішли в будинок. — Каже мені хлопець, одночасно кидаючи переможний погляд на Джеймса.

І я пішла, після того, як він узяв мене за руку. Але не тут так було.

Розсердившись, Джеймс рвонув уперед і смикнув Дана на себе, тим самим відштовхуючи його від мене, і вдарив його кулаком в обличчя. На що той реагує досить швидко, але вже після удару. Він без будь-яких сумнівів підходить до Джеймса і б'є його у відповідь, тільки не в обличчя, а в живіт. І як мені здалося, сила удару була набагато більшою. А все тому, що від удару Джей скручується і падає на землю.

— Ще раз побачу тебе біля неї, або ж дізнаюся що ти знову переслідуєш Вівіану, то не зупинюся на одному ударі. — Дан височів над Джеймсом, і готовий був убити його поглядом. Я впевнена що він не жартує.

― Я подам на тебе заяву за напад і побиття, ось побачиш тебе посадять за це.

— Обов'язково буду чекати. Гадаю, мені потрібно розповісти тобі, що окрім свідка, який явно буде на моєму боці, в будинку і на вулиці встановлені камери відеоспостереження. Я вже уявляю, як цікаво буде подивитися на напад і перший удар саме від "жертви". Так що нумо! Хлопчисько. — Останнє слово він так сказав, наче набагато старший за нього.