Розкаяння і виправлення помилок

— Будь-ласка, давай зробимо вигляд, що нічого не трапилось. — запропонувала Сара хлопцю, що щойно спросоння увійшов до кухні.

— І тобі доброго ранку. — посмішка на обличчі Себастіана вмить погасла.

Сара стояла біля плити, одягнута в свої власні речі і помішувала яєшню, не повертаючи голови в бік хлопця. Дівчина відклала лопатку, якою помішувала яєшню і вимкнула полум'я.

— Пробач. Я не знаю, що на мене найшло. — вона опустила голову — Якби ініціатором того, що сталося був ти — це було б більш логічно, через ті н*ркотики, якими тебе накачали, а мені немає виправдання.

— Хочеш обговорити наслідки? — запитав хлопець і на мить затих, щось обдумуючи — Зрозуміла, що скоїла помилку і тепер жалкуєш про неї? — запитав Себастіан сідаючи за стіл.

— Ні. Поки не жалкую, але мені варто було б наголосити про те, що це не серйозно перед тим, як все це трапилось. — відповіла Сара.

Хлопець підняв на неї свій здивований погляд.

— Тобто, іншими словами — ти наплювала на моє прохання і вирішила переспати зі мною без якихось подальших зобов'язань?

— Так. — коротко погодилась дівчина і ще нижче опустила голову.

— Ніколи б не подумав... Ти ж розумієш, як це було підло з твого боку? — ледь не крізь зуби процідив Себастіан.

— Розумію, і тому прошу вибачення. — спокійно відповіла дівчина.

— Вибачення? Ха... — Себастіан різко підвівся із-за столу — Тобі то зовсім байдуже, але ж ти знала, що у мене є до тебе почуття. Навіщо ти так зі мною, Саро? Чому ти так зробила?

Несподівано телефон дівчини задзвонив.

— Це моє таксі. — сказала Сара хлопцю і швидко пішла до вітальні, аби одягнути верхній одяг — Пробач мені, якщо зможеш і забудь про все, будь-ласка.

Дівчина сказала це навіть не повертаючись. Закриваючи за собою двері, вона почула звук посуду, що розбився.

"Господи, я вчинила як справжнє стерво!" Думала Сара під час поїздки в таксі. З її очей потекли сльози.

"Ти дурепа Саро! Що тебе напоумило переспати з ним? Ти ж знала, що зробиш йому тільки боляче."

Їй згадалась приказка — " Змія завжди кусає руку, що її пригріла."

"Я як та змія! Дурна і невдячна." Дівчина змахнула сльози і постаралась заспокоїтись, аби її рідні не зрозуміли, що вона засмучена.

Сара зайшла в дім, але її ніхто не зустрічав. Дівчина поглянула на годинник і зрозуміла, що матір ще не повернулась зі зміни, а Рейчел, скоріш за все, ще спала.

Отже її "нічна вилазка" залишилась непоміченою.

Засмучена дівчина зняла свій одяг і одразу ж кинула його в прання, після чого пішла приймати душ, аби змити з себе запах Себастіана, від якого їй хотілося лише плакати, адже вона знала, що зараз він відчуває набагато сильніший біль ніж вона.

***

— Все буде добре! — вголос заспокоювала себе Діана.

— Ти точно впевнена, в правильності свого рішення? — ще раз з надією запитала Сара.

— Т..т..та..к. — схвильованим і майже зірваним голосом відповіла їй подруга.

— Метьюс. Заходьте. — оголосила медсестра, щойно виглянула з кабінету.

— Я з тобою. Я поруч. — прошепотіла Сара — Ти з усім впораєшся.

Діана подякувала.

— Можливо, твоє дитя, все ж знайде собі матір. — тихо прошепотіла дівчина вслід подрузі.

Рука Діани, що схопилась за ручку дверей — затремтіла, і Сара помітила сльози на очах подруги.

"Вона почула..."

"Ештон їй навіть не зателефонував! Негідник! Я була кращої думки про нього!" Зло думала Сара, ледь стримуючи сльози.

Через декілька хвилин, вона все ж не витримала і гірко заплакала. Крізь заплакане обличчя і пелену від сліз, дівчина побачила, як коридором біг той самий Ештон, заглядаючи до кожного кабінету.

Помітивши Сару він швидко, побіг до неї, а вслід за ним — біг Себастіан.

— Ти спізнився... — пробурмотіла вона крізь сльози, обіймаючи свої коліна.

Ештон, зло потягнув ручку дверей, але та була замкнена, він постукав в двері з усієї сили, але марно.

Хлопець опустив голову і ще раз потягнув за ручку. Раптом, вона несподівано піддалась, двері різко відкрились і на нього ледь не впала заплакана Діана.

— Я не змогла... Я не змогла вбити нашу з ним дитину, Саро! — кричала дівчина закриваючи руками обличчя.

Ештон полегшено зітхнув.

— Я радий, що в тебе це не вийшло. — тихо сказав хлопець.

Діана різко опустила руки і підвела на хлопця, заплакані очі. Її рот привідкрився від здивування.

— Ти ж в курсі, що тобі не можна нервувати? — занепокоєно запитав він.

— Ти що тут робиш!? — ламаним голосом запитала його Діана.

— Прийшов зупинити тебе, аби ти не накоїла помилок.

Дівчина переводила здивований погляд з Ештона на Сару, а потім помітила щей Себастіана.

— Що тут коїться? Звідки ви взялись? І як ти про все дізнався? — розгублено запитала його Діана — Хоча, я вже зрозуміла хто тобі розповів. — дівчина перевела погляд на Сару, що підняла руки догори.

— Здаюсь, це справді була я. Вибач будь-ласка, що зробила це без твого дозволу.

— В цьому ти майстер. — тихо сказав Себастіан, але всі його почули — Не зважайте.

— Ходімо. — Ештон протягнув руку Діані, але вона відмовилась.

— Думаю, нам треба поговорити. — сказала Діана.

— Ні. Ти і так, пережила великий стрес. Думаю, це зараз не на часі. — спокійно відповів їй Ештон.

— "Часу" залишилось не так багато, аби зробити те, що потрібно. — з натяком відповіла дівчина.

— Я не дозволю тобі "цього" зробити. — наполегливим і спокійним тоном відповів їй хлопець.

— Не дозволиш? А потім що? Будемо ділити дитину? — ледь не зірвалась на крик Діана.

— А навіщо подружжю ділити дитину?

— Подружжю? — розгублено перепитала дівчина.

— А ти проти моєї кандидатури, як твого чоловіка? — запитав її Ештон.

— Не потрібно, йти на такі жертви, Ештоне. Поки не пізно все вирішити.

— Пізно Діано! — Ештон різко наблизився до дівчини — Пізно з того самого моменту, як ми вперше зустрілись! — сказав він і поцілував її — Більше ти від мене не втечеш. — прошепотів хлопець на вухо Діані, розірвавши поцілунок. — Ештон знову запропонував їй руку.