Спогади — місцями приємні і безсоромні

— Доброго дня. Так, це онлайн-магазин дитячих товарів “Кара-пара-пуз”. Мене звуть Сара. Чим я можу вам допомогти? — як і завжди, ввічливо почала дівчина відповідаючи на черговий дзвінок клієнтів — Так, ваше замовлення оформлено правильно… Ага, що хочете додати?... Зараз погляну чи є в наявності… Так, є — додала… Вам теж гарного дня міс.

Сара втомлено зітхнула. Дівчина не думала, що матиме стільки роботи в онлайн-режимі. За цілий день їй хотілось хоча б трішки помовчати, але вона була рада — що їй вдалось знайти хоть щось, на такий короткий термін.

Минув майже тиждень з того дня, як Сара отримала травму. Вона вже добряче звикла до постійного дискомфорту, який було відчутно навіть у звичайних речах, як от наприклад — просто дістати потрібну річ з найвищої полички не використовуючи стілець.

Завдяки матері, сестрі і подрузі — всі тяготи цього стану, Сара переживала з посмішкою на обличчі.

Себастіан теж давав про себе знати. Ні, він не приходив особисто — за нього це робили інші. І кожного разу відкриваючи двері, дівчину чекала своєрідна лотерея — то кур'єр з квітами, з солодощами, то доставка піци, ролів, і навіть клінінг.

Під кінець тижня — їй почала набридати така увага і Сара вже сама хотіла набрати номер Себастіана, щоб пояснити йому — що їй все це не потрібно. Але вчора вона дізналась чудову новину, що він покидає їх місто і більше не буде діставати її, і тепер головним завданням дівчини — було не згадувати про цього нахабного хлопця... а згадати було що. Сара обхопила себе руками, мимоволі пригадуючи недавні події, і намагалась прогнати ці недоречні думки.

Це сталося вчора, він написав пізно ввечері — що хоче побачити її, але Сара вирішила не відповідати на його смс і дзвінки. Хто ж знав, що він стояв під її будинком і бачив, що у дівчини горить світло в кімнаті.

До вас колись залазив у вікно посеред ночі хлопець? А рок-зірка з великим букетом квітів?

Сара була здивована і налякана водночас. Добре хоч що її матір була на зміні, а Рейчел і Клері цього не почули, інакше б дівчина наврядчи втихомирила їх — без допомоги Клариси.

— Що ти тут робиш? — прошипіла Сара, щойно Себастіан заліз у вікно і випростався в повний зріст.

Він приклав палець до губ, просячи її таким чином поводити себе тихіше.

— Чорт забирай, це переходить усі межі! — вигукнула дівчина намагаючись дострибати до свого стільця — на протилежному боці кімнати, на якому висів її халат. Коротенькі, атласні шортики з мереживом і короткий топ — були напрочуд зручними, але приймати в них "гостей" — тим більше чоловічої статі, було б дуже нерозумним і безсоромним.

Сара, підхопила халат і швидким рухом накинула його на себе.

— Все ж не жалкую, що прийшов без попередження. — відповів Себастіан, спостерігаючи за тим, як підстрибували груди дівчини при її переміщенні.

— Що тобі потрібно? І чому ти вліз у моє вікно? — зло запитала Сара, зав'язуючи халат.

— Я... Вибач. Я їду сьогодні вночі. І хотів попрощатись. — якось невпевнено відповів хлопець, схиливши голову.

— Нормальні люди, коли хочуть попрощатись — заходять через вхідні двері! І приходять вони до тієї пори — поки власники будинку ще не лягають спати! — обурювалась дівчина.

— Ще раз вибач, у мене був дуже довгий і багатий на різноманітні події день. Я б взагалі не встиг, якби не зайшов зараз... — відповів він і підійшов ближче — аби вручити Сарі квіти, які правда трохи пом'ялись після пригоди з вікном.

Лише після того, як Себастіан підійшов ближче — Сара помітила, яким виснаженим він виглядав. На мить — їй навіть стало жаль хлопця.

— Себастіане... — почала Сара, беручи букет до рук, але хлопець її перебив.

— Можна я тебе обійму? — попросив він.

— Еее... — незрозуміло протягнула Сара, і обережно відступила на крок.

— І зауваж — цього разу, я запитую у тебе дозволу. — усміхнувся хлопець.

— Слухай. Мені, якось не зручно знаходитися з тобою в одній кімнаті, тим більше після того, що ти зробив минулого разу. — Сара скривилась згадуючи той поцілунок — Я розумію, що ти звик до того, що дівчата вішаються тобі на шию і тому, ти напевне думаєш, що я теж буду, але...

— Я взагалі, нічого такого про тебе не думаю. — втомлено відповів хлопець, перебиваючи Сару.

— Що з тобою? Ти ледь на ногах тримаєшся. Ти що пив? — запитала Сара, втрачаючи той запал злості, який виник після його питання про обійми і згадку про поцілунок.

— Зовсім трохи. Всього, один стакан віскі. — відповів Себастіан.

— Дивно. То чому ж так пом'ято виглядаєш? — ніби детектив, вела допит дівчина.

— Просто я не спав півтори доби. — зізнався хлопець.

— Ти що, зовсім з глузду з'їхав? — Сара припідняла одну брову від здивування.

— Ні, просто в мене було дуже багато справ, і потрібно було все встигнути до від'їзду. — пояснив він.

— Ну, прощання зі мною — міг би і пропустити, краще б проспав зайву годину. — спокійно сказала Сара.

— Нічого, завтра обов'язково посплю! А зараз, я хочу — провести з тобою якомога більше часу... Звісно — поки ти мене не виженеш. — хлопець усміхнувся.

— Якщо чесно, я була б не проти, аби ти пішов уже зараз. — Сара відклала букет на ліжко і войовниче склала руки на грудях.

— Зовсім не хочеш поговорити і хоч трішки пізнати мене ближче? — знітився Себастіан.

— Ні. Не думаю, що нам з тобою взагалі потрібно про щось розмовляти. Нам точно не по одній дорозі. — твердо відповіла Сара — Їдь уже, але виклич таксі.

— Гаразд. Я розумію, що таке "ні". — Себастіан підійшов ближче до дівчини, і легенько поцілував її в щічку — Бувай, і вибач за всі негаразди, які ти пережила через мене.— тихо сказав він їй на вухо, і різко розвернувся в бік вікна.

— Стій! — Сара схопила його за руку.

Себастіан зупинився і зі здивованим виразом обличчя поглянув на дівчину.

— Я ж ясно сказала — виклич таксі. — стояла вона на своєму.

— Ні. Я на машині. Сам доберусь! — здавалось, хлопець став ще сумніший. Можливо через те, що очікував зовсім іншого.