Гість — якого не чекали і... І двері

— Здається мені Саро, що у твоєму житті настала якась темна смуга. — сказала Клариса розкладаючи тарілки перед доньками.

— І не кажи… — засмучено сказала дівчина і почала копирсатись у своєму омлеті.

— Не засмучуйся доню, і будь-ласка, навіть не думай про роботу, я візьму декілька зайвих змін, а ти — відпочивай як слід.

Несподівано, хтось подзвонив у дверний дзвінок.

— Я відчиню! — викликалась Рейчел.

Дівчина відкрила двері, і на мить затихла.

— Хто там, Рейчел? — запитала Клариса, через хвилину, адже донька підозріло мовчала.

Неочікувано, Рейчел закричала так голосно, що її матір злякалась, різко підхопилась із-за столу, і кинулась до дверей. Сара і собі хотіла встати, але могла лише схвильовано поглядати у бік передпокою.

— Ти чого кричиш!? — запитала матір у доньки, помітивши що вона у повному порядку, а потім перевела погляд на гостя — Доброго дня, а ви до кого? — зацікавлено запитала Клариса, розуміючи — що гість зовсім не несе загрози.

— Доброго дня, я до Сари. Вона вдома? — відповів гість.

О ні! Промайнуло в думках Сари.

— Так, проходьте. Їй зараз важко самостійно пересуватись. — сказала матір Сари і пішла вперед, ведучи гостя до обідньої зали.

Жінка зробила той самий вираз обличчя, який роблять матері, коли до їх доньки вперше приходить кавалер. Клариса перенесла руку перед собою, щоб хлопець цього не помітив і показала доньці великий палець вверх.

Сара, скривилась — і це було не від болю.

— Привіт Саро. — почав Себастіан — Це тобі. — він простягнув дівчині букет ніжно-рожевих троянд і декоративний кошик, який був заповнений солодощами і фруктами — Вибач, я не знаю, що саме тобі подобається — тому обрав на свій смак.

— Дякую. — відповіла дівчина і без особливого ентузіазму прийняла подарунки.

— Може присядите!? Поснідаєте з нами, якраз познайомимось. — люб'язно запропонувала Клариса.

— Ой, ні. Вибачте, мені не зручно. Я лиш хотів дізнатися, як самопочуття у Сари. — трохи сором'язливо відповів хлопець.

— Відмова не приймається! — сказала матір Сари, всадила гостя за стіл, і пішла на кухню насипати ще одну порцію.

— Рейчел, не гарно так витріщатись на гостя. Тим більше, він прийшов не до тебе. — жінка легенько стукнула доньку в плече, але та лиш відмахнулась і продовжила буравити його поглядом.

— Вибачте, не думав, що зіпсую вам сніданок. — сказав хлопець.

Неозброєним оком було видно, що Себастіан почував себе незручно.

— Не вигадуй дурниць, краще поїж. — жінка добродушно посміхнулась — Я — Клариса, мама дівчат.

— Я… — почав хлопець.

— Себастіан! — ледь не вигукнула Рейчел, і продовжила зітхати дивлячись на хлопця.

— Рейчел! Це що за поведінка!? — шикнула матір на доньку.

Сара лиш стукнула себе долонею по лобі.

— Приємно познайомитись, Себастіане! — усмішка не сходила з обличчя Клариси — А ми раптом нігде з вами не бачились? — зацікавлено запитала жінка, зрозумівши що їй знайоме його обличчя.

— Не думаю. — ввічливо відповів хлопець.

— Дивно, ваше обличчя мені знайоме. — розгублено відповіла Клариса.

Сара ледь не подавилась водою зі сміху.

— Та що з вами обома таке!? Що за манери!? — уже вголос обурилась жінка.

— Мамо, ти його кожного дня бачиш в моїй кімнаті! — не витримала Рейчел.

— Щоооо? — злякано протягнула жінка і грізно поглянула на хлопця.

Той лиш підняв руки в жесті “здаюсь”. Сара почала відкрито сміятись, і уже до сліз.

— Це Себастіан Ейнсворт — соліст мого улюбленого рок-гурту Lirium! — не витримала і ледь не прокричала Рейчел.

— Оу, а що… — Клариса хотіла б запитати, що він тут робить, але це було вкрай не ввічливо і вона затихла підбираючи слова.

— Ваша донька, недавно врятувала мені життя — за що я щиро вдячний і досі в боргу перед нею. І ця історія на концерті — хлопець кивнув на гіпс Сари — як я зрозумів, сталась через мене. Вибачте.

— Емм… Сара мені нічого не розповідала про вас. — Клариса перевела погляд на свою старшу доньку і примружила очі.

— А що тут розповідати? — відповіла Сара з повним ротом.

Себастіан ледь стримався, щоб не засміятись.

Жінка, прикрила очі рукою, соромлячись поведінки її доньок.

— Ви вибачте будь-ласка. Не думала, що я так погано виховала своїх доньок.

— Все гаразд, не переймайтесь. Мені стало більш комфортніше, у вашій домашній атмосфері, але якщо можна давайте перейдемо на ти? — попросив хлопець і прийнявся за їжу.

— Чим ще займаєшся, крім музики? — ввічливо продовжила розмову Клариса. 

— Ага, твоє основне хоббі ми чуємо кожнісінького дня. — пробурмотіла Сара, але всі її добре почули.

Себастіан, пропустив смішок.

— Навчаюсь заочно, на юридичному. — відповів він на питання матері дівчат.

— Да ну! — вигукнула Рейчел — Я не чула про таке!

— Я б не хотів, щоб чув ще хтось. — ввічливо відповів хлопець із натяком.

— Ця таємниця — помре разом зі мною, але за ще одне фото. — Рейчел театрально приклала руку до грудей.

— Гаразд! — погодився хлопець.

— А ти молодець, що не забуваєш про навчання, будуючи свою кар'єру. Твої батьки мабуть сильно пишаються тобою? — запитала Клариса.

— Мамо! — з докором вигукнула Рейчел.

— Не знаю. Вони загинули в автокатастрофі, коли мені було десять. — спокійно відповів Себастіан.

— Ох, вибач будь-ласка. Мені так жаль! — жінка приклала руки до грудей.

— Нічого! Не переймайтесь. — заспокоїв її хлопець.

— Ти такий молодець! Думаю, вони точно б тобою пишались! — Клариса намагалась стримати сльози, що підступили до її очей.

Сара закотила очі дивлячись на маму, Рейчел засмучено поглянула на кумира.

— Дякую вам. — відповів Себастіан.

Надалі, розмова протікала легко і невимушено, від чого хлопцю стало набагато комфортніше в оточенні дівчат Вільямс. Навіть Рейчел, більше не дивилась на нього, як голодний вовк на шматок біфштексу. Коли трапезу було закінчено, Клариса послалась на те, що їй потрібно за продуктами і забрала з собою Рейчел.