Дільниця і не дуже приємна зустріч

Ранок Сари — почався не з запашної кави і свіжої булочки. Вона ледь встигла, розповісти матері — яка щойно повернулась зі зміни в лікарні, про свою нічну пригоду, як до їхнього дому під’їхав батько, щоб забрати її до відділку.

Матір Сари, була не дуже рада — бачити цього зрадника, але все ж у неї не було вибору, адже вона розуміла у що вляпалась її дочка.

Жінка з прищуром дивилась на свого колишнього чоловіка, поки Сара одягалась.

Після їх розлучення, та дівка — заради якої він пішов зі своєї сім'ї, кинула його через три місяці.

Френк усвідомив свою помилку, і неодноразово просив пробачення у Клариси, навіть хотів повернутися у сім'ю, але для жінки він просто перестав існувати. Людина, що сиділа зараз на дивані в її домі — була для неї, давно перегорнутою сторінкою книги.

Сара розуміла, що її матері і досі неприємно знаходитись поряд з цим чоловіком, хоч і минуло уже чотирнадцять років — тому збиралась настільки швидко, як тільки могла.

Батько привіз її до свого відділку, і попросив трохи почекати в приймальні.

Сара, хотіла їсти і не могла витримувати, споглядаючи за тим, як працівники відділку поглинали свої пончики і запивали їх ароматною кавою, тому дівчина сама знайшла слідчого, який займався справою — стосовно якої її викликали, і пройшла разом з ним до кімнати допитів.

— Міс Вільямс, ви впізнаєте обличчя нападників серед цих людей? — запитав слідчий вказуючи на чоловіків, що знаходилися за склом.

— Хто дозволив вам опитувати мою доньку, без мого дозволу? — в кімнату допиту влетів злий батько дівчини.

— Полковнику Вільямс! — вигукнув слідчий і став по стійці — Вибачте! Я лиш діяв за протоколом!

— Я сама пішла, аби швидше з усім розібратись! — заступилась Сара за слідчого.

— Гаразд, але всі подальші допити — лише в моїй присутності. — попередив батько Сари.

— Буде виконано, шеф! — з кам'яним виглядом на обличчі сказав слідчий — Дозволите продовжувати? 

— Так. — коротко відповів начальник відділу.

Слідчий увімкнув диктофон і попередив, що знову записує розмову.

— То ж, міс Вільямс хтось з цих чоловіків був того вечора на місці події?

— Так! Всі троє тут. Хоч на фото вони були більш “розфарбовані” — дівчина мала на увазі кров на їх обличчях — Чоловіки під номерами два, чотири і п’ять. 

Слідчий, швидко записав ці номери.

Сара, хотіла б обуритись, адже на її думку, ця витівка з упізнанням була абсурдною — вона ж спеціально зробила фото нападників.

Батько теж так вважав, але вони повинні діяти за своїми протоколами — тому їй нічого не залишалось, як стояти і мріяти про смачний сніданок, вказуючи при цьому на бандюків.

— Що ж, дякую вам за співпрацю! — чоловік коротко кивнув дівчині — Чи можемо ми вас викликати до відділку в разі необхідності? — обережно запитав слідчий, поглядаючи не на Сару, а на її батька.

Містер Вільямс кивнув.

Сара покидала відділок, не з дуже радісною міною. Цей випадок, змусив її зустрітись з людиною, яка колись давно — зробила їй дуже боляче, і хоч цей біль був не фізичним, але все ж, на душі у дівчини ще й досі саднило.

Як він міг, проміняти мене, сестру і маму на якусь спідницю? Думала Сара, крокуючи у напрямку кав’ярні, в якій вона працювала — адже її матір, навряд-чи щось змогла приготувати, після важкої зміни. Тому дівчина вирішила перекусити по дорозі — адже сильно зголодніла. А після цього, їй потрібно буде йти до дому, щоб щось приготувати, і чекати сестру від її подруги.

— Привіт, Саро! Чого тобі принести? — радісно посміхнулась їй Дафна.

Сара, так само привітно посміхнулась у відповідь.

— Подвійний американо, і брауні. Дякую!

Поки дівчина чекала на замовлення — вона поглядала на пожвавлену вулицю, якою в різні боки ходили люди і їздили машини.

Їй було так затишно — сидіти і споглядати за тією жвавою метушнею на вулиці, час ніби зупинився в кав'ярні і помірно тік під звуки ранкових новин, а за склом, що було перед нею він не тік так плавно, а летів — немов швидкоплинна ріка.

Така ж машина у того хлопця! Промайнуло в думках Сари, щойно вона побачила, як на світлофорі зупинилась чорна Audi R8.

Тоноване скло трохи опустилось, але за кермом був зовсім інший чоловік.

Дівчина відвела погляд, і знову поринула в свої думки, згадуючи події вчорашнього вечора.

Цікаво, як він там? Можливо, варто зателефонувати в ту лікарню і дізнатись? Але навіщо мені це? Подумала вона.

Несподівано, телефон Сари задзвонив і вивів її з роздумів.

— Ну що? Твій допит вже закінчився? — запитала Діана.

— Так. Ось забігла до кав'ярні, голодна як вовк. — відповіла Сара, спостерігаючи за тим, як Дафна, викладала на столик її замовлення — Дякую! — сказала дівчина, відволікаючись від розмови з подругою.

— Слухай, ти тільки не подумай, що я знову хочу потягти тебе в якісь неприємності, але один мій хороший знайомий, дав мені два квитки, на концерт популярного рок-гурту. Він відбудеться через тиждень, може сходимо? — з надією у голосі запитала Діана.

— Ні, дякую. Ти ж знаєш, що я не люблю вид співу що переходить у крик, і тим більше, мені вже і так вистачило пригод. — відповіла їй Сара.

— Там пригод ти точно не знайдеш! Просто подивимось і послухаємо. — сказала подруга.

— Ага. Ти в мені сумніваєшся? Як показала практика, я вмію їх знаходити на порожньому місці. — дівчина засміялась — Вибач, але візьми з собою когось іншого. 

— Якщо чесно, я туди не заради музики йду. Ти взагалі бачила, які гарячі хлопці у тій групі?

— Та мені байдуже, що то за група. Господи! Діано, ти знову за своє? А як же Ештон? Уже все, забула? — з цікавістю запитала Сара.

— Я бачила його з якоюсь дівчиною, вочевидь нам просто не по дорозі… — засмучено відповіла їй подруга — І що поганого в тому, що ми просто помилуємось прекрасним?

— В тебе що, якась ідея-фікс — знайти собі хлопця в рекордні терміни? — запитала Сара.