Робота

Рятуючи когось від смерті — ти запускаєш низку подій, які з часом, приводять тебе до абсолютно нового сценарію життя.

Вікторі Драгон 

***

— Ало. Так. Говори голосніше. Я тебе майже не чую! — ледь не кричала в свій телефон, Сара.

Рівень її гніву ріс в геометричній прогресії.

— Вимкни цю бісову музику! — вигукнула вона, б’ючи кулаком в двері, що вели до кімнати її рідної сестри.

Відповіді так і не послідувало — тому Сара зробила те, що і завжди, за ці останніх два місяці — вибила двері. Звісно ж не з першого ж удару, але трьох було достатньо, щоб замок піддався.

Схоже, це подіяло на Рейчел, і за декілька секунд, після того, як двері з гуркотом відчинились, вона швидко натиснула на кнопку вимкнення на своєму MacBook, після чого її колонки затихли.

— Ти вже дістала, з цими своїми “криками”! — охарактеризувала Сара, музичні вподобання своєї сестри.

— Це не крики! Це сама прекрасна музика! — заперечила їй Рейчел — І взагалі, ти колись перестанеш вибивати мої двері!? Це вже третій замок за цей місяць!

— Звісно ж перестану, одразу ж, як тільки ти навчишся слухати свою “музику” на допустимому рівні звуку. — відповіла Сара, притискаючи до грудей динамік свого телефону — Мама, сказала тобі, зробити вологе прибирання на кухні, поки вона на зміні, інакше ніякої ночівлі у подруги. Зрозуміла?

— А що, вона не могла написати мені про це особисто? — вигукнула та.

— Ти ж всерівно б не прочитала, адже через цю дурню, ти б нічого не почула. — важко зітхнула Сара — Добре, я розмовляю, давай починай.

— А ти!? — обурилась Рейчел.

— В мене зміна в кав’ярні. — дівчина показала сестрі язика.

— Так, я тебе слухаю Діано. Вибач, довелось втихомирювати Рейчел. — Сара перемістилась на кухню і почала готувати собі обід.

— Слухай, а давай сьогодні трохи розвіємось.— запропонувала їй подруга.

— Зміна в кав'ярні Діано, якщо ти не забула! — нагадала їй Сара — Я буду без сил, після восьми годин на ногах.

— Нічого! Відпочинеш в клубі. Пропустиш пару танців. — запропонувала подруга.

— Е ні, дякую. Після зміни я навряд-чи зможу волочити ноги. Давай іншим разом.

— Агов! Яким іншим разом!? Ти приїхала на літні канікули для того, щоб працювати!? Я вже другий місяць, не можу тебе нікуди витягнути!

— Діано, ти ж знаєш, що моє навчання недешево коштує. Мамі і так складно тягнути нас з сестрою. Можу ж я хоть чимось їй допомогти.

— Це все звісно, дуже похвально, але що ти тоді будеш згадувати на старості, сидячи з гарячою чашкою чаю? — запитала Діана.

Сара завагалась, з одного боку їй нікуди не хотілось іти, але слова кращої подруги її трохи зачепили, і після недовгого мовчання вона відповіла згодою, навіть сама того не очікуючи.

***

— Ось, будь-ласка, ваше замовлення! Гарячий шоколад, Matcha latte і два шоколадні мафіни! — озвучувала Сара, викладаючи на столик замовлення клієнтів.

Маленька дівчинка — років п’яти чи шести, радісно вигукнула і просила матір поглянути, як на її мафіні намалювали смайлик кондитерським кремом, але жінка лиш кивнула і кинула байдужий погляд на тарілку доньки.

— Я, по-моєму, ясно сказала, Дереку, щойно ти підпишеш документи і ми ніхто один одному! .... Ні, це ти не зрозумів! Дитина залишиться зі мною! — на підвищеному тоні розмовляла жінка і тицяла пальцем у бік своєї доньки — ніби показуючи чоловіку, що говорив в телефоні, ту саму дитину.

Сару, розізлила поведінка цієї жінки, але вона не могла їй на щось вказувати, тому присіла біля дитини, і почала з нею розмову, адже бачила, як поведінка матері засмутила дівчинку.

— Привіт! Я Сара, а тебе як звуть? — тихо запитала вона.

— Даніель. — несміло відповіла дитина і продовжила копирсатись у своєму мафіні.

— Ти ж розумієш, що зараз відбувається з твоїми батьками? — тихо запитала її Сара і лише потім задумалась про те, чи має вона право говорити щось цій маленькій дівчинці.

Тим часом, її матір продовжувала кричати в свій телефон.

— Так, вони не хочуть бути разом і тепер постійно сваряться. Тато, хоче жити з іншою тіткою, а мамі це не сподобалося і вона вирішила від нього піти. — розповіла дівчинка.

— Мій тато так само вчинив. Мама, теж була в такому ж стані, як і твоя зараз. Не думай, що вона тебе не любить. Я впевнена, що для неї ти — цілий світ. Просто зараз, їй потрібно трохи часу — аби з усім розібратись. Я розумію, як тобі зараз — колись, я теж через таке пройшла. Не думай, що ти в чомусь винна. Я знаю, що ти б хотіла, щоб вони були разом, але у тебе не буде щасливого життя, якщо вони будуть постійно сваритись. Повір мені…

— Агов, Саро! Якщо ти забула — я тобі напам’ятаю, ти на роботі дорогенька! — пролунало над вухом у дівчини.

Вона не відповіла, лиш зціпила зуби, щоб не послати цю адміністраторшу куди подалі.

— Тато не зникне з твого життя, і ти зможеш його бачити, якщо цього захочеш. Будь сильною Дені, і не приймай нічого на свій рахунок. — сказала наостанок Сара, і посміхнулась маленькі дівчинці.

Щойно вони відійшли від столику, Аманда одразу ж почала діставати Сару.

— Це що за розмови, під час роботи? — адміністраторша сердито склала руки на грудях.

— Дитина — була засмучена, я лише сказала декілька добрих слів, аби їй стало трішки краще. — пояснила Сара.

— Це не входить до твоїх посадових обов'язків! — єхидно відповіла їй Аманда.

Сара міцно стисла кулаки, і ледве стримувалась, аби не нагрубити цій особі.

— Чому ж, якраз таки входить. — почулось позаду дівчат.

Вони синхронно повернули голови і помітили містера Деніелса — хазяїна кав’ярні.

— Амандо, на декілька слів. — кивнув він адміністраторші на свій кабінет — Хороша робота Саро, продовжуй працювати. — чоловік посміхнувся і пішов.

— Його ж, сьогодні, не повинно тут бути! — тихо пробубніла дівчина, проводжаючи поглядом боса, який щойно зайшов до свого кабінету. Кинувши на Сару вбивчий погляд, Аманда пішла слідом за містером Деніелсом.