Розділ 33. Боги Наву

- Ти обрав цих огидних, темних людиськ. - мовив Ярило, не приховуючи негативних почуттів. - Ти навчив їх всьому. І як вони за це відплатили? Вони пішли війною на твій світ, на тих, хто був вірний тобі.

- Це не так, брате. - стомлено мовив Сварог. - Вони прийшли в Нав, бо не розуміли його, вони прийшли зі страху.

- Вони прийшли, бо їм закортіло навчитися магії Наву та підкорити його мешканців! - гримнув Ярило, в своїй істинній подобі він виглядав вельми погрозливо. -  Явні вважали себе вищою расою, якій мають коритися народи Наву. Коритися і ділитися своїми віковічними знаннями та магією. Навчивши їх вогню та ремеслам, ти привів хаос у наш світ. Хай би далі скніли у своїх печерах!

- А ти привів війну, Ярило. І знову це робиш. Поки ми говоримо, за межами цього поля Нав відбирає життя один в одного.

- Нав хоче миру!

- І говорить про це мовою смерті?

Ярило затнувся, а тоді раптом повернувся до закляклого Яромира і мовив:

- Ти гадаєш, що Яв - то світ життя, а Нав - смерть. Але це тобі так розповідали. Бо так зручніше. Бо ніхто не хоче визнавати, що саме Яв розпочав війну. І зараз ви прийшли сюди знову. Хочете пробудити Вежу та привести сюди Яв.

- Ти хотів убити мого сина. - мовив Сварог.

- Він - Дитя Порогу! Він прийшов знищити наші світи!

- Це ще невідомо!

- Саме тому ти сховав його від моїх очей? - очі Ярила зблиснули таким сліпучим сяйвом, що Яромир на мить осліп.

- Я сховав його від твого безумства. - спокійно мовив Сварог.

Яромир зробив невпевнений крок убік Сварога і мовив тихо:

- Батьку...

Той повернувся, в очах його була ласка та безмежна любов до своєї дитини.

- Яромире.

- Батьку, я нічого не розумію. - розгублено мовив слідопит.

- Колись між світами не було меж.  - повільно мовив Сварог. - Явні та навні ходили одними стежками, пили з тих самих джерел, співали одних пісень. Нав навчав Яв говорити з ріками, слухати вітер, передбачати погоду, визначати шлях по зорях.

- Але людиськам того здалося мало. - встряв у розмову Ярило. - вони зажадали заволодіти усім цим, а не просто жити поруч. Хотіли, щоб стихії корилися їм, а не розмовляли з ними. Хотіли, щоб Сварог зробив їх володарями обох світів. І тоді вони прийшли сюди. Їх вела Мара - богиня, яка відцуралась великої Рівноваги, яка повірила, що явні здатні осягнути велич магічної Природи. Вона хотіла відкрити таємницю душ, що не помирають, і збудувала Вежу між світами, щоб черпати силу Наву, не питаючи дозволу у його жителів.

Усе, в що він вірив, виявилось брехнею. Оманою, казкою, яку розповсюджували з цілком очевиднеою метою - аби не дозволити явним бачити у якій гармонії з природою живуть навні, яка сила закладена у кожного з них. Виявляється, це не явних оберігали боги від Наву. А навпаки. Поріг стережуть від його земляків. Це не Нав темний і дикий. Темні і дикі вони, люди Яву. Це була настільки приголомшлива правда, що Яромир довго стояв, втупившись в одну точку.

- А Чорний Володар? Хто він? Його ймення приховане в Яв. - нарешті спромігся вимовити він.

Перша хвиля шоку пройшла, він намагався не думати про те, що стоїть між двома богами в очікуванні третьої богині, яка от-от зійде. Намагався не думати, що навіть боги розділилися на прихильників людей та тих, хто їх презирає.

Почувши питання Яромира, Ярило виразно глянув на брата. Той повернувся до Яромира та мовив:

- Його ймення Дажбог, Яромире. Це був мій нащадок.

- Але... - Яромир марно намагався зібрати уламки своєї свідомості, яку розбивали і розбивали на друзки два бога.

- Що тобі ще не зрозуміло, Дитя Порогу? - зло мовив Ярило. - Чорний Володар - це ти.

- Цього не може бути. - прошепотів зблідлий Яромир.

- Чому не може? - мовив Ярило вже спокійніше. - Ти знову прийшов сюди. Поле впізнало тебе. Ти стоїш нині там, де стояв кілька століть тому.

Любий читачу, якщо тобі подобається моя творчість, напиши про це у коментарях та постав уподобайку. Це надихне мене писати ще краще для тебе ))