Розділ 28.1. Армія Наву

Ранок тільки вступав у свої права, коли армія Наву розкотистими хвилями рушила долиною Срібногір’я. Земля тремтіла під ногами різних істот, усіх, кого прикликала воля князя Ярила. Долиною здіймався ранковий туман, розмальовуючи все навколо срібною млою. У цьому тумані, наче з самого повітря, виринали силуети війська Наву.

На передньому фланзі йшли ведмеді-перевертні у своїй істинній подобі - велетні у бойових обладунках: масивних нагрудниках з темного металу, викованих під тіло звіра, наплічниках у формі пазурів, на головах - шоломи з рунічними вирізами. На спинах декого з них були закріплені спеціальні сідла, зроблені з товстих ременів та м’яких шкур. У цих сідлах сиділи головнокомандувач, Яромир, Ядвина та Лукава.

Холоврад - головнокомандувач армії Наву їхав на велетенському чорному ведмеді на ім’я Грімрий. Його обладунок виглядав вражаюче - бронзові пластини, витесані так, що нагадували м’язи дикого оленя, на плечах - справжі оленячі роги, майстерно вплетені в металевий каркас. Плащ із легкої тканини спадав складками на спині ведмедя. Виглядав він як справжній бог війни - темний, могутній, незворушний.

Яромиру дістався похмурий перевертень, який мовчки віз його всю дорогу. А ще для нього дістали нову сорочку блакитного королю та чорні штани, заправлені у високі чоботи з тонкої шкіри. На поясі висів його меч, амулет Око Ворона був надійно прихований під одягом. Волосся відун зібрав у хвіст, зав’язавши шкіряним ремінцем. Ані шолому, ані обладунку на ньому не було. Певно, смертникам негоже мати захист для тіла.

Поруч їхала Ядвина на швидкій Маруці. Їй також видали новий чистий одяг - світлу сорочку та штанці. Обладунок вона залишила свій, той, з яким прибула до слідопита в кабінет того далекого дня неділі Колодія: луската броня, оздоблена зеленими й бронзовими візерунками у формі листя, та наручі з вигравіруваними рунами. На стегні - вигнутий ніж у чорних піхвах, за спиною - сагайдак з короткими стрілами.

Лукава їхала на Гориславі, час від часу стрічаючись поглядами з Яромиром. На ній була легка броня у вигляді кольчужної сорочки, на голові- обруч із вигравіруваними рунами захисту. Такі ж руни були і на її наруччях. Тонкі ноги прикривали наколінники. Вона також була у своїй істинній подобі - вушка час від часу здригалися, коли вітер приносив незнайомі звуки, а пухнастий хвіст спокійно лежав на широкій бурій спині того, хто люб’язно надав їй цю спину для переходу.

Перевертні йшли, мов жива стіна. Земля дрижала під їх важкою ходою. Повітря час від часу розривали бойові роги, сповіщаючи про наближення могутньої армії.

Далі йшли рівними рядами лісовики. Незважаючи на кремезні статури, рухалися вони майже безшумно, майстерно оминаючи коріння, що подекуди стирчало по дорозі. Їх обличчя були сховані під важкими шоломами, а на тілах блищали дерев’яні хауберки, переплетені з живого в’язу, які самі стягувалися тілом так, немов друга шкіра. Підсилені магією, такі сорочки з живого дерева неможливо було пробити. Бойові сокири за поясом надавали їм украй загрозливого вигляду.

 Лівий фланг був за дубовиками - різновид лісовиків. Такі ж кремезні, як і їх побратими, проте шкіра їх була де-не-де вкрита мохом, або потріскалась, мов стара кора. Їхня зброя була грізна і проста водночас - дубові булави, здатні пробити найсильнішу ворожу макітру з одного удару.

Правий фланг вели рутці - войовничі у своїй лисячій подобі, загартовані, суворі. На головах - металеві обручи з нарізаними захисними рунами. За поясом - по два довгих вигнутих клинка, як у Лукави. Тіла їх захищали кольчужні сорочки, наколінники та наруччі.

Польовики летіли попереду основного війська. Стрункі, рухливі, з тілом, більше схожим на стебло пшениці. Позаду розвивалися крила та хвіст. Великі вуха, великі зуби - ці істоти мало нагадували людину. В руках у них були коси, а їх основна функція - розвідувальна. Вигляд вони мали зовсім незагрозливий та грайливий, проте, усі добре знали - ці істоти вмить задушать ворога колоссям чи осліплять пилом.

Бойовий марш армії Наву був потужним, мов паводок восени. Вони йшли до Золотограду - до великої битви, до зіткнення старих сил, що готувалися змінити хід світу. А над ними повільно сходили світила Наву, освітлюючи шлях армії, яка йшла назустріч напророкованому майбуттю.

Любий читачу, якщо тобі подобається моя творчість, напиши про це у коментарях та постав уподобайку. Це надихне мене писати ще краще для тебе ))