Розділ 16. Перевертень

- Ти знаєш де ці лісовики живуть? - спитав дорогою Яромир.

Тривожність Зореслава передалась і йому. Лісовики - агресивні, дикі істоти, які плутають лісові дороги мандрівникам, збивають з пантелику тих, хто заходить у ліс та хазяйнує там без дозволу. Наскільки пам’ятав Яромир, лісовики - могутні істоти, справжні Володарі Лісу, які можуть в один момент змінювати свій зріст та подобу, являючись подорожнім то стариганем, то молодим хлопцем, можуть ховатися в траві та бути вищими за найвищі дерева лісу.

Зореслав стенув плечима та пришвидшив ходу, поглядаючи час від часу на небо. Яромир за ним ледь устигав. На різнобарвний пахучий ліс поволі опускалися сутінки.

- То чого нам боятися в нічному Нав? - спитав він, аби порушити цю неспокійну тишу.

- Багато чого, пане Яромире. Конкретно в цьому лісі - перевертнів. Далі на схід - упирів.

- Весело. - видихнув Яромир.

- То де живуть лісовики? - змінив тему слідопит, бо не надто вже обнадійливо прозвучала відповідь помічника.

- Скрізь. - відповів Зореслав. - Ніхто не відає де їх поселення, вони самі знаходять тих, хто їх шукає. Та, гадаю, зустріч із ними не є вельми приємною.

І, мов відповідь на його слова, ліс розітнуло моторошне виття. Тієї ж миті останні промені світил Наву сховались за горизонтом і над світом повисла гнітюча тиша. Замість сонць з іншого боку поволі підіймався червоний місяць, немов диск, заплямований кров’ю. Яромир з подивом відмітив, що саме це нічне світило він бачив у Яв перед тим, як пройти крізь Межу.

Тиша, що сповнила сутінковий ліс, геть не подобалась Яромиру. Він нашорошив вуха, тіло його напружилось. В повітрі просто смерділо небезпекою. Відун йшов за помічником, який вже ледь не біг крізь ліс, весь час озираючись на всі боки. Тиша була оманливою. Здавалось, ліс дихав разом із ними - гілля ворушилося в унісон, немов у стані глибокого сну. Десь далеко знову почулось протяжне виття, схоже чи то на голос чи на голосний стогін.

- Ходімо швидше. - мовив Зореслав. - Швидше, пане Яромире. Не подобається мені усе це.

- А мені вельми подобається. - буркнув Яромир, стискаючи руків’я меча. - Я просто у захваті.

Вони швидко крокували лісом навмання, час від часу спотикаючись об коріння. Яромиру здалося, що вони кружляють на місці, здається, вони вже проходили крізь цей довгастий камінь серед лісу і він знову спіткнувся об корінь мідного дерева з рожевим листям.

- Зореславе, ми ходимо кругами. - мовив він крізь зуби через деякий час.

- Так, пане, це лісовики. Вони близько. - невпевнено відповів Зореслав.

Тієї ж миті з-за дерев раптово виринула фігура, схожа на людську. Ну от, полегшено зітхнув про себе Яромир, нарешті, лісовики звернули на них увагу. Аж раптом фігура почала рости на очах, спина її вигнулась, голова задерлась догори, видовжуючи щелепи, і до заклятих друзів долинуло моторошне виття. Очі істоти враз засвітились зеленим вогнем.

- Перевертень! - скрикнув Зореслав.

Яромир тієї ж миті сформував блакитну кулю блискавиці і метнув її у звіра. Той спритно відскочив убік, загарчав і кинувся на них. Біг його, вперемішку зі стрибками, був дуже швидким. Буквально кілька секунд і він опинився біля Зореслава, який саме творив зв’язувальне закляття. Та не встиг. Один удар могутньої лапи з кігтями і помічника відкинуло на кілька саженів, тіло його глухо вдарилось об землю. В цей час Яромир устиг сформувати ще одну кулю та метнути його в перевертня. Та той знову спритно ухилився і куля врізалась у дерево, спричинивши займання. Звір повернувся до Яромира і той витягнув меч. Часу на магію не залишилось.

Кігті неприємно заскреготали по лезу, коли слідопит відбив перший удар. Іскри сипонули в повітря. Від сили удару Яромир ледь втримався на ногах. Дерево тим часом все більше охоплювало полум’я. А десь збоку почулося ще одне виття, змусивши перевертня збільшити силу атаки. Він знову кинувся на слідопита. І знову Яромир відбив удар ціною неймовірних зусиль. Незважаючи на те, що відун мав високий зріст, перевертню він сягав лиш по плечі. До того ж, підсилений своєю звіриною суттю, той був у кілька разів міцнішим. Повз перевертня пролетіла вогняна куля, вдарившись у ще одне дерево. То Зореслав невдало створив магію. Так можна і ліс до Велеса спалити. За це лісовики їм точно не подякують.

Тим часом тварюка знову кинулась вперед, не звертаючи увагу на недолугі намагання Зореслава. Яромир підставив меч, проте звір вибив його з рук могутнім ударом, а тоді кинувся на беззахисного слідопита. Той відкотився убік. Скочив на ноги та кинувся до найближчого дерева. Тоді увага звіра спрямувалась на Зореслава, який устиг створити ще одну кулю та кинув її вперед. Проте, десь на половині шляху, вона несподівано зашипіла та упала на землю, немов збита якоюсь невидимою силою. Ліс хаотично заворушив своїм віттям, земля задвигтіла і з-за невеличкого пагорба раптово, з гулом та гучним рохканням, вискочили дві потворно-величні тіні. Якщо це перевертні прийшли на допомгу товаришу, то їм кінець, тільки й устиг подумати слідопит, коли тіні промчались повз нього з неймовірною швидкістю і він узрів нарешті хто рішив втрутитися у їхню нічну битву.

Любий читачу, підтримай мою творчість вподобайкою та коментарем, щоб я знала чи варто продовжувати цю історію ))