Глава 31

Досить лірики — більше роботи. Такий девіз наступного дня.  

Настала моя зміна в клубі, чому я не могла не радіти. Я вважала, що саме тут в мене буде найменше шансів стикнутися з Деніелом. Але в долі свої плани, чи не так? 

Знаєте ті моменти, коли ваші родичі вас доводять буквально до того, що ви готові рвати на собі волосся?! Так ось, забудьте. Бо краще за мою Ксеню це не зможе зробити ніхто.  

Все почалося з того, що сестра вирішила сходити в клуб, де я працюю. Я звісно, що їй не дозволила і до останнього сподівалася, що на цьому тема була закрита. Втім, Ксеня не була б собою якби не спробувала взяти реванш.  

Цілий ранок, який і так був провальний через безсонну ніч, вона ходила за мною(спершу, дівчина приїхала в квартиру о шостій ранку і до сьомої дратувала мене всіма можливими способами). Дійшло до того, що вона десь дістала мого улюбленого плюшевого ведмедя і почала погрожувати, що відірве йому вухо. Я з такої погрози розсміялася, але коли сестра дістала й ножиці, то задумалась: чому батьки не спитали ні мене, ні Коула чи хочемо ми ще одного члена сім’ї?  

Словом, в результаті закрутився бій подушками через що постраждала підлога. Від пір’я. І вгадайте, хто це буде прибирати? Неправильно! Ксеня!  

Довелося знову викликати таксі, їхати в лікарню і вже там до мене подзвонив Ред. Наша розмова відбулася за участі слів: «скоріше» і «та дослухай ти». Ред вирішив, з якогось дива, що я дозволю піти Ксені в клуб і почав відразу з наїзду: «Ти здуріла?!». Я такого, звісно, терпіти не стала, тому вибила. Хлопець передзвонив і вже вічливо( настільки, наскільки міг) попросив, щоб я не впускала Ксеню нікуди. Я пообіцяла що, звичайно, вона нікуди не піде і т.д. Але пізніше прийшла думка, по типу, а чого його це власне хвилює?  

Як пояснила мені Фей(вона почувалася, на диво, нормально) між ними щось є, але вони самі ще про це не здогадуються. Я проти такого розвитку подій. Не була б, якби це був хтось інший. І зараз причина не в тому, що я сама казала, що він красивий і тому подібне, а в тому, що він бабій і це було відомо всім. Для сестри я не бажала участі стати однієї з дівчат, яких він «добився». Але тут спірне питання, хто кого добивався.  

Отже, приїхала я нарешті на роботу. Витирала столики, розкладала попільнички на кожен окремий столик, салфетки та решту. Бен допомагав познімати стільці і розставити їх, адже клуб закритий до вечора.  

Бармен — Дем теж був на місці і вже готувався, як він сказав, «клеїти красивих дівчат». Саме так, красивих. А чи зустрічаються вони з кимось, чи ні — це лише формальність. Братові не раз доводилося приходити йому на допомогу, коли ті дівчата таки виявлялися «зайнятими».  

Ми готувались до відкриття і приходу відвідувачів. В той час, моя сестра продумала неймовірно «розумний і стовідсотковий»(що спрацює) план, як заставити мене зробити так, як того хоче вона. А точніше, просто добитися свого.  

Людей в клубі ставало все більше. До дев’ятої під'їхав ді-джей, який для початку вмикав звичайну музику, щоб розтормошити натовп.  

І тут йду така я, з підносом повним стаканів з різним напоями. В цей момент, якийсь чорт заставив мене повернути свій погляд на вхід. І там стояв Деніел, власною персоною.  

Навіть тут від нього не заховаєшся... 

Я обертаюсь на сто вісімдесят градусів і прямим твердим кроком прямую до столику, який зробив замовлення.  

Намагаюсь не звертати уваги на зацікавлений погляд карих очей. Хоча, здавалося, що моя увага сама прицілена лише на нього і, коли я його бачила, то червона точка в голові мигала, щоб зробити вистріл та я одразу повертала голову назад і не зрозуміло чому злилась сама на себе.  

Коли всі замовлення були віднесені до відвідувачів, а решта готувались, я таки вирішила підійти до барної стійки за якою працював Дем.  


Хлопець саме поставив чашку з американо Деніелу.  

— Чувак, в тебе якийсь дивний напій для сьогоднішнього вечору. Все норм? — питає бармен.  
— Не зовсім. Але буде, якщо одна ваша офіціантка поговорить зі мною... — з очевидним натяком відповів Деніел, але я не встигла відреагувати на таку ідею тому, що мене перебили.  
— Офіціанти тут не для того, щоб розмовляти з відвідувачами, а щоб працювати, — сказав жіночий голос позаду мене.  

Я обернулась і побачила напружену дівочу фігурку в строгому, але стильному червоному костюмі.  

Це була Олівія — власниця клубу. Ми з нею знайомі лише заочно так як на роботу мене приймав менеджер.  

— 5 хвилин не виб'ють її з графіку, — продовжив гнути свою лінію хлопець.  
— Це не входить в її обов’язки, — все так же суворо, але з холодною рішучістю промовила Олівія. 
— Лів, дай їм поговорити. Сьогодні народу не багато, Лексі й сама впорається, — втрутився Дем.  

Тоді Олівія звернула увагу на нього і від такого погляду мені хотілося сховатися. Надто він був багатообіцяючим, але зовсім не в хорошому значенні.  

— Можна тебе на секунду? — спитала вона і хлопець кивнув, пройшовши за нею по сходах нагору.  

Розуміючи, що тепер так просто не втекти, я підняла брови і запитливо подивилася на Деніела.  

— Завтра змагання в Ріка. Не хочеш сходити зі мною?  
— Це побачення?  

Хлопець посміхається і притягає мене до себе, взявши за руку.  

Будучи ближче, я розгледіла синці під його очима. Всупереч усьому, мені стало жалко хлопця. І тепер я почувалася винною.  

— Можливо, — не вдається в подробиці, відповідаючи.  

Він чекав на мою відповідь, коли я поглянула на танцпол. Я не була впевнена, але мені здалося, що серед людей, які танцювали я побачила малинового кольору кофту з відкритими плечами. Таку саме як у Ксені.  

— Ти куди? — стримує мене Деніел, коли я пориваюсь піти і переконатися в своїх здогадках.  
— Зачекай хвилинку, — прошу його і він все ж відпускає мою руку.  

На танцювальній площадці мене буквально здавлюють з усіх сторін. Не можу нічого розібрати через постійні штовхання та врешті знаходжу крихту вільного простору і зупиняюсь, щоб все роздивитися. Блондинисте, розпущене та накручене волосся мелькнуло перед очима. Я скрипнула зубами.  

Дай-но, я до тебе дістанусь... 

— Дивись куди лізеш! — крізь музику проривається голосний крик сестри.  

Врешті, пролізаю до неї і ловлю вище ліктя.  

Ксеня вже обертається, щоб обуритись на таке, як раптом її очі злякано розширяються.  

— Рейчел?  
— Ага, — мило їй посміхаюсь. Мабуть, моя посмішка була не достатньо добра, якщо сестра аж скривилася.  
— А я тут... 
— А я бачу, — перебиваю її і замічаю пляму посередині грудей. Щось це мені дуже нагадує... 

Тягну сестру на вихід з клубу, а сама в голові вже прокручую сценарій її покарання. Я ж сказала їй, що не можна, то невже так важко послухати?!  

— Якого дідька, ти тут робиш? — питаю, будучи на вулиці. Збоку стояла черга з людей, які ще тільки-но бажали потрапити всередину.  
— Ти не можеш на це злитися, — заявляє, — Я навіть не пила! Просто танцювала... 
— Ще цього не вистачало! Тобі п’ятнадцять! 
— Шістнадцять наступного місяця...— слабо заперечує, надувши губи.  
— Що за крики?  

Несподівано позаду з’являється Деніел.  
Я видихаю, але ще не заспокоююсь.  

— Стривайте, а як ти пройшла? — прищурюю свої очі, по черзі дивлячись на сестру і на Деніела. Дівчина закусила губу, а хлопець навпаки щиро розсміявся.  
— Ось ти й попалась, — звертається до Ксені, а вона ще сильніше хмуриться, — Я її провів. Натомість, мав відволікти тебе, щоб ти не замітила її.  

Я дивлюся на сестру, а вона відразу опускає очі додолу.  

— Пробач... 

Я зітхаю.  

— І, що мені з тобою робити? — ставлю риторичне запитання, — Гаразд, — беру себе в руки і говорю, — Відвезеш її додому і попроси Ріну, щоб приготувала таблетку від голови, — сестра поривається заперечити, але я виставляю вперед долоню, — Повір, вона тобі завтра знадобиться.  
— Добре, — погоджується Деніел, а Ксеня сідає в його машину, — Але ти так і не відповіла, — нагадує.  

Правильно було б на нього накричати за те, що дозволив сестрі піти сюди. Але дивлячись на нього, на цю розслабленість, яку я ще не бачила відколи він приїхав... Це ніби був той самий Деніел, в якого я закохалась... 

— Напишеш, коли, — кажу йому, говорячи, що я погодилася.  

Коли я повернулася назад в зал, то Дем теж вже був на своєму місці. Тільки виглядав він більш дратівливим. Це на нього так Олівія вплинула?  

— Все гаразд? — питаю.  
— Прорвемось. А в тебе, що там? Помирились?  
— Аякже, — хмикнула.  

Дем виставляє перед нами два стаканчики і наповняє їх текілою. Один підсуває до мене.  

— Я не буду.  
— Будеш, — впевнено заявляє, — Давай. Я нікому не скажу, — підморгує.