Глава 26

Срібне мереживо покривало плечі, груди і доходило до середини талії. Довга до землі атласна спідниця з таким же забарвленням і туфлі «лодочки» на високому тонкому каблуці, покриті блискітками.  
Це вибраний мною наряд на бал. Довелося трішки покататися перш, ніж я знайшла щось підходяще. Проте, я мала уявлення, що саме хочу завдяки Pinterest (соціальний сервіс, де можна знайти багато візуальних образів). Там я собі давно вибрала сукні, які були до вподоби і туфлі.  

Візажист приїхала рано вранці, щоб підготувати мене до вечора. Ми під'їдемо десь о п'ятій. Ми — це я і Фей, яка зараз сидить у сусідньому кріслі і їй теж роблять макіяж. Вона обрала зелене шифонове плаття з закритими плечами, але відкритою спиною.  

— Нам же атестати сьогодні мають видати? — питає подруга.  

Мені в цей момент наносять тіні, тож я спокійно говорю: 

— Ні. Сказали, що атестати дадуть на церемонії закінчення школи, але уроків вже не буде. Не знаю, чому вони так затягують.  
— Думаю, що це через той скандал з наркотиками. Може, хочуть, щоб перше всі забули про нього, а вже потім будуть проводити церемонію.  

Може й так. Наскільки мені відомо, то якогось хлопця зловили за курінням травки, а потім обшукавши  шафку його та друзів, знайшли кокаїн. Я в це не лізу, адже знаю, що скоро вони будуть мати ще один скандал пов’язаний з містером Рейном. Незабаром, ця приватна школа почне втрачати свій авторитет з такими подіями. 

Дзвонила Ел і сказала, що відео готове. Мені тільки треба буде зайти в кабінку до хлопця, який і відповідає за всі файли, що покажуть на екрані і вставити флешку. Ну ще придумати чим би його відволікти.  

Крім візажиста, в моєму домі опинилися й стилісти. Я зразу сказала, що хочу, щоб мені просто накрутили волосся і нічого більше. Думаю, що іноді краще менше, ніж забагато.  
Фей натомість волосся накрутили і зачепивши різними невидимками, «підняли».  

Батьки сказали, що на бал не підуть і це добре. Я не хотіла, щоб вони бачили. Згодом, їм розкажуть, що там відбулося, а, якщо в сестри все вийде, то Ксеня і так поїде навчатися в танцювальну академію, забувши про те, що було тут.  
Мама з татом поїдуть на виступ сестри. Я розумію чому, адже це важливіше, ніж зібрання «товстих гаманців» на якому намагатимуться витрясти з них більше грошей. Ми ніколи не любили такого, а цього року навіть потреби немає їхати.  

День проходив досить нервово. Я постійно хвилювалася як все пройде, адже якщо щось піде не так, то... Не хочу знати, що тоді станеться. Я то піду звідти, адже школа вже «пройдена», але як бути з тими, хто залишиться? Він же не припинить... 

Сьогодні ще й Деніел на дзвінки не відповідає. Він якось дивно поводився тоді, коли я вибирала сукню.  

*** 
За два дні до балу 

Я дивилася на себе в дзеркало в примірочній. Провела руками по вигинам тіла і думала, що шкода буде брати таку сукню на такий захід.  

— Ти там довго ще? — питає Деніел, який чекає мене зовні.  

Притримую руками сукню, бо вона задовга і виходжу. 

— Ну як? — цікавлюсь, затамовуючи подих в очікуванні, що він скаже.  

Проте хлопець мовчить. Дивиться і мовчить. Я обертаюсь, щоб знову подивитися в дзеркало, яке стоїть в магазині. Щось не так? Може, воно надто просте? Але ні. Не схоже. Тоді, чому він нічого не говорить?  

Чужі руки обвивають мене за талію. Деніел стає позаду і цілує мене в шию. Він написав останній екзамен і поїхав зі мною вибирати плаття. На ньому була вічна класика — чорний смокінг. Зараз ми гармонійно доповнювали одне одного.  

— Ти хоч іноді можеш виглядати погано? — питає, зітхаючи, а я сміюсь.  
— Ти вже забув як я вийшла в одному халаті?  
— І? — не розуміє, — Тоді я лише хотів його зняти, але зовсім не тому, що ти в ньому виглядала, мов ведмідь.  
— Знаєш, в тебе найгірші у світі компліменти, — зауважила я. 
— Дякую, — не образився хлопець, — В тебе теж.  
— Це не комплімент. 

Раптом він сильніше мене обійняв і я замітила краплинку злості в його очах. Тільки там ще дещо було... Сум.  

— Щось сталося? — цікавлюся, відразу думаю про щось погане. 
— Сталося, — киває і я завмираю, — Я не хочу тебе відпускати в такій сукні.  
— О, то ти ревнуєш? — з полегшенням запитую.  
— Ні, — заперечує.  
— Так можна і без сукні, — піднімаю голову, зустрічаючись з зацікавленим карим поглядом, — І взагалі без нічого. 

Деніел цокає і закочує очі, а я піднімаюсь на носочки і припадаю губами до його щоки.  

— Здається, мені теж подобається, коли ти злишся. 

Зараз 

— Рейчел! — голос Фей вириває мене зі спогадів.  
— Що? — незрозуміло моргаю.  
— Твій телефон розривається, — киває головою на тумбочку, де стоїть смартфон, — Так? — піднімаю.  
— Радій, — наказує брат.  
— Чому я маю радіти? — з нудним виразом обличчя запитую.  
— Я приїду на твій бал.  
— Що? — мало не підскакую на кріслі і стиліст починає на мене кричати за те, що я рухалась, — Пробачте, — промовляю до чоловіка і повертаюсь до розмови з Коулом, — Ти справді приїдеш?  
— Так, — відповідає брат.  

Я цього не показую, але неймовірно радію, що він буде тут. Крім Фей, жодної підтримки в мене не буде. Деніел казав, що не зможе поїхати, але... Де він? Може запитати в Коула? Та брат вже завершив розмову до того як я додумалася спитати.  

Ксені в будинку не було. Вона разом з іншими учасниками їхньої команди готувалася до виступу. Сестра не виявляла жодних ознак хвилювання, але лише тому, що вже давно створила свою власну систему проти таких поганих емоцій. Вона вміє себе стримувати і нам ще багато треба в неї вчитись. 
 

Ми були готові за дві години до початку балу. Той час, який залишився я і Фей витратили на споживання енергії, тобто їли. А що? Я не встигла поснідати, Фей теж. А про решту прийому їжі говорити не варто, адже нам навіть в туалет не дозволялося йти! Та ваша краса забирає надто багато часу, який можна було б і витратити іншим чином. 
Тим не менш.... Ми готові!  
Дідько, це звучить, ніби ми йдемо на війну. Врешті, це щось близьке до цього.