Глава 22

В середу до мене підійшла Ел. Її обличчя сяяло від нетерпіння поділитися зі мною якоюсь новиною. Дівчина ще ввечері написала, що має щось розказати, але вирішила тримати інтригу до останнього.  

Я вже не мала б йти до школи. Уроків в нас практично немає, весь час ми готуємось до екзаменів. Думаю, що скоро мама буде писати заяву, щоб я могла вже не ходити, а лише прийти на тестування.  
Вранці я встигла навіть сходити на пробіжку. Люблю наш район за те, що тут не так багато машин, свіже повітря(все таки ліс неподалік). Ідеальне місце, для спокійного проживання.  
Запхавши навушники у вуха я пробігла повз величезні дорогі будинки, краса яких приваблювала, але так як батьків часто запрошували в гості, то я бачила, що було всередині. Як на мене, то краще мати маленький дім, але, щоб в ньому відчувалася хоч як живність. Все таки чому замки зараз так відомі? Не лише красою, а тому що більшість з них — пусті і таємничі з якоюсь страшною( не обов’язково) історією.  

Повернувшись, я прийняла душ, поснідала і не кваплячись поїхала в школу разом з сестрою. Ксеня всю дорогу мовчала, але й сиділа без телефону. На питання: що це з нею, вона лише знизала плечима, але не промовила нічого. Гаразд, потім вдома ще раз спитаю. Та ми сьогодні пізно повернемося, тож сподіваюсь, що не забуду. 

Отже, повертаємось до Ел. Дівчина сьогодні вдягнула на голову чорний капелюх, який дуже був схожий на такий, що носять фокусники.  

— Нащо тобі це? — зі сміхом спитала.  
— Ай. Мене заставили брати участь у сценці на балі, — говорить дівчина.  
— Ясно. То що там в тебе? — відразу хотілось перейти до справи.  
— Можеш не дякувати, — простягає руку з флешкою.  

Здогадуючись, що це означає я широко розкрила очі.  

— Тільки не кажи, що...— починаю, затамувавши подих. 
— Я дістала відео, — підтверджує Ел.  
— Ти серйозно? Як? — шаленіло запитую і забираю флешку, дивлячись на неї, ніби на якесь чудовисько.  
— Скажімо так, не зовсім законним шляхом. Втім, це вже не твої проблеми. То який у нас план?  

У нас план максимально простий. Головне в ньому — це докази.  Тепер залишилася лише «організаційна» частина.  
Розказавши все по пунктах, ми домовились, що займаємось цим відразу після екзаменів. Тоді до балу залишиться буквально пару тижнів.  

Розійшовшись, я пішла в клас по кримінальному праву. Не обманюватиму, мені цей предмет дійсно здається цікавим і якби не нещодавній випадок, я б можливо, поступала на юридичний. Але мої пріоритети змінились як і з'явилось бажання бути корисною людям трішки не таким чином, як думалось раніше.  

Ви коли-небудь питали себе, що як я роблю щось не так? Що як моя професія неправильна? Це ж не те, чим я хочу займатися. Я собі ці питання ставлю останні роки три. Тому в мене настільки сильні вагання. Я просто боюсь, що буду витрачати час на те, що мені зовсім не потрібно. Але забуваю про одну річ, якщо я не пробуватиму, то втрачу свій життєвий час. Одними роздумами себе не прогодуєш, треба іноді не думати, а робити. Часто стається так, що люди вже будучи дорослими кидають свою роботу і пускаються у подорожі. Ніхто ж не забороняє мені зробити те саме, правда? Тим паче, я все ще мрію про Португалію... 

Я мала поїхати в танцювальну студію до Ксені(відразу після школи сестра туди відправилась)бо вона забула взяти заяву в якій батьки дали дозвіл на виїзд закордон. Це через те, що в неї скоро будуть змагання, які проводитимуться в Англії. Тому й потрібен дозвіл від батьків.  
Зі школи я виїхали з досить хорошим настроєм. В мене все складалося нормально. Та й уроки не доставляли стільки проблем, як було раніше. Хочу вже скоріш написати ті екзамени і видихнути. Серйозно, я боюся лише їх, а не оцінок. В будь-якому випадку я зможу перездати наступного року.  

Сестра чекала мене біля кабінету своєї викладачки по класу балету. Взагалі, саме вона тут всім керує, просто сестра більше не займається тим видом танцю.  

— Хей, — покликала її. Вона підійшла ближче і радісно вихопила в мене з рук папери.  
— Дякую, Рейч!  

Ксеня обійняла мене і миттю забігла в кабінет директорки.  

Потоптавшись на місці, зрозуміла, що сестра ще не скоро звільниться, тому краще буде заїхати в квартиру до брата. Ми з Джейн домовилися, що зробимо йому вечірку сюрприз в честь дня народження. Знаю, можливо, на його вік це не дуже солідно, але хто буде сперечатися з його дівчиною? Точно не я. Отримати на горіхи від нього якось не хочеться.  

А з часів як в мого брата з'явилася дівчина тут стало... Більш затишно. В квартирі, маю на увазі. Джейн розвісила їхні спільні фото на стінах, тут і досі чисто, але все ж можна знайти кілька розкиданих речей, що говорить про те, що Коул, мабуть, ненадовго відмовився від послуг прибиральниць і заставляє все робити Джейн. О, він може! Той тиждень, що я мала бути його «рабинею» був пекельним тільки через тупі бажання хлопця щодо чистоти в своїй квартирі.  

— Привіт, — промовляю, поки вішаю свій світлий піджак.  

Знімаю нарешті свої чорні босоніжки на каблуках і поправляю сарафан.  

— Привіт. Добре, що ти прийшла, — видихає Джейн.  

На її голові розтріпаний пучок волосся, сама дівчина в яскравому жовтому спортивному костюмі. Це виглядає досить комічно. Зовсім не типаж Коула. Та все ж, тільки вона з ним по-справжньому і не намагається лише стати подружкою. З таким характером ще треба посперечатися хто кого з них буде терпіти.  

— Що ти задумала? — цікавлюсь та, коли заходжу у вітальню бачу все на власні очі.  

Неонова вивіска з рядком із пісні написаною саме братом яскраво світилася фіолетовим кольором, висячи на стіні. На столах вже розставлені пляшки з газованими напоями  і червоні пластикові стаканчики, випивка та різні види їжі, починаючи від салатів і закінчуючи чіпсами.  

— Ого, — свищу, — Ти сама це все зробила?  
— Це все зробила доставка, — сміється, — Довелося вчора заставити твого брата поїхати на виставку однієї дівчини і провести ніч саме в тому місті, щоб за той час тут змогли все зробити з вивіскою, — розказує.  
— Це класно, — киваю, — Ти добре придумала. А він, значить, сьогодні до себе не заїжджав?  
— Ні. Відразу поїхав в студію. В них же запис і скоро тур, — на останніх словах Джейн ловить сумну нотку, чим заставляє мене спитати наступне:  
— Тобі не подобається те, що він поїде?  
— Мені не подобається, що він це зробить без мене, — зізнається.  

Я стою біля журнального столику, який відсунули біля вікна, а диван приставили до стіни. Джейн метушиться йдучи зі сторони в сторону і постійно чогось торкаючись, але толком не міняє жодних речей. 

— Знаю, ти думаєш, що я стаю залежна від нього, — практично читає мої думки.  
— Так і є, — не приховую.  
— Ви обоє в цьому схожі, — робить вигляд посмішки на обличчі, — Тільки, думаю, рано чи пізно ти зрозумієш, що це не так. Я люблю його і це і є вся причина, — знизала плечами, ніби сказала ціну на хліб.  
— А Коул знає про твої почуття до нього?  
— Здогадується. Але я йому цього ще не казала.  

І правильно, подумалось мені. Знаючи Коула та й себе, навряд ми б зраділи таким словам від людини, яка тобі в принципі теж подобається, але сумніваюсь, що його почуття такі ж сильні, як і її. Сподіваємося, мій брат не втратить її і не зробить боляче. 

Ми продовжили готуватися до приїзду мого брата. Ксеня приїхала близько 6 і хлопці з його групи теж. Вони сказали, що Коул ще записується, тому їм вдалося піти непоміченими.   

Ми з Джейн поралися на кухні, в той час як хлопці принесли величезну коробку. На питання, що це, вони лише похитали головою, насміхаючись.  

— Тобі не буває незручно, коли Коул кличе тебе до них всіх? — мимохідь цікавлюсь, пригадуючи чи написала Бену. Його теж варто запросити, може вони й не найкращі друзі, але знайомі вже довгий час. Та й не думаю, що брат буде проти.  
— Ні, — жме плечами, — Чому мені має бути незручно? Я спокійно з ними говорю... Тим більше, знаючи наскільки вони одне одному важливі, не думаю, що хтось з них буде сперечатися з рішенням Коула.  
— О, ні. Будуть, — посміхнулась, згадуючи давню історію.  
— Ти це про, що?  
— Колись Коул привів до них одну дівчину. Вона була тимчасовою, — зразу попереджаю, — І брат це розумів, але вирішив, що краще просто не зважати на її постійну присутність. Словом, та дівчина дуже не подобалася Крісу, — згадую худого проте аж занадто високого хлопця з довгими патлами, — Одного разу він підмовив Реда на те, щоб...ммм...— намагалася підібрати підходяще слово, — Розіграти її. Вони викрали її, коли вона вкотре опинилися біля їхньої студії звукозапису. Дівчина так перелякалася, що почала плакати, битися в істериці і кричати. Ті ідіоти не розраховували аж на таку реакцію, втім зі своїх ролей не вийшли і почали залякувати її, перебуваючи в масках і намагаючись хоч трішки змінити голос.  
— І що з цього всього вийшло? — цікавиться, та в її очах я бачу неприхований захват. Ця дівчина точно диво.  
— Нічого. Ми її більше не бачили.  
— А Коул... 
— Він навіть не звернув уваги на те, що її немає, — я сподівалася, що ця інформація навпаки покращить настрій Джейн, проте вона чомусь спохмурніла, — Ей, ти чого? Все ж добре.  
— Просто... Що як він і мене не замітить?  
— Що? — широко розкриваю очі.  
— Що як він не замітить, коли я піду? — дівчина подивилася на мене, чекаючи на відповідь. Та я її не мала.  
— Джейн, я думаю, що зараз ти висловлюєш недовіру йому. А на цьому стосунки не будуються, — сказала, ніби сама хоч щось тямлю.  
— Я знаю. Тільки я не можу позбутися відчуття, що це все гра і прийде час, коли вона закінчиться, тоді й цьому всьому прийде кінець? Мені здається, я вже не ніколи не повірю нікому, якщо він так зі мною вчинить.  
— Такого не буде, — твердо заявляю, — Я знаю свого брата і знаю, що він просто так не привів би якусь дівчину до нас додому. Він надто дорожить тим, що має. І ти входиш в список таких людей.  

Схоже, моя відповідь її задовільнила. До того ж, я сама хотіла вірити в те, що сказала. Джейн класна і я приб'ю його, якщо він образить її. Впевнена, що вона буде кращою сестрою, ніж малявка. Це, звісно лише жарт. 

Сестра намагалася знайти підходяще плаття. Тільки сьогодні, як вона сказала, їй хотілося показати себе з кращої сторони. Перед ким? Без поняття, але надіюсь воно того варте.  

Бен приїхав за хвилин десять до приходу мого брата. На ньому були смішні бриджі-світлофор і бейсболка. Він пройшов до нас та окинув поглядом ту величезну коробку.  

— Що в ній? — питає. 
— Сюрприз, —  відповіли учасники ОС.  

Ми з дівчатами перенесли чорні кульки надуті гелієм зі спальні у вітальню. Мет скептично покрутив головою.  

— Ще б купила йому букет квітів.  

Сам же хлопець був напрочуд серйозний. Здавалося, що той прийшов не на свято, а на похорони. В смокінгу та чорній краватці. Тільки світле волосся розбавляло його образ.  

— А ми купили, — спокійно підтвердила Ксеня і показала рукою на вазу, в якій стояли рожеві піони.  
— На моє день народження вас не запрошено, — шепоче, так сильно шокуючись нашим подарункам.  
— Нащо нам твоє запрошення? — фиркає сестра, — Я всього лише пришлю кур'єра. 


Пролунав дзвінок у двері. Я, не розуміючи, чому Коул не відчинить двері своїми ключами, йду відкривати. Та на порозі стояв Деніел.  

— Привіт, — вітається. 
— Привіт, — відповідаю і продовжую стояти на місці.  
— Може пропустиш? — підказує.  
— Так, проходь. 

В цей момент, я чую голос позаду.  

— Сюрприз не вдався, — і це звісно був Коул.  
— Братик! — радісно повертаюсь і біжу його обіймати. Сама ж махаю рукою Деніелу, щоб йшов в квартиру, — Вітаю. Щастя, здоров’я, всіх благ!  
— Ага, — кладе руку мені на плече і розвертає до входу в квартиру, — Ходімо, сестричко. Впевнений, тобі сподобається той подарунок, що ті придурки приготували.  
— Ти знаєш, що за подарунок? — тихо запитую, проте ми вже минули коридор і з’явилися всередині вітальні.  
— Вітаємо! Вітаємо! Вітаємо! — кричать всі гуртом і починають плескати в долоні.  

Джейн хотіла підійти, щоб обійняти, проте її стримав Ділан. Його окуляри для зору від чогось запотіли і він скинув їх, поставивши на підвіконня.  

— Спершу наш подарунок, — оголошує Ред разом із Метом.  
— Ну вперед, — сміється Коул, ніби знаючи наперед, що вони задумали.  

Проте мені не подобається, що цього не знаю я, а брат й досі тримає мене за одне плече, пригорнувши до себе і навіть не думає відпускати.  
Радує тільки, що Бену, Деніелу, Ксені та Джейн це теж не було відомо і вони з цікавістю спостерігали за тим, що буде далі.  

Кріс підняв пульт і натиснув якусь кнопку на ньому. Почала лунати дуже дивна музика. Знаєте чому дивна? Тому, що це була надто «спокуслива», «сексуальна» мелодія, які зазвичай вмикають у клубах під час... О, ні... Стриптизу. І це мені відомо з фільмів! 

Одна сторона коробки відчинилася та з неї з'явився чоловік в костюмі пожежника.  
Без слів( і слава Богу), молода людина наблизилась до нас. Дотримуючись ритму, він починає знімати з себе одяг. За секунду на дідька спокусливому тілі залишились лише штани. Демонструючи хорошу фізичну форму та загоріле тіло, хлопець, на кульмінаційному моменті пісні, ривком зриває з себе штани, показуючи свої червоні стрінги.  

Зусібіч почулися смішки і я чесно сама ледь стримувалась. Я підняла голову і побачила, що брат стоїть непорушно та дивиться в одну точку і вона знаходиться зовсім не на стриптизері. Коул, не відриваючись, дивився на Джейн і вона робила те саме. Я зрозуміла, що їм потрібно, тому піднялася на носочках і прошепотіла:  

— Йди, іменинник. Про цей подарунок я подбаю.  
— Не хвилюйся, — теж шепоче, — Завтра вони отримають сповна за цей «сюрприз».  

А в тому, що брат вміє мстити я не сумнівалася.  
Коул неспішним кроком направився до своєї дівчини. Думаю, зараз вони перебувають зовсім не тут і не з нами, а в лише для них двох відомому світі. 

Тим часом, хлопець-танцівник наближається до мене і продовжує робити різні рухи. Бере мою руку і кладе собі на прес, проводячи донизу... 

— Вау! — верещить радо Ксеня, проте Мет закриває їй очі, але все ж показує мені великий палець вгору. 

Не дивлячись ні на кого, я піддаюсь рухам молодого чоловіка. Він притягує мене до себе спиною і руками проводить від ребра до талії та нижче... Перехоплюю їх на самому цікавому і дістаю з кишені «сотку». Запихаю йому в кусок тканини, яка мала б бути трусами і віддаляюсь, посміхаючись та відчуваючи жар на щоках.  

Пісня закінчується, гомін згасає та по завершенні нас обох чекають аплодисменти.  
Все таки добре, що я вдягнула сарафан, а то хтозна. Може він би й з мене захотів зняти щось. А з таким предметом одягу це буде не так просто зробити.  

Поки всі продовжують веселитися я непомітно «ниряю» на кухню. Дістаю склянку з верхньої шафки і наливаю собі холодної води. Роблю кілька ковтків.  

— А ти вмієш дивувати.  

Деніел стоїть позаду мене. Я все ще намагаюсь перевести подих і дихати не так гучно.  

— Рада, що в мене вийшло це зробити. 

Він не відповідає. У відображенні від чистої поверхні холодильника я бачу як він схрестив руки на грудях і не моргаючи дивився на мене. Його сіра водолазка так підходила йому, що я знову задивилася, але не могла порівняти ні з ким. Здається, що з голови навіть зник сексуальний стриптизер. Цікаво, а Деніел вміє так само рухатись? 
Упс. Не туди понесло.  

— Ти це спеціально? — питає і підходить.  

Хлопець розставляє руки по обидві сторони від холодильника до якого я повернена обличчям.   

— Про що ти говориш? — голос знизився і хочеться прокашлятись. Деніел нахиляється і шепоче, зачепивши губами вухо.  
— Намагаєшся вивести мене з себе цими тупими витівками.  

Протест миттєво з'являється в душі. Я готова довести, що це не так і до того ж ще не з’явився той, заради кого я буду робити такі дурниці, як заставляти ревнувати. Одна справа, коли ти просто жартуєш, та зовсім інша, коли ці жарти переходять межу. І якщо б я хотіла його вивести, то ця межа була перетнута ще тоді, коли незнайомий чоловік взяв мою руку і провів нею доріжку до свого стратегічного місця.  
Але наскільки я пам’ятаю ми з Деніелом одне одному ніхто? Чи щось таки змінилося? В будь-якому випадку я не дозволю комусь додумувати різну маячню. Принаймні не йому.  

— І не думала, — чесно відповіла.  

Одним рухом, хлопець обертає мене обличчям до себе, кладе руку на мою шию і притягує, щоб поцілувати. Різкі, злі та водночас обережні рухи його губ заставляють мене мало не плавитися в  руках Деніела та він надійно тримає. Поцілунок триває, здається, вічність і я не хотіла, щоб він зупинявся. 

Коли хлопець відсторонюється та торкається своїм чолом мого я готова захникати тільки б він продовжив...  

— Я не хочу більше цього бачити, — каже. 
— Чому? — питаю, нарешті маючи сили, щоб протистояти йому та його діям, — Не сподобалися мої рухи?  
— Не сподобалося, що вони були показані серед решти осіб чоловічої статі, — раптом зізнається і я завмираю в очікуванні того, що він скаже далі, — Клянусь, я готовий вбити Кріса за цю ідею.  

Ми стоїмо на місці, слухаючи дихання одне одного. Я навіть не намагаюсь щось заперечити, бо знаю, що Деніел знайде сотні інших причин та відповідей, щоб довести свою правоту. Тільки мені досі залишається незрозумілим одне: нащо йому це все? Що між нами? Мені не подобається жити в одних загадках і очікуваннях підказок. Не хочу. Набридло.  

— Кхм, вибачте, — звучить покашлювання Бена, який стоїть в проході до кухні. Хочу відійти від Деніела та він не дає мені цього зробити. Кладе руку на мою талію і притискає до себе, втім не настільки сильно, щоб я не могла вирватись.  
— Бен, ти щось хотів? — питаю, зібравшись з думками.  
— Е... Пиво.  

Я все ж відходжу від Деніела, відкриваю холодильник та дістаю звідти пляшку з пивом. Подаю йому.  

— А що там закінчилось? — дивуюсь.  
— Ти ж знаєш Реда. Для нього це не проблема.  

Я побачила в його очах ще щось. Втім не здогадалась, що саме так як хлопець швидко повернувся назад у вітальню.  

— Що це все означає? — питаю, схрестивши руки так само як до того робив Деніел.  
— А ти сама не розумієш?  
— Мені набридли твої слова-загадки! Скажи прямо, чого ти хочеш або забирайся! — ставлю ультиматум і ні на мить не сумніваюся, що якщо він нічого не скаже, то кулею вилетить звідси.  
— Тебе, — просто відповідає.  

Я, мов дурепа, кліпаю очима, намагаючись зрозуміти чи це часом не сниться мені... 

— Я хочу тільки тебе, зараза.  

Що ж... Це однозначно краще, ніж те, що я очікувала почути. Стоп, а це ж значить, що він хоче бути зі мною? Ну, тобто зустрічатися? Чи просто секс? Якщо останнє, то йди ти до біса!  

Немов здогадуючись про мої божевільні думки, Деніел знову бере моє обличчя в свої руки, заставляючи зосередитись тільки на ньому.  

— Ти можеш припинити думати?  

В цей момент я була готова відповісти вже будь-що від радості з його попередніх слів. Боже, таке відчуття ніби я якась школярка і це моє перше кохання... Ой, гляньте, а все співпадає! Ну хоч виправдання моїй гальмівній реакції є.  

— Можу.  
— Я не обіцяю тобі нічого, — відразу попереджує, — Але я хочу, щоб ми хоч спробували.  
— Без жодного побачення? — випускаю смішок й досі не вірячи, що щойно сталось.  
— Хм... Ну, я подумаю, — а це вже точно звучить як обіцянка.  

Мить, коли я хочу сама поцілувати хлопця, перериває Коул, який тримав за руку Джейн. Він окинув підозрілим поглядом нас двох, але кивнувши Деніелу, здається, отримав потрібну йому відповідь, тому просто розплився в широченній посмішці. Серйозно, мені здається, я ще ніколи брата не бачила настільки щасливим. Втім, Джейн зовсім від нього не відставала.  

— Ходімо. Я буду задувати свічки і загадувати бажання, — радо повідомляє, ніби йому сім і на ранок він дійсно отримає новий велосипед.  

Коул та Джейн йдуть, а я прижимаюсь до Деніела. Він міцно тримає мене за талію і теж уважно дивиться в очі.  

— Я тепер можу назвати тебе своїм хлопцем? — грайливо рухаю бровами, сміючись з того як він скривився.