Глава 21

Цілий наступний тиждень я справді готувалася до екзамену з літератури, який був першим. Їх тільки два, але в перший входить література і англійська мова, а в другий математика і історія.  
Я помирилась з Фей і ми вже готувались разом поступово вивчаючи кожна своє питання і розказуючи його іншій. Ми могли годинами сидіти в моїй кімнаті і робити тести. В цей час навіть мама не заходила та й Ксеня чомусь поводилась все тихіше.  

— Хей, а ти маєш флеш-картки? — раптом питає Фей.  

В цей момент я гризла свій олівець і намагалася запам’ятати історичні дати.  

— А?  
— Флеш-карточки. На них можна написати різні дати і вивчити, — пояснює.  
— Такою дурнею не страждаю, — відповідаю вже без сил, — Але в Ксені мають бути. Вона завжди всіляку канцелярію тягне в дім.  
— Спитай в неї.  

Піднімаюсь з ліжка і відправляюсь в кімнату сестри. Я постукала тричі, але ніхто не відповів, тож я зробила висновок, що мабуть, можна зайти.  
Сестра лежала на м’якому килимі в навушниках і дивилася на пейзаж за вікном. Вірніше на небо, адже це єдине, що було видно з такого кута.  
Я підійшла до неї і стягнула навушники.  

— Ей! — обурюється. 
— Я стукала, — виправдовуюсь, — В тебе є флеш-картки? 
— На поличці з книжками, — махнула рукою на згаданий предмет, який висів навпроти її ліжка. А взагалі тут забагато рожевого, що для Ксені не так вже й дивно, а мені прямо «ріже» око. 

Беру карточки різного кольору.  
Я теж чула, що так можна навіть краще вчити, якщо ще й виставити правильну хронологію. Але, якщо врахувати скільки в нас залишилось часу(2 тижні), то все не так вже й добре, адже матеріалу то багато. Та втім, якщо не пощастить, то нічого страшного в тому не бачу. Мінімум 1200 балів, а його я сподіваюсь, що наберу.  
Дивно, але коли ви не забиваєте собі голову всякими дурницями і намагаєтесь вчитися, то у вас це виходить. Я стільки часу витратила даремно, думаючи, що якщо я не знаю ким хочу стати, то можна закинути все на світі. Але це не правильно. Схоже, я почала розуміти фразу: «Тільки загубившись ти знайдеш себе». Я вже приблизно знаю, на кого хочу вчитися, але нажаль мені таки доведеться пропустити рік, щоб бути впевненою в своєму рішенні. Що ж, сподіваюсь я не пожалію про це. На крайній випадок, я завжди можу прийняти пропозицію одного з тих коледжів в які я вже вступила і взяти ту програму, яка буде мені потрібна.  

— Дістала? — з ходу питає Фей.  
— Тримай.  

Ми почали записувати дати, а потім перевіряли одна одну. Мені важко вчитися з кимось, краще робити це на самоті, тому як тільки ми завершили з тестовими завданнями, Фей пішла, а я ще сиділа в кімнаті за підручниками на протязі довгого часу. Я знала, що багато пропустила і ось великі мінуси моїх прогулів, але також я розуміла, що якщо постараюсь, то зможу все. Нехай я не спатиму ці два тижні, але заставлю себе все вивчити. Лише тому що інакше я не можу. Колись мене дуже хвилювало, що я не найкраща, адже були діти розумніші, тому я думала, що краще взагалі нічого не робитиму, а ніж в пів сили. Цей максималізм не привів ні до чого доброго.  

Батьки все ж заставили мене вийти і повечеряти. Я переодягнулася, розплела волосся, яке до того ж не було розчесане. Потрібно буде помити голову, інакше в мене вже не вийде його розчесати таким чином, щоб не вирвати волосся. Джинсовий сарафан і тапочки — прекрасний вибір. Зараз я менш за все думала про свій вигляд.  Я про це подумаю на вихідних, коли знайду для себе час.  

До нас зачастили Коул та Джейн. Я не була проти, але вони справді мало не кожного дня приходять. Тільки мама повідомила, що сьогодні ще хтось прийде і ось це мені вже не подобалося. На якомусь вищому рівні я здогадувалась, хто це може бути. 

В гості завітали Деніел, Рік та мама хлопців і... Бен.  
На останньому була святкова сорочка і мила посмішка, яка з’явилася, коли я вийшла.  
Деніел теж звернув на мене увагу, але нічого не сказав, а от Рік стриматись не зміг.  

— Не дівчина Деніела, давно не бачились, — промовив і всі застигли.  

Коул перевів погляд повного нерозуміння на Деніела, а той в свій час не забув вкотре дати брату підзатильника. Мама розсміялася і напруга спала. Тато ж цілий вечір сидів і переводив очі то на мене, то на Деніела. Рятувало тільки, що Бен зумів перетягнути всю увагу на себе, розказуючи про роботу в авто-майстерні, яку він нещодавно отримав. Схоже, йому там подобалося. 
Я вже готова була прибити Ріка за його звернення до мене, тому не втрималась і все ж стукнула його по нозі. Той обурено засопів, але змовчав.  

Втім, наші мами точно подружилися. Вони спокійно розмовляли про своє і з радістю ділилися історіями з наших життів. Все таки Коул хоч і був другом Деніела, але вони жили далеко від нас, тому я майже не пам’ятаю його. До речі, Ксеня та Рік, як виявилось знали одне одного і теж про щось своє говорили.  

Я відчувала на собі погляд Деніела, але сама весь час дивилася в тарілку. Хотілося скоріше з цим покінчити.  

Врешті, не витримавши більше того як вони всі спокійно собі розмовляли я встала і вибачившись, відправилась до своєї кімнати. Краще витрачу цей час на навчання, ніж на пусті розмови, в яких я не беру участі.  

В кімнаті я відчувала себе захищеною від решти світу. Мій власний бункер, куди я не хотіла нікого впускати, зосередившись на пошуку відповідей на деякі питання з математики. Не знаю, як її напишу... Там все буде плачевно.  
Кілька прикладів я змогла рішити сама, але більшість довелося шукати в «неті». Спершу я знаходила аналоги, але якщо навіть це не допомагало, то списувала все. Набридло мені дарма витрачати свій час на предмет, який не викликає в мені нічого крім ненависті.  

Скрип дверей, які відкривались я почула не одразу. Лише, коли непрошений гість уже зачиняв їх, знаходившись всередині.  

— Можна? — питає Деніел і сідає на білосніжний килим.  

Я теж сиділа на ньому і робила математику, поклавши підручник і зошит на ліжко.  

— Ти вже зайшов, — коротко відповідаю.  
— Злишся? — раптом питає.  

Рука так і завмирає не дописавши останньої цифри у розв’язку. Стискаю ручку до хрусту, але спокійно питаюсь у відповідь:  
— На що?  
— Ти не відповідаєш на повідомлення, — ухиляється від відповіді.  

Я гірко посміхаюсь.  

— Здається, ти цього й добивався, — рівним тоном замічаю.  
— Неправда, — заперечує і вириває зошит в мене з рук, — Це зробиш через теорему Вієта і від'ємний результат тут буде стороннім коренем.  

Забираю назад свій зошит і в голові вже роблю те, що він сказав. Отже, -12 — сторонній корінь. Далі задача піде як по маслу.  
Здивовано піднімаю очі на хлопця.  

— Розбираєшся в математиці?  
— Я любив точні науки в школі.  
— То може хочеш допомогти мені з підготовкою? — з сарказмом питаю.  
— Легко, — погоджується.  
— Я взагалі-то пожартувала, — хмуро відмовляюсь.  
— А я ні, — Деніел і справді здаватись не збирався.  

Він стягнув свою джинсову куртку і залишився в білій футболці, яка натягнулась, коли хлопець взяв мою ручку і почав виводити різні формули на чернетці. 

Сидячи пліч-о-пліч, Деніел розв’язував зі мною задачі і навіть зміг пояснити графіки, які я взагалі терпіти не могла. Їх придумав сам диявол! Ніколи не могла розібратися в них. Може причина в жахливому почерку, але скоріш за все в самих графіках, які я й досі стараюсь обходити. Не дивно, що на ті теми я хоч і ходила до школи та це мене не врятувало.  

Не знаю скільки минуло часу, коли в кімнату зазирнув Коул. Він поглянув на нас і я бачила, що в його голові вже з'явилися свої висновки того, що він бачив перед собою.  

— Твоя мама з братом вже зачекалися тебе, — повідомляє брат.  

Деніел мовчки встає і так само тихо виходить з моєї кімнати. Ніби його і не було, а те, що аромат його одеколону зараз знаходився в моїй кімнаті, то це дурня. Вигадка. Лише фантазія.  

Ледь встигнувши подумати, що я роблю пустилася в біг за хлопцем. Я догнала його до того, як він дійшов до сходів. Схопила за руку та коли він обернувся, не могла вимовити ні слова.  

— Говори, — попросив Деніел, що не дуже було схоже на нього.  
— Я... Словом... Дякую, — врешті, видихаю. 

Думки десь далеко. В голові вже сидить сюжет моєї мрії. І в ній надто часто з’являється він.  

Дивно, але я справді не злилась. Мене хвилювало тільки те, що я не розуміла, чому він так чинить. Чому нам не можна навіть спробувати? Невже я аж така погана кандидатка на роль його дівчини?  

Можливо, пізніше я сама задам йому ці питання. Але зараз не хотіла нічого псувати. Можна ж іноді просто промовчати і продовжити мить чогось доброго на довше?  

— Звертайся, — відповідає, коли моя рука сповзає нижче і я переплітаю наші пальці.  
— Рейч... 
— Хвилинку, — кажу, прикладаючи палець до його губ, заставляючи мовчати.  

Хочеться вирватись з клітки, в яку я колись запхала себе, щоб більше ніхто не міг ні скористатися мною, ні знущатися. Хочеться знову вірити людям, коли я дивлюсь в медові очі хлопця, почуття до якого просто розривають мене навпіл. Безумовно якась симпатія до нього в мене присутня, але як тільки Деніел зробить щось не так, то вона миттєво зникає, поступаючись місцю злості та роздратуванню. Я стільки разів заставляла себе думати, що він просто настільки сильно мене злить, що це почуття змінилося, не маючи більше сил для ненависті. Але тут щось інше і поки я сама в собі не розберусь, не буду вплутувати його.  

Знизу чується крик Ріка і я відпускаю руку хлопця. Посміхаюсь, ніби все так і мало бути.  

— До зустрічі, — кажу і повертаюсь в свою кімнату.  

Прислоняюсь до дверей і дивлюсь на свою руку, якою тримала руку Деніела. Господи, мій експеримент провалився. Це не було схоже на ток, але якесь поколювання все ж пройшлось по тілу, коли наші руки торкнулись одна одної.  

— Кхм, — покашлює чоловічий голос.  
— Боже! — вигукую, злякавшись.