Глава 19

Знову спойлер: до школи я не пішла (ура!). 
Моя надія на те, що це звичайна застуда, не виправдалась.  
Це виявився грип і наступні дні, поки я була хвора пройшли насичено.  
Спершу я подивилася вісім(!) сезонів «Надприродного»! Я зробила тести з математики і права, і перечитала майже половину тієї літератури, яка буде на екзамені. Написала по кожному творі близько трьох есе на різні теми. О, і ще дещо: я не сварилася з Деніелом. Сюрприз, правда? Це тому, що ми просто мало спілкувалися всі ті дні. Хоч хлопець і дзвонив майже кожного вечора. Як би це не звучало, але я чекала його дзвінка. Здається, я стаю залежною від розмов з ним.  

Будучи ще хворою я йшла до будинку містера Рейна. Сподіваюсь, що він заразиться від мене грипом. Дорослі ж важче переносять хвороби. Хоча гаразд, я лише жартую, але якби таке сталося... Ну значить пощастило.  

Містер Рейн жив у власному домі на окраїні міста. І, як мене попередив таксист, тут не дуже хороша місцевість, оскільки сам район досить небезпечний. Якраз підходить для нього.  

— Здрастуй, — широко посміхається вчитель, коли відчиняє мені двері.  

Щетина на його обличчі показувала, що чоловік останнім часом не дивився в дзеркало. Що ж йому мішало це зробити? На ньому звичайні шорти, в яких зазвичай ходять на пляж, і футболка.  

— Доброго дня, — відповідаю і заходжу всередину.  

Я проходжу повз кухню і ми заходимо у вітальню. Там стоїть високий стіл і з обох боків стільці. 

До останнього  сподіваюсь, що це лише чутки, але також я хочу щоб вони виявились правдою.  
Одного разу, будучи в місці, де плітки найчастіше розносяться (у туалеті) я почула як дівчата перешіптувалися. І одна з них з неправдиво тремтливим голосом сказала, що наш вчитель літератури приставав до неї під час їхніх додаткових занять. Крім того, він все знімав на приховану камеру. Вона дізналася про це іншим разом, коли писала есе на його комп’ютері і випадково відкрила не той файл. Як випадково? Не знаю. Але вона розповіла, що там був не один десяток таких відео.  
Насправді, я знаю, що та дівчина не така проста якою хоче здаватися, тому пізніше і підійшла до неї на розмову тет-а-тет.  

— Хей, Ел, — покликала її.  
— Рейчел? — здивувалася та. Звісно, адже я рідко з кимось, крім Фей розмовляю.  
— Треба поговорити.  

Дівчина розкололася, що вона спеціально влізла в його комп’ютер. І, що не дивно, на тих відео в нього стояв пароль.  

— І ти звісно, підібрала його? — питаю.  
— Ага, — шкіриться, — Він записаний в нього на стікері і приклеєний під столом. До речі, тобі варто поквапитися, якщо хочеш дістати ті відео, бо пароль він придумав не з легких і деякі символи потрібно було ще знайти в гуглі.  
— Авжеж, йому не потрібно, щоб хтось дізнався про його таємне «захоплення», — кажу, — До речі, а чому ти не скопіювала?  
— Я не встигла. Він повернувся надто швидко.  
— Чорт, — виривається. 
— Думаю, тобі варто заставити його піти на довший час. Ти довго есе пишеш?  
— Близько години, — киваю.  
— Цього вистачить, але лише на кілька відео. Всі не завантажаться.  
— Мені не треба всі. Потрібні всього лише пару, щоб знищити його кар’єру вчителя назавжди. А ти більше не ходила до нього? 
— Він сам сказав, що в цьому вже немає потреби, — знизала плечами, — Я дізналась про це лише кілька днів тому. Ну, про його...Ем...зйомку. 
— Якщо я зможу їх дістати... 
— Я тоді допоможу тобі. Ти хочеш показати їх адміністрації?  
— Так. Але не лише їм, — неясно відповіла, втім дівчина хитнула головою в знак згоди. Її коротке волосся при цьому лише сильніше розбурхалось.  

На тому ми і зійшлися. Я раділа, що вона допоможе, бо самій мені навряд вдалося б провернути це все. До того ж, вона добре розбирається в техніці, тому може пригодитися завжди.  

Містер Рейн поставив кружку з чаєм на стіл і витягнув теку з темами, які будуть на екзамені. Він дав мені писати тест і сам вийшов в той момент кудись. Його ноутбук стояв розкритий на столі. Я сіла за крісло, де нещодавно сидів містер Рейн. Проте, провівши рукою під столом жодних стікерів я не замітила.  
Залишаючись спокійною, хоч серце все ще калатало, мов ненормальне, я піднялася і почала шукати ту кляту жовту карточку! Заглянула і під стіл, і в шухляди, які були в ньому, проте ніде нічого схожого на листок з паролем не знайшлося.  
У відчаї відкрила файл в ноуті, який знаходився в документах і названий як «матеріали для навчання»(Ел сказала, де шукати). Він, звісно, досі був на паролі і я зі злості вдарила кулаками по столі. Почувши звук, вчитель вирішив повернутися. Я скоро спробувала оббігти стіл, але зачепилась джинсовою курткою за шухляду. Розсунула її і сіла, та мені вдалося ліктем штовхнути чашку зі столу і вона розбилась розливши свій вміст на мої голі ноги. Встигла пожаліти, що взяла шорти!  

Містер Рейн підбігає і здивовано запитує, що сталося.  

— Я випадково, — злякано промовляю.  

Чоловік йде на кухню і повертається з рушником. Він опускається переді мною і прикладає рушник до моїх ніг.  

— Сильно боляче? — ніби з турботою питає, а мені стає по справжньому страшно.  
— Е...ні, — розгублено відповідаю. Відчуваю як його рука повзе все вище, а очі не зводять погляду з мого переляканого в даний момент обличчя.  

Я перехоплюю його руку і відкидаю її від себе.  

— Вибачте, я не хотіла розбивати вашу кружку.  
— Це дурниця, — говорить.  

Хочу втекти від цього погляду. Жах просто. Як можна так поводитись зі своєю ученицею?! Мене прямо зараз знудить.  

— Я краще піду...— кажу і розвернувшись біжу на вихід, прихопивши рюкзак.  
— Стривай, Рейчел! — кричить, але я скоро побігла геть звідти.  

Я йшла по дорозі, дійшовши до перехрестя. Перед собою я побачила величезну кількість машин. Знову затори... 
Йдучи повз них, думала, що краще б подзвонити в таксі, але я не мала жодного бажання це робити. Таке відчуття, ніби те, як гидко він «допомагав» мені, змогло вивести з колії. І як я збираюсь вивести його на чисту воду? Гірше за все, що я й досі відчуваю на собі ті липкі руки... 

Збоку, я почула якийсь голос. Здалося, що він крикнув: «Рейч», тому я обернулась. Посеред інших машин, я побачила Деніела, який сидів на своєму мотоциклі. В тій ж самій екіпіровці. Він підняв скло свого мотошолому і знову голосно сказав:  
— Підвезти?  

Я стояла кілька довгих хвилин і дивилася прямо на нього. Хлопець все непорушно чекав, що я скажу. Це було дійсно неочікувано, те, що я зустріла його саме тут. Зрештою, я ж хочу забути руки того покидька на своєму тілі, чи не так? То чому б не скористатися хлопцем, біля якого мої думки ніколи не можуть зібратися в одну купу.  

Підходжу до нього і перекидаю ногу через сидіння. Деніел зняв свій мотошолом і дав мені. Я взяла його і наділа на себе. Хлопець сказав триматися міцніше тож я обхопила руками його торс. Серце шалено стукало, в мене перехопився подих, коли ми рушили з місця. Я сильніше стиснула його руками, але не від страху. Не знаю, чому захотіла це зробити. Просто так було легше, торкаючись щокою його куртки і вдихаючи аромат чоловічого одеколону.  

Ми їхали близько години. Деніел спеціально їхав між різними вулицями, щоб не зразу відправитися додому. Поступово я заспокоїлась і видихнула. Тільки тривожне відчуття все ще було присутнє.  

Я легко потягнула за куртку Деніела, сказавши йому, щоб зупинився.  
Він мовчки виконав моє прохання і зняв з мене шолом. Деніел поставив його і знову відійшов.  

— Деніел, — кличу його.  
— Що відбувається? — питає, не обертаючись.   

Я не відповідаю. Натомість, перед очима з’явилися обличчя всіх тих дівчат, які й не таке відчули на собі, коли теж ось так приходили на «додаткові заняття». В мене голова вже просто кругом йшла від всієї тієї ситуації.  

Струшую з себе ті думки і йду до Деніела. Обіймаю його зі спини і дихаю повільніше. Хлопець тяжко зітхнув, прикривши очі руками.  

— Що ти робиш, Рейчел? — з якимось відчаєм питає.  

Я подумала, що, можливо, йому просто неприємно. Краще не робити цього, але я хочу. Я хочу, щоб він знову допоміг мені все забути.  

Обходжу хлопця і стаю перед ним. Ставлю руки на шию і на носках піднімаюсь до нього.  

— Будь ласка, — шепочу.  
— Що?  
— Не питай нічого. Просто побудь зі мною, — прошу.