Глава 18

Вранці я прокинулася раніше за Деніела. Хлопець мирно спав, коли я швидко взулася і не забувши нічого в квартирі, покинула її.  

Щасливо видихаю вже будучи на вулиці. Ніби сміючись з мене, сонце яскраво світить і я зажмурилась. В школу ж звісно сьогодні я не піду, але й додому ще не можна, щоб мама не дізналася про мій прогул. Я написала Ксені, щоб сказала вчителям, якщо хтось спитає, що я хвора. До батьків дзвонити не будуть, бо останнім часом я виправила свій графік відвідування.  

Спустилась в метро і чекала, коли приїде потрібний мені вагон. В вухах були навушники, але музика в них не грала. Це просто для виду, щоб ніхто не планував заговорити зі мною.  
Голова гудить, горло теж дає про себе знати не найкращим чином. Дідько, хоч би температура знову не піднялась. Тоді я точно не зможу нічого вчити. Навіть заставляти себе не буду.  

Я помітила як люди несподівано рушили в одну сторону. Не зрозумівши, що це за заворушення, пішла за ними. Намагаючись пробратись я почала розштовхувати людей передчуваючи, що там щось сталося. Попереду, всередині кола з дуже цікавих людей лежала дівчина. Її світле волосся розлетілося по асфальті і сама вона лежала на боку непритомна. 

— Я не можу знайти пульс! — відчайдушно кричить трішки старша жіночка. Мабуть, це її мати. Вона тремтячими руками тримає зап’ясток молодої дівчини.  
— Відійдіть, — кажу я, нарешті, діставшись туди.  

Не чіпаю рук, прикладаю пальці до шиї дівчини. Вона не може його знайти, бо в неї зупинка серця. Відкриваю очі і дістаю телефон. Вмикаю ліхтарик та наводжу на неї, але жодної реакції не було.  

— Ви вмієте робити непрямий масаж серця? — питаю швидко на що жінка киває, — Переверніть її на спину, — кажу, — Це ваша донька?  
— Так, все було нормально. Ми просто йшли і раптом вона впала. Лінда не дихала і я злякалась... — істерично промовляла жінка.  
— Натискайте обома руками, — кажу.  

Я допомагаю розстібнути сорочку і тоді жінка прикладає долоні до грудної клітки. Ставить одну поверх другої і починає натискати, рахуючи скільки разів. Коли доходить до 18, вона вдуває повітря. Знову так само.  
Я пробую пульс. Хитаю головою, кажучи, що досі не відчуваю його. Хтось кричить, що вже викликали швидку. 

— Натискайте сильніше, — спокійно говорю. В такій ситуації краще не психувати.  
— Я боюся зламати їй ребра, — відповідає.  
— Продовжуйте натискати, — кажу.  

Жінка сильніше тисне і знову вдуває повітря. Я тримаю свої пальці на зап’ясті дівчини і нарешті відчуваю слабкий ритм серця.  

— Є! — кричу і жінка щасливо видихає, прикладаючи руки до обличчя.  
— Господи... — зітхає і я бачу сльози, які стікають по щоках.  
— Розійдіться! — кричить жінка в формі.  

Медики приїхали. Вона підходить, сама перевіряє пульс і каже, що вони направлять її в лікарню номер 35. Люди почали розходитись, я теж підняла свій рюкзак і пробувала заспокоїтись.  

— Стривай! — кричить та сама мати, — Дякую, — бере мої руки в свої і стискає їх. Її зелені очі все ще були налякані, але вона вже впевненіше виглядала.  
— За що? Ви самі все зробили, — розгублено промовляю.  
— Якби не твоя впевненість, що все буде добре, яка передалася і мені... Не знаю, щоб робила, — зізнається.  

Вони схожі зі своєї донькою. В неї теж світле волосся, але коротше.  

— Ти часом не на медичному вчишся? — питає.  
— Я ще в школі вчусь, — скромно посміхаюсь.  
— Справді? — дивується, — Тоді, мені пощастило. Думаю, з тебе вийшов би хороший медик.  
— Дякую, — чомусь кажу і спостерігаю за тим, як жінка йде за своєю донькою. Її взяли на ноші і понесли до машини швидкої.  

Трясу головою, скидаючи з себе ступор, який застав мене зненацька. Видихаю, відчуваючи, що скоро сама себе доведу до серцевого нападу. 

Я доїхала до танцювальної студії, де займалася Ксеня. Її зараз тут звісно не було, але вона сказала, що я можу залишитись і почекати, коли вона приїде.  
Я підійшла до роздягальні, але сіла на лавочку біля неї. Навіщо мені заходити всередину? Я навіть форми не маю.  

В приміщенні було дуже світло і повсюди ходили люди, хто в пуантах, а хто в кросах. Різні танці, різні стилі, різні вподобання до музики і життя. Їх об’єднувало лише одне — бажання робити те, що вони люблять більш за все на світі.  

— Привіт, — каже Мет.  

Пам’ятаєте я згадувала про хлопця, який мені подобався? Він ще танцює разом з Ксенею. То це і є Мет.  

— Привіт, — відповідаю, розглядаючи його. 
— Що ти тут робиш? 

Мет середнього зросту, але в нього міцна статура за рахунок саме занять хіп-хопом. Волосся кольору білого шоколаду і яскраві голубі очі. Загоріла шкіра, що контрастує з теперішніми перепадами погоди. Все таки навіть, якщо тепло, то не значить, що сонце припікає до стану засмаги.  

— Чекаю на сестру, — відповідаю, коли хлопець сідає поруч.  
— Ксеня тобі розказала про наш виступ?  
— Так, — киваю, — Думаю, у вас все вийде, — з радістю ділюсь своїми думками.  
— Я теж хочу в це вірити, — сміється, показуючи милі ямочки на щоках.  
— Та ну. Ви одні з найкращих.  
— А треба бути саме найкращими, — твердо заявляє, — На виступі будуть представники відомих академій, шкіл та університетів. Це точно хороший шанс для твоєї сестри відразу проявити себе. Можливо, в майбутньому вона буде вчитися саме в одному з таких закладів.  
— Думаю, що це буде залежати від неї. Якщо захоче, то звісно буде там навчатися.  
— Не дарма ж у вас вся сім’я творчих людей. Коул закінчив академію, де колись навчались і ваші батьки. Та й ти врешті теж можеш туди поступити.  
— Не можу.  
— Чому?  
— Бо не хочу.  

Ми перекинулись ще кількома фразами і хлопець попрощався, кажучи, що йому час йти на тренування. Обійнявши мене наостанок, він пішов.  

Дивно, що колись Мет дуже мені подобався. А що? Він красивий, в нього хороше почуття гумору і плюс, я ніколи не була в колі тих, кому він приділяв увагу. Мабуть, це таки зачепило моє его і я хотіла, щоб все було навпаки. Тому й поводилась, як ідіотка.  
Але тепер... Перед обличчям з’явилася заспана моська Деніела. Він тримав руку на моєму плечі, обіймаючи і я ледь змогла вилізти так, щоб не розбудити його.  

Чомусь хочеться прибити себе і водночас радіти тому, як він ставився до мене, коли я лежала в його кімнаті з температурою. Звісно, що любий інший адекватний хлопець теж так вчинив би, але все ж це не змінило того факту, що тепер я якось мене злюсь на той поцілунок. Втім, більше я не дам йому так зробити! Нізащо.  

Ксеня приїжджає за кілька годин. Я встигла подивитися чотири серії «Надприродного»(в мене вийшло! Я змогла почати дивитися той серіал). Сестра була втомлена, але радо бігла в потрібний їй зал. По дорозі, вона поцілувала мене в щоку і передала солодкий аромат своїх парфумів. Скинула джинсову куртку в роздягальні і змінила штани та шорти.  

— Ти поїдеш зараз додому? — питала, поки заплітала волосся у кінський хвіст. 
— Ага, — відповідаю, — Тебе забрати після тренування?  
— Сама доберусь, — відмахується, — А ти візьми таксі! Виглядаєш жахливо.  
— Твоя щирість мене вбиває, — відповідаю на сумнівний комплімент.  
— Я сказала все як є, — закриває дверцята шафи і виштовхуючи мене з роздягальні, виходить сама.  
— Бажаю, не зламати ногу, — любляче кажу їй.  
— Бажаю тобі не виключитися в таксі від температури, — в тій же манері говорить. 
— Я попрошу його увімкнути кондиціонер, — показую язика і по можливості, біжу на вулицю.  

Мені все ж вистачило сил доїхати додому. Проте я бачила в дзеркалі, що щоки «горять» і голова страшенно розболілась. Треба було ще зранку випити ті таблетки, які приніс Деніел. До речі, він за цілий день так і не подзвонив. А Коул вже встиг виїсти мені мізки тим, що я втекла нічого не сказавши. Але як я зрозуміла, Джейн знайшла спосіб заткнути мого брата і хитро підморгнувши (ми говорили по відео-чаті), сказала, що він любить мене, просто хвилюється.  

Нарешті я дісталася додому. Містер Конор допоміг мені дійти, тримаючи за лікоть.  

— Дякую, — щиро кажу, кашляючи.  
— Лікуйся, — радить мені передаючи мене мамі.  
— Догралась? — суворо питає матуся. Вона стояла в звичайному халаті і милих пухнастих тапочках.  
— Я не хотіла, — понуро опускаю голову.  
— Тепер будеш до літа в шапці ходити! — обіцяє мама і заходить в дім.  
— Ну мам! — нию, — До якого літа, ти жартуєш?! — закриваю двері і йду слідом.  

Звісно, що я вислухала дорікання в свою сторону, але лише мовчала, підтверджуючи всі слова мами. Вона подзвонила до брата і ще й на нього накричала за те, що не подзвонив їй і не сказав, що я погано себе почуваю. Коул намагався виправдатися, але треба віддати йому належне — не сказав, що я була не з ним.  

Словом, мій вечір пройшов бурно і під кінець, коли я вже лежала в ліжку, читаючи книжку, мама зайшла до мене і принесла гарячого бульйону. Вона годувала мене з ложки, ніби мені знову п’ять років. До нас приєдналася Ксеня, яка теж пізно повернулась і взяла собі морозиво. Мама не змогла не сказати їй, що якщо сестра захворіє, то ми з нею переїдемо до Коула. Тато підтримав цю ідею, тому Ксеня поставила відерко з морозивом на стіл, хмуро поглядаючи на мене. Тато ж не втратив свого шансу і схопивши його, почав їсти.  

— Якщо ти думаєш, що я тебе не вижену, то помиляєшся, — погрожує матуся.  

Тато ледь ковтнув той шматок, що встиг «урвати» і відніс відро назад в холодильник, натомість принісши чіпси. Мама, Ксеня на пару з ним, почали їх їсти, навмисно хрустячи ними біля мого вуха.  

— Я ж від чіпсів не захворію! — захникала, але мені все одно нічого не дісталось. 

По телевізорі, який тато приніс в мою кімнату, йшов «Чіп і Дейл». Мене переодягнули в теплу піжаму з різноманітними квіточками і закутали в ковдру. Всі вмостилися на моєму великому ліжку, підставивши під себе подушки.  
Деніел подзвонив пізніше і спитав, як я почуваюсь. Серце радісно забилося, але я заставила його пригальмувати свій темп. Він сказав, що йому довелося вранці їхати в універ і, що мені треба було хоч записку написати.  
— Прикро, що я не прочитав «це була прекрасна ніч», — на цьому моменті хлопець знову ввімкнув самозакоханого придурка.  
— Значить вона не була прекрасна, — єхидно відповідаю.  
— Такого не може бути, — впевнено заявляє.  
— Але це так.  
— Я цілу ніч стежив за тобою, щоб температура не піднялась! Щоб тобі не було холодно! Та я навіть дозволив тобі спати в моїй кімнаті.  
— О, я вдячна за це. Надіслати тобі медальку?  
— Краще себе.