Глава 15

Кожен сів на своє місце. Якогось чорта біля мене опинився Деніел, а навпроти Коул. Я бачила, що Ксеню вже розпирало від сміху через це.  

— Отже, Джейн, — почала мама, — А чим ти займаєшся, ким працюєш?  

Я глянула на дівчину, яка сиділа біля мого брата. В неї не рожеве волосся. Воно майже такого ж кольору як і в мене. Тільки коротше і кучеряве, як у Фей. Але це все та сама дівчина. На ній були шорти і чорні капрони, а ще мені сподобалась її мова: чітка, ясна і впевнена.  

— Я вивчаю англійську філологію. Планую бути вчителем старших класів, — відповідає Джейн.  
— Прекрасна професія, — єхидно каже тато, дивлячись на мене.  
— Ні за що в світі, — відразу говорю, — Ви знаєте, що я не дуже ладнаю з дітьми.  
— О, так я теж, — встріває подруга мого брата, — Тому й йду на старші класи.  
— А вона взагалі ні з ким не може подружитися, — каже Коул і я показую йому язика.  
— А тобі, до речі, з рожевим волоссям більше пасувало, — ось так то! Один-один, братику. По його злих очах бачу, що така зачіска своєї дівчини йому була не до вподоби. А от їй навпаки. Джейн сидить і посміхається, згадуючи щось.  
— Так, згідна. Тільки як це твоєму брату пояснити? — питає.  
— Ніяк. Ти не клоун.  
— А ніхто про клоунів не говорить, — добавляю хмизу в багаття.  

Розуміючи, що Коул зараз може мене прибити, мама піднімається і просить Джейн допомогти їй принести яблучний пиріг з кухні.  

— Краще мовчи, — попереджає брат.  
— А то що? — сміюсь з його реакції.  
— Вона буде сидіти тихо, — подає голос зліва від мене.  
— Що? А хто мені рот закриє? Ти?! — практично нападаю на хлопця. Але сам винен. Буде ще мені вказувати, що робити.  
— Я, — не дивлячись на мої вибрики, спокійно відповідає. 

В цей момент повертається мама з Джейн, тому я дійсно замовкаю. Не хочу псувати їм настрій через цього індивіда.  
Розмова продовжилась і ми вияснили, що Коул познайомився з Джейн у клубі.  

— Вони там виступали, а я підробляла офіціанткою. Ми... Випадково зіткнулись, — вона стрільнула очима в брата і той посміхнувся їй з очевидним скептицизмом. Схоже, все не так просто, як вона розказує.  

Наскільки я зрозуміла вона з недуже забезпеченої сім’ї. І при згадці за її батьків дівчина спохмурніла та мовчала, а Коул сильніше зжав її руку, яку вона тримала на столі. Допитуватися ніхто, звісно, не став і ми перевели тему в інше русло.  

Ксеня розповіла про те, що їхня танцювальна група отримала поповнення. До них приєднався якийсь Дерек і, як я зрозуміла він не дуже подобається моїй сестрі.  

Поки вона розказувала я сіла ближче до Деніела і тихо промовила:  

— То ти більше не злишся? — питаю, маючи на увазі те, як ми тоді «попрощались». 
— На що? — я бачу, що він розуміє, що я мала на увазі. Але, здається, дає шанс забути.  
— Та так, нічого, — чомусь настрій при цьому піднявся, коли я зрозуміла, що він не ображається.  

Я відвернулася, а хлопець ще секунду дивився на мене.  

Словом, Джейн класна. Вона мені сподобалась і я бачила, що Коул ставиться до неї не так, як до інших дівчат. Його погляд практично міняється, коли він просто кидає погляд на неї. Можливо, з цього й вийде щось.  

— Залишайтеся з нами. Заночуєте нагорі, там є вільні кімнати, — каже матуся.  
Коул з Джейн переглядаються.  
— Можна, але ми будемо в моїй кімнаті.  
— Чорта з два! — заперечую, — А як мені спати, якщо ви задумаєте...Ем... Зблизитись?  
— Рейчел! — кричить мама.  
— А що? Я планую добре виспатись, а не слухати цілу ніч... 
— Тоді ти підеш спати в гостьову, — зупиняє мене Коул.  
— З якого це дива?  
— З такого, що тоді мені нудно не буде, — говорить Деніел.  
— Що?! — моєму обуренню немає межі, — Здурів?! Може я тобі ще й масаж буду робити?! Спинку в ванній чесати?!  
— Можна, — з легкістю погоджується.  
— Досить! — кричить тато, припиняючи цей балаган, — Ти, — показує пальцем на мене, — Будеш спати в себе. Ви двоє, — на Коула і Джейн, — В його кімнаті. А ти, — на Деніела, — В гостьовій. Розійшлись! 

Сперечатися не посмів ніхто. Я піднялася до себе і прийняла теплий душ. Вдягнула шорти та футболку і ввімкнула курс по кримінальному праві, який я взяла в коледжі, щоб набрати потрібну кількість кредитів. Насправді, мене зацікавила та тема і тому, не дивлячись на пізню годину я продовжила вчитись. Взагалі, я замітила, що краще працюю саме в ночі. Тому навіть, якщо в мене залишився один день, я виберу його нічну зміну. І хай я не висплюсь, але так мені набагато легше працювати, відпочиваючи вдень. Хоча звісно, що якщо я піду в коледж, то старатимусь так не робити. Все таки з розповідей Коула своїм друзям(і моїх підслуховувань цього), в коледжі може бути весело: вечірки, гулянки, випивка і таке інше... Але чи хочу я такого? Складно відповісти. З одного боку так, адже це моя молодість і я хочу провести її на славу. З іншого, я б з більшою радістю подивилася серіал чи почитала книгу. І ще один бік моїх думок — це те, що я хочу не просто читати ті книжки, а бути однією з тих, про кого їх пишуть.  

Перечитавши матеріал, який мені задали і зробивши ще кілька тестів, я піднялася з ліжка(люблю на ньому робити уроки) і розім'ялась. Поглянула на годинник: 1:26. Ого! Візьму собі воду і буду дивитися серіал.  

Я витягнула з холодильника мінералку та закрила його. Обернувшись, я мало ту воду не впустила. В напівтемряві стояв Деніел, склавши руки на грудях. При цьому сорочка вигідно підкреслювала його сильні руки.  

— Ти ідіот? Скільки можна мене лякати? — не витримую, притискаючись ще більше до кухонної стінки.  
— А скільки можна лякатись?  
— Скільки треба, — шиплю, спостерігаючи за тим, як він наближається.  
— Аналогічно, — стає впритул до мене.  

Нас не видно зі сторони сходів, оскільки світла я не вмикала. Єдине, що я бачу це його чорні в темряві очі. До мене доноситься свіжий м'ятний подих і запах кориці.  

— Тепер не боїшся? — торкається губами мого вуха, поки я стою, ніби примерзла і не знаю, що робити.  
— А повинна? — піднімаю голову на свій страх і ризик.  

Губи хлопця опускаються на мої, легко прикушуючи нижню губу. Я закриваю очі, кладу руки йому на плечі, відкидаючи сумління і страх назад. Деніел, не відриваючись від мене, піднімає та ставить та поверхню дерев’яної тумбочки. Його холодні руки торкаються моєї спини через футболку і я здригаюсь від цього. Сміливіше зариваюсь руками в його волосся, сильніше притягуючи до себе. Ногами обвиваю торс і жадібно хапаю крихту повітря перед тим, як вже самій поцілувати його.  
Думки вилітають з голови миттєво і я зосереджуюсь тільки на ньому. Він лякає мене, але водночас приваблює і я не хочу відмовлятися від цієї миті. Ми обоє зупиняємось, коли чуємо, як хтось спускається. Хлопець відпускає мене, а, я мов ошпарена пробігаю повз тата та йду в свою кімнату.  

Вже там, спускаюсь по стінці біля зачинених дверей і прикладаю руку до свого серця, намагаюсь вгамувати його. Мої щоки горять і я впевнена, що якщо, подивлюсь в дзеркало, то побачу ще й припухлі губи.  

І, що це щойно сталось? 
То лякає мене, то злиться, то цілує? Відколи це ми перейшли «від ненависті до любові»?  
Я чую стукіт в двері і мимоволі думаю, що це може бути тато. Раптом він щось не те подумав?  
Відчиняю, але на порозі стоїть хмурий Деніел.  

— Поговоримо? — пропонує і я пропускаю його.  

Нащо? Про, що нам говорити? Про те, що він поцілував мене, коли не повинен був? А зрештою, що йому мішало це зробити? Тим більше, що я відповіла на поцілунок і вдруге він відбувся вже за моєю ініціативою.  
Але хіба не він дратував мене своєю присутністю? Хіба не через нього я постійно була на нервах? Як якийсь один поцілунок зміг змінити моє ставлення до нього? 

— Про що?  
— Я не повинен був цього робити. Вибач.  

Ось так просто. Сказано чітко і ясно без заминки. Здається, ніби він все так спланував: поцілувати, а потім просто прийти і вибачитись. Геніально, мать твою! Ну і що з того, що я говорила, ніби щось могло змінитися? Ні чорта ж не сталося! Про який поцілунок йшла мова?  
Звісно, а ти думала, що хоч колись зможеш зацікавити його? З чого б це? Ти звичайна школярка, яка поняття немає, що робити зі своїм життям. В нього ж усе вже сплановано.  
Мені вдалося втримати всі емоції, які просилися назовні і я майже спокійно промовила:  

— Добре, забули. А тепер вийди.  

Вам не здалося, що історія повторюється? Минулого разу він так само виставив мене з машини, як я зараз його зі своєї кімнати. Але я встигла тоді вибачитись. Втім, він теж хоч і не за те, що я б хотіла.  

Тільки-но він пішов, я зачинила свої двері на ключ, ввімкнула мелодраматичний фільм і всі ті півтори години запевняла себе, що плачу над ним.