Глава 14

Дні минали з дивовижною швидкістю і дати екзаменів лякали все більше. Навіть я почала частіше відвідувати бібліотеку і читала теми, які можливо будуть по літературі. Тести ми писали через день на кожному уроці. Тільки, щоб вчителі були впевнені, що ми здамо, вони допомагали і розбирали  з нами ті моменти, які ще не всі добре зрозуміли. Всю шкільну програму ми пройшли, тому з чистою совістю можна було готуватися.  

— Ти переплутала списки, — каже Фей, яка сідає біля мене.  

Ми прийшли в міську бібліотеку і взяли дві книги, які повинні прочитати сьогодні. В принципі, ми їх читали, але як я казала, в скороченому варіанті.  

— Які ще списки? — не зрозуміла я і відірвала голову від твору.  
— Списки творів! Ти взяла за минулий рік, — і махає листком.  
— Що? — вириваю з її рук і вчитуюсь в кожну книгу, — Так мені ж цей список дав містер Рейн! Він всім однаковий дав.  
— Сумніваюсь, — фиркає дівчина та знову забирає листок зі списком, — Я питала в інших і вони показували свої списки, де була цьогорічна література. Схоже, він дуже хотів, щоб саме ти підійшла до нього.  

Очі Фей наповнились тривогою і я розуміла чому.  

— Можливо, він чисто випадково дав мені не той листок.  
— Ти сама в це віриш? — скептично вигинає брову, відкидаючись на кріслі.  

Я не вірю, але тобі не варто цього знати. І так останнім часом Фей знову почала ходити якась сумна і задумлива. Сподіваюсь, що містер Рейн не причетний до такого її стану. Все таки вона перевелась в інший клас. Можливо, хоч так їхні зустрічі скоротились до мінімуму.  

— Тобі треба буде піти до нього і сказати про це, — продовжує подруга і втомлено зітхаю, забираючи листок. 
— Гаразд, — вимушено погоджуюсь.  
— Хей, з тобою все гаразд? Ти якась дуже втомлена.  
— Все добре, — посміхаюсь і беру своє тілесного кольору пальто. Чмокаю дівчину в щоку та йду на вихід.  

По дорозі я дістаю навушники. Автобус саме під'їхав, тому я швидко застрибаю всередину. Стаю подалі від всіх і намагаюся не заснути, зосередившись на словах якоїсь невідомої мені пісні. Хоча мелодія знайома, отже, я хоч раз її слухала вже.  
Несподівано вона зупинилась і я дивлюсь в екран. Мама дзвонить.  

— Так? — тихо кажу, щоб нікому з присутніх не було чути розмови. Навіть не дивлячись на те, що я стою, все одно замічаю не дуже добрі погляди старших людей.  

Нічого дивного. Я в синіх порваних джинсах і чорній сітці, яка простягається вище живота, тому спокійно вдягнула зверху топ. Єдине, що зараз мене не робить повією, це, мабуть, те, що я без макіяжу взагалі. Просто не мала часу навіть нанести тонального крему. Лише зволожуючий. І звісно я ще в «тих затичках у вухах». Прямо мрія для таких бабусь, які люблять поговорити, яке ми зіпсоване покоління.  

— Рейчел, де ти? — питає мама. 
— В автобусі. Треба повернутися в школу, — роздратовано кажу через цю ситуацію.  
— І коли ти повернешся? — обережно питає.  
— А що таке?  
— Коул дзвонив, — здається мама, розповідаючи про те, що він виявляється приїде зі своєю дівчиною, — Ще й попросив, щоб ми всі були. Я щось хвилююсь. Може, він хоче їй пропозицію зробити? — шепоче так, ніби Коул прямо зараз почує, що вона каже.  
— Мам, ти про що? — хмикаю, — Коул і одружиться? Несумісні речі.  
— Ну так і з дівчиною своєю він нас жодного разу не знайомив.  

Тут мама була права. Коул завжди тримався подалі зі своїми дівчатами і я раділа цьому. Ще не вистачало, щоб кожного тижня якась нова пасія була в нашому домі. Щось підказувало, що та дівчина з рожевим волоссям якось причетна до сьогоднішньої події.  

— І добре. Може, він нарешті схаменувся і приведе додому якусь нормальну дівчину, — тут я ледь стрималася, щоб не засміятися. Впевнена, що вона буде нормальною, особливо її яскраво пофарбоване волосся. Але я буду рада, якщо це дійсно буде та дівчина, а не якась чергова «принцеса». Все таки, Коул вмів вибирати когось саме з такого колу.  
— Ой, хоч би так і було, — з надією промовляє мама.  
— Все буде добре. Не хвилюйся. На вечерю я встигну, — інформую, прикидаючи скільки часу займе поїздка в школу.  
— Чудово. Ти будеш свої улюблені сирники? Коул вже зробив замовлення на них.  
— Помнож його замовлення на два, — відповідаю з широченною посмішкою.  
— О, впевнена, що з'їси стільки?  
— Впевнена, — не варто казати мамі, що сьогодні я ще нічого не їла.  
— Добре.  

Я завершила розмову і саме тоді автобус зупинився неподалік від школи. Я вийшла, не забувши помахати ручкою тим пенсіонеркам, які уважно на мене дивились всю дорогу. Здається, вони скривились від мого жесту, втім, точно не скажу, бо не розгледіла.  

Я йшла по пустим коридорам школи. І треба було ж так переплутати, щоб я ще пхалася сюди? Звісно, я не настільки дурна і розумію, що це не просто випадковий збіг. Але й зробити йому я нічого не дозволю. Я знаю, що він зараз в школі, все таки не дарма чоловік постійно казав, що ми завжди можемо його знайти в кабінеті. Сподіваюсь, сьогоднішній день не став виключенням. Стукаю в двері, коли чую «Заходьте», відчиняю їх.  
Містер Адам Рейн сидить за своїм столом і читає якісь папери. Мабуть, це наші нещодавні есе.  

— Здрастуйте.  
— Привіт, Рейчел. Що ти тут робиш? — а то ти не знаєш.  
— Ви випадково дали мені не той список.  
— Справді? — вдає здивування і я віддаю йому листочок. Він вчитується і погоджується, що це дійсно не та література, — Вибач. Я запрацювався з цим усім, — і показує на гору паперів, які стояли на краю стола. І киваю, ніби так, все розумію, мені дуже шкода. А насправді, хочу скоріше піти звідси.  
Чоловік піднімається і ніби випадково, торкається моєї талії, щоб я відійшла та проходить до шафи, яка стоїть збоку поруч з дверима. Мене вже всю трясе! Мало того, що я мала в вихідний(в п'ятницю уроків більше не було) пхатися сюди, так він ще й дозволяє собі лапати мене! Дістає інший клаптик паперу та простягає мені, торкаючись моїх пальців, коли я хочу забрати його. Ледь чутно видихаю, намагаючись стриматись.  

— Останнім часом всі дуже зайняті. В тебе як йде підготовка? Сподіваюсь, все зрозуміло. 
— Насправді, ні, — кліпаю очима.  

Немає часу ще більше затягувати. Як тільки я зможу вивести його на іншу «розмову», більш відверту, відразу ж здам. Хоча, мабуть, не відразу. Це треба зробити саме на балі. Впевнена, що такий захід запам’ятають на довго. Не виключено, що мене після того просто виженуть зі школи. Але тоді мені вже точно не доведеться хвилюватися про те, чи треба кудись поступати.  

— Я не дуже справляюсь з написанням есе. Тобто, я все розумію, але мені складно набрати необхідну кількість слів.  
— Що ж, — потирає підборіддя, — Я можу тобі з цим допомогти, — о, я в цьому не сумніваюсь.  
— Мова йде про додаткові заняття? — відразу запитую.  
— Так, але це буде безплатно, звісно. В моїх же інтересах, щоб ти все добре здала, — і посміхається. Я так само роблю і кажу: 
— Гаразд. А коли ви вільні?  
— Тільки в суботу.  
— Мені підходить.  
— Ми можемо почати прямо зараз...— пропонує, насмілившись.  
— Нажаль, в мене сьогодні не вийде. Я маю допомогти мамі з приготуванням всього для гостей.  
— Ви самі готуєте? — питає, здивувавшись.  
— Ні, але ми допомагаємо приготувати, — коротко відповідаю, — Словом, дякую за список і до побачення.  
— До зустрічі, — поправляє він, коли я вже виходжу за двері.  

Через вище згадані події мені довелося витратити більше часу, ніж я планувала. Повернулась в бібліотеку і вже взяла потрібні мені книги та почала читати. Звісно, що часу, щоб прочитати дві з них вже не було. Я майже закінчила першу, коли подивилася на годинник. Шоста вечора. А ще додому треба дістатися. Не хотілося б викликати таксі, але схоже, доведеться. Я поставила закладку на місце, де зупинилась і кинула книгу в рюкзак.  

— То кажеш Коул сьогодні приїде зі своєю дівчиною? — питає Фей вже на вулиці. Ми обоє замовили таксі і воно зараз десь має прибути.  
— Ага.  
— Жалко її, — раптом каже.  
— Чому?  
— Це ж Коул, — пояснює і я хіхікаю.  
— І то правда.  

Обнімаю подругу наостанок і сідаю в саме під'їхавшу машину.  

Дома, як завжди, царив хаос. Мама бігала несучи різні тарілки, поки Ріна віддавала накази нещасній Ксені, якій прийшла роль її помічниці. Тато сховався від усіх в студії, де пробував знову щось записати. Це мені розповіла мама, а мене відправили переодягатися, бо вже скоро приїдуть гості. Ну гаразд. Хоч разок я нічого не робитиму.  

Переді мною стояв важкий вибір: сріблясте плаття до колін чи такої ж довжини сукня салатового кольору. Вибрала друге і витягнула косметичку. В двері подзвонили, тому я лише нанесла тональний крем та провела тушшю по віях. Жодних тіней, рум’янів і решти. Все таки це зустріч з братовою дівчиною, а не президентом.