Глава 9

Перш, ніж повернутися до решти, Коул нагадав, щоб я переодягнулася і теж прийшла. Що я й зробила, але перед тим зайшла на кухню, щоб поставити кружки, які ми залишили в моїй кімнаті.  
Почувши позаду себе кроки я майже відразу відгадала, хто це був. Ну, а якщо чесно, то я просто побачила його відображення у вікні.  

— Ти як? — тихо питає Деніел, стоячи посеред кухні.  
— Від холоду ще не вмерла, — хмуро відповідаю.  
— Справді? А я думав, що розмовляю з привидом. На перший погляд, вона здалася мені навіть добрішою, ніж ти.  
Мимоволі посміхаюсь, але так як я стою до нього спиною, то він не може цього бачити.  
— І, що ж заставило тебе змінити думку?  
— Поки, я все ще думаю, що ти привид.  
Я голосно видихаю і повертаюся, спираючись об плиту.  
— Дійсно? А привид може так? — бризкаю в нього водою з пальців, які ще мокрі, адже я щойно вимила кружки.  
Хлопець скривився від несподіванки і засміявся. Неохоче... Хоча, мабуть, охоче, я дивилася як він при цьому рухався і самій хотілося розтягнути губи від вуха до вуха.  
Але, звісно, я цього не робитиму. Ще чого не вистачало... 

— Чого ти прийшов? — прямо запитую і хлопець припиняє своє дійство і просто дивиться на мене.  
— Хочу кави, — заявляє.  
— А я до чого? — дивуюсь.  
— Зроби мені кави. Я не дуже добре варю її.  
— А мені, що з того? Сам собі роби каву! — кидаю рушник, яким щойно витерла руки, в нього, — Та і не забудь після себе прибрати тут, — нагадую, наближаючись до нього, — Слуг немає.  
— Та ну? — насміхається, — А от я чув зовсім інше, — схиляється до мене і наші обличчя майже торкаються одне одного.   
—  Чути і знати — різні речі, — голос сам собою знижується, а серце починає швидко битися. Так зазвичай стається, коли я дуже хвилююсь, але через, що?  
— Тоді, поправка: я знаю.  

Йому варто ще на міліметр нахилити голову і він зможе торкнутися мене. А цього я допустити не можу.  

— Кхм, — кашляю і роблю один крок назад, — То ти робитимеш каву? — намагаюся зосередитися на ниточці, яка стирчить з його екіпіровки, яку він і досі не зняв. От і чому хлопцям личить така форма? Чи це мене практично на генетичному рівні постійно тягне до «поганих»?  
— А ти допоможеш? — вигинає брову, очікуючи відповіді.  
— Сам впораєшся. Руки маєш, працюй.  
Втім, піти звідси не так легко як здавалося. Він перекриває дорогу, поставивши руку на стіл і буквально вжавши мене між ним і собою.  

— Ти їх теж маєш, то чому не скористаєшся ними?  
— А чи не забагато ти хочеш, а? — задираю голову, щоб можна було подивитися йому в очі.  
— Я лише пропоную тобі приготувати кави разом зі мною, — невинно кліпає очима.  
Це так сильно бісить мене, що я не стримуюсь і практично ричу. А він з цього, що? Сміється! Як його можна витримати? 
— Знаєш, я співчуваю твоїй дівчині, — кажу, щоб він перестав скалити зуби.  
— Чому ж? — цікавиться.  
— Важко, мабуть, жити з придурком, — практично «плюю отрутою», якої в мене накопилося достатньо.  
— Тоді я співчуваю твоїй сестрі, — все ще насміхаючись, промовляє.  
— І чому це? — з нудним виглядом запитую.  
— Тому, що ще важче жити з дурепою, яка вважає себе розумною, — не залишається в боргу, віддаючи мені цей «комплімент».  
— Я не вважаю, я і є розумна. Мене навчили користуватися сірою речовиною, яка знаходиться ось тут, — показую на голову, — А тебе, схоже, навіть не попередили про наявність такої штуки, як мозок.  
— Помиляєшся, я прекрасно знаю про нього. Більш того, розумова діяльність в мене розвинута на високому рівні, але хіба ж ти знаєш, що таке IQ?  
— Знаю! Але на відміну від тебе, я не вихвалююся тим, що знає кожен п'ятикласник. Мабуть, відтоді ти й перестав вчитися і вирішив, що краще працювати лише мускулами. 
— Ти встигла оцінити їх, чи не так? — задоволено підморгує, — Я бачив нащо ти постійно дивишся, — і шкіриться якогось біса.  

А-а-а-а! Як мені стерти це самовдоволення з його обличчя?!  
— Я дивилася на тебе тільки, щоб переконатися в тому, що коли природа наділяє щось одне, то обмежує дещо інше.  
В цей момент, вривається п’яний Ред і перериває нашу «цікаву» бесіду. 
— Оу, — дивиться на нас, — Пардон. Рейч, не підкажеш, де туалет? А то, я нічого не можу розібрати.  
— Йди прямо по коридору, перші двері направо.  
— Мерсі, — жартівливо кланяється і йде в заданому напрямку.  
— То, на чому нас перебили? — питає Деніел.  
— На тому, що ти визнавав, який дурак і хотів вже нарешті покинути мою кухню.  
— Та навряд, — замислюється, — Думаю, це ти поділилася думками на рахунок мене. Визнай, важко жити, знаючи, що поруч такий шикарний хлопець?  
— Важко жити знаючи, що в тебе така величезна самооцінка. Як ти взагалі з нею вліз в наш дім?  
— О, вона в мене постійно піднімається, коли я ловлю на собі твої зацікавлені погляди.  
— Вони зацікавлені тим, як би вигнати тебе з мого дому, — щиро говорю, коли він знову стає ближче.  
— Любиш ігри? Можна й так. Вдаєш, що хочеш, щоб я пішов, а насправді, щоб залишився? — видає неможливу гіпотезу.  
— Я хочу, щоб ти пішов. Без продовження. Крапка, — кажу, виставляючи вперед руку. Куди він ще лізтиме?!  
— Ми обоє знаємо, що це брехня, — голос, який мурашками віддається по тілу, проникає прямо в маленьке дівчаче серце. Ех, він міг би стати ідеальним поганим героєм, якогось тупого роману. Тільки я зовсім не тупа героїня, щоб повірити, що хоч трішки цікава йому.  
— Відійди, — припиняю і не чекаючи, коли він це зробить, вириваюсь сама.  

Думає, що можна так просто гратися кимось? Та за кого він себе має? Можливо, це й виглядає круто зі сторони, але не тоді, коли ти бачиш, що він всього лише хоче позбутися нудьги. Тільки я теж не наймалася, щоб розважати його, як якась мавпа. Повертаюсь знову до всіх. 

До нашої «скромної» компанії вирішив приєднатися і Бен — сусід.  
— Які люди, — говорить він до Коула, — Давно я не бачив вас в повному складі, — маючи на увазі мене, Ксеню і Коула, сказав Бен.  
— Треба ж іноді приглядати за ними, — говорить брат. Він стежив за Редом, який якимось дивом, вже мало не падав. І як тільки зміг повернутися сюди без пригод? 
— Це на нього пиво так подіяло? — дивуюсь з такої реакції організму.  
— Він перед ним вже був «вгашений», — здає хлопця Мет.  
— Може тоді відведете його в гостьову кімнату? — пропоную і хлопці неохоче погоджуються.  

Бен залишився тут, а Ксеня пішла проводжати Фей, яка сказала, що вранці має їхати з мамою до бабусі. Обійняла мене на прощання і побігла в машину таксі.  

Сусід присунув один з лежаків ближче до мого і сів на нього.  
— Бачив, як Коул тебе скинув в басейн, — говорить, — Все добре? Здається, вода була не така вже й тепла.  
— Так, — посміхаюсь, — Це дурня, вже все гаразд.  
— То нащо ти так кричала на Коула?  
— Щоб знав, що про сестричок треба дбати, а не кидати в басейн, — фиркаю і Бен видає смішок.  
— Непогано. Впевнений, якби я так зробив, то сестра б сказала: «Захворів — прекрасно, можеш тепер прибирати вдома хоч цілий день. Лікарняний же».  
Я розсміялася з такої інтерпретації. В Бена є старша сестра — Кіра і вона раніше була закохана в Коула. Пам’ятаю, що брат навіть колись зустрічався з нею, але так як і зі всіма, це довго не тривало.  

Присутність Бена на мене добре впливала. Поруч з ним я не хотіла вбивати... Не те, що коли з’являвся Деніел. І чого він пристав саме до мене? В нашому місті більше немає дівчат?! Впевнена, якщо б він свиснув, то як мінімум всі мої однолітки збіглися б з висунутими, як у вірних собак, язиками.  

— Можна запитати?  
— Питай, — дозволяю, заінтригована таким проханням.  
— Що ти робиш завтра ввечері? 

Ого! Ого! Ні, не так ОГО! Це він хоче мене кудись запросити? Дивно, Бен ж наче не схожий на самогубця... Не хочу його розчаровувати, але я ні з ким не зустрічаюсь. Не збираюся тратити мій час на тих, хто не заслуговує на це. Хоч він і класний хлопець.  

— Завтра вона їде на концерт, — інформує голос над моєю головою.  
— Та ну? — вирішує впевнитись Бен, — Це правда?  
— Так, — швидко включають, — Концерт. «Twenty one pilots» приїжджають в сусіднє місто, — згадую про афішу, яку нещодавно бачила, тому моя брехня виглядає не такою ж брехнею. Ну, я просто не встигла дістати квитки.  
— А, — протягує хлопець, — Що ж... Тоді, ще побачимось, — попереджає і попрощавшись чомусь так скоро, повертається до свого будинку.  

Я підриваюсь з місця і тикаю пальцем в Деніела.  
— Ти якого чорта вліз? Я тебе про це просила?! — шиплю.  
— Ні, — врівноважено відповідає, — Але ти ж хочеш попасти на той концерт.  
— І що з того? Квитки продали вже давно.  
— Тоді мені пощастило, — заявляє та дістає з кишені два квитка на концерт вищезгаданої групи.  
— Боже...— вражено видихаю, — Де ти їх дістав? Ти ж тільки нещодавно повернувся, — згадую, що казала Фей, яка виявляється теж знала Деніела.  
— Знайомий продав, — каже.  
— Я не думаю, що все так просто — прищурюю очі, — Чого ти хочеш за ці квитки?  
— Один мій. Тож за квиток, — поправляє, — Та взагалі-то нічого особливого...  
— Ну.  
— Три бажання, — випалює, хитро блиснувши карими очима.  
— Я тобі, що золота рибка?  
— Скоріше злий Джин. Але я обіцяю дати тобі свободу після їхнього виконання, — говорить, а я абсолютно нічого не розумію. Навіщо йому це? Може, поспорив з кимось на мене і тепер не хоче втрачати двадцятки, чи скільки вони там могли поставити? Та я навіть не буду злитися, якщо він мені віддасть половину виграшу!  
— Нащо я тобі? — все ж питаю.  
— Ти сама здогадалась. Мені нудно, а так хоч якась розвага, — чесно відповідає.  

Хм... Повірити цьому хлопцю, це те саме, що запевняти себе ніби я обов’язково почну щось робити, а в результаті так і продовжити втикати в телевізор, переглядаючи фільми і просто дарма тратячи дорогоцінний час. А з іншої сторони... Що я втрачаю? Я зможу побувати на виступі крутої групи, відвідати інше місто і плюс, він не стягне з мене плати за квиток, що теж добре.  
Нехай я продажна людина. Але заради Twenty one pilots я виконаю його якихось три бажання.  

— Бажання в межах норми і тільки три, як ти й сказав. І, щоб не було такого, що твоїм першим бажанням стало: хочу ще сто бажань. Я не Джин, тому такого виконувати не збираюся. І також ти обіцяєш, що відстанеш від мене після того, як я все зроблю, — відразу попереджаю, розставляючи свої правила і простягаю йому руку, яку він пожимає.  
— Як скажеш, малявка, — мені дуже не подобається очікуючий блиск в його очах.