Глава 8

П’ятниця, вечір, генеральне прибирання!  
Думаю, треба трішки розповісти про це. Словом, в п’ятницю(ту, яку вибере мама) ми відпускаємо Ріну на відпочинок і містера Конора теж. Натомість, самотужки прибираємо в будинку, складаємо речі в своїх кімнатах і часто це займає стільки часу, що закінчуємо ми мало не на світанку. Цього разу мама попросила, щоб ми зробили генеральне прибирання без неї. Для таких як ми з Ксенею це проблема, але на підмогу нам прийшли Фей, Коул і всі хлопці з його групи.  

Отже, прибирання. Я складаю речі в своїй кімнаті, мию коридори і витираю всю пилюку в спальні батьків. Ксені, дісталося «найкраще», ванни. В принципі там і так чисто, оскільки дівчата з клінінгу приходили досить часто. Та й мені теж багато роботи не дісталося, що вже казати. Фей пощастило, вона мала прибирати на кухні(ось, де точно немає, що робити, адже Ріна все сама там чистить. Втім, як мінімум посуд їй доведеться помити), а Коул з хлопцями прибирали зовні.  
Ми ввімкнули гучно музику на колонках і підтанцьовуючи я мила підлогу. Пізніше поскладала всі речі в своїй кімнаті, довелося навіть багато викинути. Але я вчуся не жаліти про ті речі, з якими потрібно попрощатися. Зрештою, завжди можна купити щось інше, краще. «Ні про що не жалій» — ось мій дивіз. Принаймні, я хочу, щоб він таким був. 
 
В величезному чорному сміттєвому мішку вже знаходяться два старих светра, одна пара порваних шкарпеток і штанів, куртка, яка давно мені не подобалася. В спальні батьків було ідеально чисто, адже туди ніхто практично не заходив з часу їхнього від'їзду. Я витерла пилюку з фотографій на тумбочці і змінила освіжувач повітря.  
Якщо чесно, то я радію, що вже завтра відпочину від цього всього. Та й як на мене, то краще вже прибирати, ніж страждати в школі за партою. Але в кожного свої думки на цей рахунок.  
Дивлячись гардероб мами, я знайшла одну прекрасну сукню. Вона здалася мені трішки... екстравагантною. А все тому, що це було шкіряне плаття з відкритою спиною. Ні, воно прекрасне, але дивно розуміти, що мама могла колись таке носити. Хоч, якщо подивитися старий альбом батьків, з часів їхньої молодості, то можна таке «нарити», що соромно стане.  

Поки решта ще бавилися зі своїми задачами, я могла дозволити собі взяти підручник з історії, щоб полистати його. Завжди була цікава історія Англії, їхні королі і королеви... Не те, щоб мені подобалася сама історія, дати і тому подібне. Мені подобалися якісь розповіді з тих часів, цікаво було уявити, що народившись на кілька століть раніше, якою б я була, що б робила? В тім ці питання назавжди залишаться зі мною і це добре. Навантажувати мозок такими думками варто, щоб покращити його роботу, але треба також знати міру.  

Я прочитала розповідь про Марію — королеву Шотландії і поставила підручник на поличку. 
Іноді буває на мене нападає такий настрій, що зовсім нічого робити не можу. І найгірше, я зовсім не знаю, як мені з цим впоратися. Можливо, все було б не так погано, якби я не приймала все близько до серця. Воно в мене лише одне, то чому я дозволяю йому так страждати? Прикро, що від душевного болю не розробили таких ліків, які б позбавили його, але притому не «знищивши» інші почуття.  

— Рейч, пішли! — забігає Ксеня, вириваючи мене з монологу в моїй голові, — Там вже привезли піцу! — вигукує та не чекаючи на мене, біжить вниз.  

Я відсуваю штори і бачу, що хлопці вже теж закінчили та посідали біля басейну, на задньому дворі. Вже темно, але ту частину двору освічує вуличний ліхтар і багаття, яке розвели Ред з Метом.  
Я спустилася і теж лягла на одну з розкладушок.  

— Фух, — щасливо видихаю, дивлячись на нічне небо.  
— Не розслабляйся, — каже брат, — Твоє покарання ще не закінчилось. Йди відчини ворота.  
— Навіщо? Хіба ви ще не в повному складі? — обводжу поглядом хлопців, які теж лежать і дивляться хто куди.  
— Це Деніел, — ліниво відповідає Мет і піднімається, щоб підійти до басейну та занурити руку в воду.  
В басейні через нічне освітлення можна спокійно плавати, але нащо це робити, коли на дворі не так вже й тепло? Навіть, якщо вода мала б бути літньої температури.  

— А він тут, що забув? — бурчу для порядку, але слухняно йду відчиняти ворота.  

Натискаю на кнопку і виходжу, щоб глянути чи він заїжджає. Цього разу я бодай не лякаюсь його, оскільки знаю про те, що він приїде.  

Звучить гучний рев мотору. Я обертаюсь і бачу, що хлопець заїжджає на мотоциклі. На ньому темна захисна екіпіровка і чорний мотошолом. Хлопець його знімає і рукою розбурхує волосся. Злізає з мотоцикла, ставлячи на сигналізацію і йде в мою сторону.  

— Не злякалась? — питає хриплим голосом. 
— Не цього разу, — відзиваюсь, коли він стає майже впритул зі мною.  
— Це таки сталося, — посміхається.  
— Просто треба попереджувати про своє прибуття, а не з’являтися, коли захочеться, — видаю розумну думку і йду по стежці кругом дому.  
— І як мені це зробити? Може в моєму телефоні, якимось дивом, з’явиться твій номер, щоб я попереджував? — питає, сміючись.  
— Мріяти не шкідливо, — хмикаю, коли ми заходимо на задній двір. А про такі речі як інстаграм, фейсбук, твітер він, схоже, не чув... 

Тут мене хапають за плече і прижимають до стіни. Чорт забирай, це ж теж вже не вперше! Він, що собі за мету взяв довести мене?!  

— Не люблю мріяти, — раптом шепоче, — Якщо я захочу, я його отримаю, — спокійним тоном продовжує, — Не забувай, що твій брат — мій хороший друг.  
І відштовхується, направляючись до хлопців. По черзі простягає всім руку, яку йому з радістю пожимають у відповідь, а Коул, в доказ його словам, ще й хлопає по плечу. Краєм ока замічаю, що дівчата теж підійшли до басейну, а я тим часом, намагаюся вирівняти дихання.  
Рахую про себе до десяти, щоб стриматись і не вдарити одного самовпевненого придурка!  

Хлопці дістали гітари, ми принесли пляшки з пивом, мінералкою і колою. Кожному на вибір. Я взяла пиво, як і брат, і Ксеня. Ну, кажу ж, сім’я. А от Деніел відсалютував мені колою. Я відвернулася.  

— Та грайте вже, — не витримала Фей, якій хотілося послухати пісні ОС і надіслати всім в історію. Звісно так, щоб була чутна лише музика, але не видно самих музикантів. 
— В що? — граючись бровами, питає Ділан. Хлопці нахабно сміються.  
— Заткнись, — радить йому Фей, втім злості в її голосі зовсім не відчувається.  

Кріс бере гітару та проводить по струнах, розігріваючись. Ту ж мелодію підхоплює і Ред, який взяв електричну гітару, в той час, як в Кріса була акустична. Коул повільно попиває пиво з горла і ліниво спостерігає за всім. Щось мені підказує, що сьогодні ми насолодимося лише грою хлопців, але не співом мого брата. Ми винесли синтезатор, який раніше стояв в кімнаті Коула і Ділан теж підключився. Мет дістав палички з-за ременя своїх джинсів.  

— Фу, чувак, ти на фіга їх там носиш? — скривився Ред.  
— Щоб ви не чіпали, — відповідає, посміхаючись.  
Хлопець відбиває ними ритм по бортику басейну. Фей вже ввімкнула запис на телефоні і знімала їх.  

— Ей, якщо ти не забула, ви всі підписали контракт, — каже Коул, коли замічає це.  
— Я виставлю лише музику, а саме відео буде в мене, не хвилюйся, — каже дівчина, знизавши плечима.  

Коул дивився за своїми друзями і над чимось дуже замислився.  
— Не роби цього, — шепочу йому на вухо, так як я знаходжусь з правого боку від нього.  
— Чого? — не розуміє Коул, обертаючись до мене.  
— Не думай. Кажуть, це шкідливо для тих, кого природа позбавила такого вміння, — показую язика.  

Вмить, брат підскакує зі свого лежака, а я вже біжу вздовж басейну. Він щось кричить і я роблю неймовірно тупу помилку, обертаюсь. Хлопець швидко добігає до мене, підхоплюючи за ноги і закидає собі на спину.  

— Ні, Коул! — верещу, сміючись.  
Брат починає крутитися і в мене перед очима все розпливається. Ух, людей ж не можна так довго тримати догори ногами, бо кров з носа може текти. Я вже чую, як голова починає боліти... Але вже за секунду я відчуваю лише те, що намокла з голови до ніг. Він кинув мене в басейн! 

— Ідіот! Кретин! — кричу на нього, намагаючись зігрітися. Я схоже дарма думала, що хтось додумається підкрутити температуру води, тут холодно!  
— Що таке? — сміється брат, — Не сподобався політ?  
— Придурок, вода холодна! — викрикую і тепер вже нікому не смішно.  

Я була в одній лише кофті і джинсових шортах. Без ліфчика і зараз тканина прилипла до тіла через, що абсолютно все просвічується.  

— Відверніться, — кажу до хлопців, які навіть припинили грати.  
Вони подивилася на Коула і відразу відвернулись. Фей подала мені руку і рушник, за яким встигла збігати. Ксеня, як я зрозуміла побігла на кухню, щоб заварити теплого чаю.  

— Ходімо, добре, що зараз вітру практично немає, але ти все одно можеш простудитися, — каже очевидні речі подруга і під руку веде мене до будинку.  

Повертаючись до своєї кімнати, я жодного разу не подивилася на Коула.  

— Я залишусь з тобою, — каже Фей.  
— Не треба, — протестую, — Я вже немаленька. Прийму таблетку для профілактики і зараз Ксеня принесе чай. Йди до решти, — кажу і заспокоюю.  
— Ну, гаразд. Але тільки, що — клич мене. Не дарма ж твоє вікно виходить прямо на задній двір, — говорить, підморгуючи.  
— Домовились, — сміюсь.  

Подруга йде, а я сідаю в своє велике крісло, яке тато мені привіз з Фінляндії. Воно велике і навіть розкладається, але мені і так підходить. Сильніше кутаюсь в рушник і розуміючи, що досі не поміняла його на якесь покривало, роблю це.  
Треба буде висушити волосся... Але чесно, мені так лінь. І в душ вже йти немає сил. Краще завтра зранку прийму гарячу ванну.  

В кімнаті зараз горить лише нічник. А решта світла, яка потрапляє сюди, з коридору. Я не закривала дверей, бо знала, що Ксеня, скоріш за все, зробить собі гарячого шоколаду і їй важко буде відчинити двері з двома кружками в руках.  

Та де ж вона?  
Тільки-но піднімаюсь, щоб покликати сестру, коли бачу, що в проході вже стоїть Коул. З двома чашками какао в руках. А де мій обіцяний чай?  

— Какао смачніше, — ніби читаючи мої думки, промовляє і проходить всередину.  

Він ставить кружки на стіл, сам сідає на моє ліжко і роздивляється кімнату. Він теж сюди давно не заходив. Не дивно, адже буваючи вдома, Коул сидить або в себе, або в кухні і деколи в кабінеті тата.  

Я беру своє гаряче какао і роблю малесенький ковток, лякаючись ошпарити язик. Вдихаю гарячу пару і просто грію пальці до кружки.  

— Вибач, — врешті, говорить брат, — Я не знав, що вода холодна.  
— Ти нічого не знаєш...— маючи на увазі не лише воду, кажу.  
— Звісно, хіба ти щось мені розказуєш? — злиться, а я не реагую, — Мовчиш?  
Мовчу.  
— Добре. Я їду до себе, — повідомляє і встає зі скрипом з ліжка.  
Швидко ставлю чашку на стіл.  
— А ти? Ти колись щось розказував?! — кричу у відповідь, — Ти ніколи не хотів, щоб я була біля тебе. Я завжди заважала тобі!  
— Я ніколи такого не казав, — заперечує, але стоїть уважно слухаючи. 
— Ти це показував. Я хотіла кудись з тобою піти і ти йшов тільки тому, що батьки заставляли! Сам ти ніколи не кликав мене нікуди. Ніби не зважав на те, що в тебе все ще є дві молодші сестри!  
Коул продовжував мовчки гіпнотизувати мене поглядом. Я обернулася і знову сіла в своє крісло.  
— Хочеш піти — йди. Я нікого тримати не буду, — говорю, але не чую звуку кроків, які відходять.  
Натомість, чую швидку ходу і вже за секунду, мене піднімають з крісла, та обнімають за плечі. Я шоковано дивлюся через плече брата на двері кімнати і розумію, що мені все ж цього не вистачало.  

— Я не знав, що ти так все сприймаєш. Колись мені дійсно набридало, що ти постійно бігала за мною, але потім... Після того, як ти пішла в старшу школу, ти ж сама не хотіла зі мною розмовляти.  
— Я не хотіла більше діставати тебе і мучити себе тим, що я роблю не так. Тому й забила на тебе, — пояснюю та обіймаю хлопця у відповідь.  
— А я тоді думав, що ти вже виросла з того віку, коли тобі потрібен старший брат, — зізнається та кладе руку мені на волосся, прижимаючи до себе. Здається, він зараз посміхається.  
— Бо ти ідіот, — повторюю те, що є фактом, — Ти завжди будеш мені потрібен.  

В цей момент, здається, що я нарешті відкрила своє серце для нього. Знову. Ми виросли і в кожного з’явилися свої інтереси, нові друзі, знайомства, проблеми. Але він ж мій старший і вічно злий брат! Та чорт, я люблю його! По-своєму, звісно, але це так.