Глава 6

Найбільш очікувана подія цього тижня — похід в кіно. Я вже ненавиділа всі шкільні будні настільки, що готова була подзвонити до мами і попросити ще хоч день пропустити!  

За вікном сяяло сонце, що було трішки дивним для середини лютого. Зазвичай в нас лише морози в той місяць, а не плюсова температура.  

Я вдягнула легке бірюзове плаття з мереживними вставками. Накинула зверху куртку і взула свої улюблені чорні ботфорти на високих підборах. Волосся я завжди залишаю розпущеним, розчесала брови і нанесла на них гель, який, втім, вже зараз нагадував воду. На губах гігієнічна помада і останнім штрихом стали краплі парфумів з запахом персика.  
Ксеня, плюючи на те, що це все ж зима, вдягнула чорні легінси, кеди, короткий червоний топ і весняну куртку, яку не захотіла навіть защепити. Волосся сестра теж вирішила не заплітати.  

— Ходімо?  
— Так, — кажу, закриваючи двері.  
Таксі вже чекало на подвір’ї, тож ми підійшли і сіли. Ми планували поїхати в ТЦ, що знаходиться в центрі. Неподалік від нього ще є Макдональдс, що чудово, адже Ксеня і Фей обожнюють той заклад. Я ж віддам перевагу взяти там звичайний йогурт. Від такого ненормованого харчування в мене одні проблеми і не лише зі шкірою. Варто вже почати виключати зі свого раціону шкідливі продукти.  

— Ти взяла квитки? — питає Ксеня.  
— Так, але вони в Фей. Я вчора в неї їх залишила.  
— О, до речі. Знаєш, що мені казав твій вчитель з права?  
— А що він мав тобі казати? — дивуюсь, адже він їх не вчить.  
— Він заміняв нашу вчительку з англійської. Уроку фактично не було, але він багато розповідав. І сказав, що він починає розуміти те, що ми сестри.  
— Справді? І як же він це розуміє?  
— Він сказав, що ти навіть жодного разу не прогорнувши книгу, написала тести добре, — трішки мовчить і додає, — А я завжди їх добре пишу.  
— Я пишаюсь тобою, — чесно кажу, — Але я надто лінива, щоб вчитися, — а сама думала, як він зрозумів, що я не читала жодних параграфів, які він задавав? 
— Тоді як ти написала?  
— Там елементарні питання! — виправдовуюсь, — Тим більше, те, що я не читала підручник не означає, що я більше взагалі нічого не читала. 
— Н-да...— тягне сестра, — Мені б таку здібність. Я вже не маю сил навіть витягувати книги з рюкзака. В шафці стоять одні й ті самі підручники, а вдома я до них не дивлюсь.  
— Ти просто вже перегоріла. Це й не дивно, важко втримувати свою репутацію хорошої учениці.  
— Але я хочу, — зізнається, — Мені подобається бути такою.  

Тобі подобається обманювати себе.  
Цього я звісно не сказала, але думати мені ж ніхто не забороняє.  

Ми приїхали тоді, коли Фей вже стояла в своїй чорній балоновій куртці, тремтіла від холоду, закутана в шарф із шапкою на голові.  
І тут ми такі, прибацані виходимо.  
— Ви психи? — красномовно питає Фей.  
— Схоже, це ти така, — сміючись відповідає Ксеня і я теж не можу стримати посмішки, — Подививсь довкола. Та на дворі сонце і воно навіть гріє! — плескає в долоні.  
Фей роззирається і замічає, що в шапці ніхто не ходить. Вона її знімає і дивиться на нас з роздратуванням.  
— Йдіть ви. Зате я не змерзну.  
— Зате ти впрієш, — кажу я, заходячи в середину торговельного центру.  

Ми піднялися ліфтом на другий поверх. Пройшли в самий кінець, де була «Планета кіно». Пройшли в третій зал і піднялися на сьомий ряд. Останні я не люблю через велику кількість закоханих пар, які надто сильно люблять показувати свою закоханість. До того ж, нещодавно був день святого Валентина і ще не всі, як видно, відійшли від того свята. Ось наприклад, зал в якому ми дивитимемось фільми жахів, досі прикрашений кульками в формі сердець.  
— Фу, — не стрималась Ксеня, яка так само, як і я не схвалює те свято.  

За два фільми, ми встигли з'їсти три відра попкорну! Три! І випити п'ять пляшок коли. Не дивно, що по закінченні сеансу, я, мов ошпарена, бігла в туалет. Мене навіть всі в черзі пропустили тільки-но, глянувши у вічі. Схоже, я мала дуже безпомічний вигляд.  

Ксеня і Фей відправилися в «Мак», поки я завершувала свої справи. Коли вийшла, то зрозуміла, що залишила свою сумку в гардеробі. Зовсім забула про неї. Довелося повернутися.  

Біля залу я замітила, що там якесь заворушення. Підійшла ближче і зрозуміла, що кілька людей прийшли в кіно, але погано поводили себе при цьому. Здається, вони шуміли і тепер ті, кому це не сподобалося хотіли навчити їх хороших манер. За допомогою кулаків.  
Волею-неволею, скривилася, дивлячись на це. Самі поводяться, як бидло і ще щось хочуть довести іншим.  

Я забрала сумочку і вже хотіла піти, коли почула знайомий голос неподалік.  

— Ти мене вже дістала! — кричить брат до якоїсь незнайомої мені дівчини.  
Вона була трішки нижча за мене(але я теж високим ростом не відрізняюсь) і, що головне в неї рожеве волосся! І це не мінус, навпаки, я колись теж хотіла пофарбуватися, але потім в мене це минулося, а от в неї, схоже, ні. І щось мені підказує вони з моїм братом не просто друзі.  
— А я тебе не просила купляти мені ту кепку! Сам купив, тепер сам в ній і ходи! — не відставала в підвищеному тоні вона.  
— Ти казала, що вона тобі подобається, — розводить руками Коул.  

До речі, треба зазначити, що сам хлопець в темних джинсах і толстовці з капюшоном на голові та сонцезахисними окулярами. Я б його не впізнала ніяк, якби він не висловлював свої емоції надто голосно. Що, між іншим, теж на нього не схоже.  

— Але ж я не сказала, що хочу, щоб ти її купив!  
Тут моєму брату це набридає і він в один крок стає біля неї і прижимає до себе, міцно цілуючи.  

— Вау, — мимоволі злітає з мого язика і я не встигаю прикусити його.  
— Шпигуєш?  

Здригаюсь від несподіванки і різко обертаюсь, готуючись вдарити того, хто посмів мене налякати, підкравшись так тихо, що я не замітила.  
Ой. Здається, мені не вдасться здійснити цей план.  
Хлопець ловить мою руку швидше, ніж я встигаю занести її для удару.  
— Цікавий в тебе спосіб сказати: привіт, — каже незнайомець.  

Ну гаразд, не зовсім незнайомець, адже ці карі очі я вже бачила. Але ж особисто ми не знайомі, чи не так?  

— Привіт, — видихаю.  
— Привіт, — на його обличчі з’являється ледь помітна посмішка. А ще я задивляюся на його вилиці. Де він такі зробив?! Я от не можу позбутися своїх щічок.  
— Здається, ми не знайомі, — ніяково промовляю.  
— Деніел, — каже хлопець.  
— Рейчел.  
— Сестра Коула. Я знаю, — киває і дивиться за мою спину. 
Він за мить штовхає мене спиною до стіни, закриваючи від очей брата і сам стояв навпроти, прижимаючи до неї.  

— Нащо ти це зробив? — незрозуміло питаю.  
— А ти хочеш, щоб твій брат зараз побачив тебе? — ставить своє питання у відповідь.  

Я подумала і вирішила, що, мабуть, Коулу не варто знати про те, що я стежила за ним. Все таки він може й продовжити моє «рабство» на невизначений термін. 
 
— Ні, — відповідаю.  
Деніел знову заглядає за колону за яку він мене затягнув.  
— Вони пішли, — інформує.  
— Тоді відійди, — кажу йому і він це робить.  
Я топчуся на місці, ховаючись від його цікавого погляду. Не вистачало ще почервоніти тут перед ним! 
— Ем... Я піду.  
Що це зі мною? Я поводжуся як якась малолітка, що побачила свого кумира в живу.  
— Що ти взагалі тут робила?  
— А ти? — вирішую не відповідати.  
— Прийшов забрати дещо в Коула.  
— Що саме?  
— Відповідь за відповідь, — пропонує і доводиться погодитись. Все ж можливо мені вдасться дізнатися за що він вмазав тому нещасному. Кров з його носа так і текла тоді, ніби трубу прорвало, — Я була в кіно з подругами.  
— А я забрав в нього свої документи.  
Ну хоч так. Не повна відповідь, але не все зразу. З чого б це йому ділитися зі мною, що там за документи? І взагалі, чому він зі мною розмовляє? Я не думала, що він такий дружелюбний, коли спостерігала за тією сценою біля будинку Ханни. 

— Ось ми й дізналися все, що хотіли, — говорю неправду. Але сумніваюсь, що він погодиться все розказати, — Ну... Пака, — кидаю і тупо махаю якось рукою, не дивлячись на нього.  

Почуваюся неймовірною дурепою. Просто «пака» і незрозумілий рух рукою... А-а-а! Можна я провалюся крізь землю прямо тут і зараз?  

З палаючими щоками, покидаю ТЦ і направляюсь в Макдональдс.