13. До дому

Вся ця романтика мені вже набридла. Раптом я подумав, що ця дівчинка надто висока, романтична, мрійлива і лірична. Аліса ніжна, як рожевий польовий листочок. Як якась квіточка незабудка Просто я напевно для неї. Я надто грубий, простий та реалістичний. Вона жінка. Я чоловік. Мені хочеться чогось від неї. А вона розповідає мені про якісь віддалені перспективи. Про те, як я приїжджатиму до неї щотижня. Як ми зустрічатимемося. Романтика. Романтика. Хочеться чогось ґрунтовнішого.

І взагалі. Тут над чим подумати. Хоча, на мою думку, я вже дійшов остаточного висновку, що більше до неї приїду.
Мені було незручно їй про це казати. Якось соромно. І я боявся її образити. Нехай вона з часом зрозуміє. А дівчина, мабуть, закохалася в мене по вуха за цю добу, яку ми провели з нею практично разом. Не відходячи один від одного.
Так, це все було красиво, романтично, чудово та чудово. Я теж був у захваті. Але це якось надто все піднесено. Це добре для якихось п'ятнадцятирічних дітей. Але ж ми з нею дорослі люди.

Може, варто все-таки пошукати когось ближче? Почав думати я.
Вона була поряд. Ми сиділи, обіймалися. Вона щось своє розповідала. Але я Алісу практично не слухав. Зараз думаю про своє. Я дивився, кивав головою і згадував різні ситуації у своєму житті, коли я шукав тих, кого любитиму. А ті, хто любив мене, я їх відкидав.

А потім іноді про це шкодував. Можливо, варто дати шанс? Нам все ж таки добре. Але вся ця ситуація, ситуація. Ось єдине, що мені не подобалося, що треба їздити сюди щотижня. Хто його знає, що вона тут робитиме цей тиждень? Ні. Ну, в ній я був впевнений на 100%. Видно, що така Аліса, дуже порядна дівчинка. Вона дуже романтична.

Вже було більш як троє, коли я вирішив, що настав час, що вистачить і вже нарешті треба їхати додому.
Все ще було тепло та сонячно. Стояв дуже приємний і прекрасний день і, напевно, можна було провести з нею ще трохи часу. Але правда час уже виїжджати. І так затримався тут майже на добу.

Коли я сідав до автобуса, Аліса повісилася мені на шию. Вона не хотіла мене нізащо відпускати. Дівчина, ніби відчувала, що я більше до неї не повернуся і що ми більше з нею не зустрінемося.
У мене було подвійне почуття, але мені все подобалося. Я, в принципі, добре провів час. Але можна було звичайно і краще. Я не міг їй сказати, що більше не приїду до неї. Вона плакала і на її очах наверталися сльози. Вони текли струмком, бігли й навіть торкалися мого обличчя. Ми обіймалися з нею, не соромлячись нікого навколо.

Я сів на своє місце. Двері зачинилися. Автобус рушив. А Аліса так і продовжувала стояти та плакати. Одна. сама на порожній зупинці.