10. "Коли я вийду заміж"

Цілувалися ми довго. Я так розумію, Алісі це подобається. Тому що ми їли відірвалися один від одного. І те, щоб трохи перепочити.

- Я ніколи тут не була, — зізналася вона мені. -
- То тут тихо. Нехай це буде наше місце завжди. Коли будеш до мене приїжджати й ми сюди ходитимемо і будемо тут з тобою цілуватися, — облизала Аліса свої губи.

Але після наших з нею поцілунків мені вже хотілося чогось більшого.

Я спробував її доторкнутися і приголубити.
Але Аліса акуратно прибрала мою руку.

- Не треба, — тихенько сказала вона і подивилася мені у вічі. - Будь ласка, не треба. Чи не сьогодні. Ні тут. Не зараз.
Ти ж сподіваюсь не заради цього приїхав? - Раптом різко відсунулася вона від мене.

- Ну ні. Звичайно, не заради цього. Я просто хотів тебе побачити. Ти передала мені привіт і я подумав, що ти чекатимеш. І взагалі мені сподобалося ти, Алисочка. Ти цікава дівчина. Мені було б приємно продовжити знайомство. Ось я й приїхав.

Розумієш, – заспокоєна моїми словами Аліса знову присунулася до мене. – Для мене це дуже важливо. Якщо у нас з тобою буде все серйозно, то, звичайно, тоді я буду твоя. Я розумію, що ти чоловік і тобі цього хочеться. Але я не можу. Чесно. Я не так вихована. Зустрічаємося з тобою вдруге у житті. Будь ласка, не проси мене. Чи не наполягай.

Вона мало не плакала. Мені стало її шкода.

- Звичайно, — заспокоїв я Алісу. - Якщо хочеш, то ми просто підемо в інше місце. Погуляємо там. У кафе десь посидимо. Зайдемо до твоїх подружок. Ну, як ти хочеш. У мене ще до вечора є час.

- Ні, я хочу побути вдвох, — сказала вона. - Мені треба багато чого тобі розповісти. І мені подобається бути з тобою. І цілуватися. І обійматися. Ти можеш цілувати та обіймати мене, скільки тобі заманеться. Ну, поки що тільки це і все.

- Добре. Як скажеш, – відповів я їй. - Нехай буде по-твоєму, Алісочка. Я не наполягатиму, люба моя.

Я був з нею ніжний і лагідний. І вона теж була така ніжна та тепла.

- Розумієш. Я тобі довіряю. Тобі самому. Якщо ти мною скористаєшся, то навіщо тоді взагалі жити?

Одного разу я вже повірила людям. Ти ж пам'ятаєш цю історію. Я тобі розповідала. Добре, що все так закінчилося. Ми з тобою наодинці. Ти можеш зробити зі мною все, що ти хочеш. Я не опиратимуся. Але краще, будь ласка, не треба.

- Та нічого з тобою не робитиму і не збираюся. – образився я. - Нам класно удвох. Ми сидимо. Обіймаємось. Цілуємось. Розмовляємо. Мені приємно з тобою. І слухати тебе мені подобається. Ти цікава дівчинка. Просто хороша людина. Ти не думай, що мені від тебе там щось треба.

- Добре, — посміхнулася вона, — якщо так, то я тобі дякую. Я ж знаю, що хлопцям зазвичай треба. Напевно, тому у мене немає хлопців і стосунків.

- Коли я вийду за тебе заміж і ти сам будеш радий, якщо я тебе дістануся саме такий, ніким не зворушений.

- Ого! - здивувався я. - Ти вже за мене заміж збираєшся?

- Ну, не прямо сьогодні. Не прямо зараз. Але, можливо, колись. Хтозна. Але я була не проти. - щиро зізналася мені Аліса.

- Якщо чесно, я про таке не думав. Я взагалі поки що одружуватися не думаю. Мені цілком подобається. Ну, подивимося. Я ще тобі погано знаю.

А сам подумав про те, що якось мене ця ситуація стала трохи лякати.
З нею, звичайно, було добре обійматися. Цілуватися. Отак от сидіти поруч. Уся ця романтика. Чуже місто. Посадка. Річка. Поляна. Трава. Все це звичайно красиво і я так люблю. Але якось про продовження я особливо не думав.

- Поцілуй мене тут, - раптом попросила мене Аліса підставляю мені свою шию.