6. Вони чекають

Ми домовилися з дівчатами, що вони чекатимуть нас на цьому місці щодня в один і той же час

Хто ж знав, що все буде інакше. Так вийшло, що наше керівництво змінило якісь плани й тепер нам треба було їздити цілий тиждень зовсім на інший бік.

Я не те щоб забув це дівчисько просто реально розумів, що щодня, наприклад їздити до неї в таку далечінь п'ятдесят чи сімдесят км. Але це майже неможливо. Гаразд ще у вихідні. І те. Загалом треба про неї забути.

Водій наш зате все не міг забути про її подругу Жанну. Не знаю, як там у нього все це вийшло, але він відвозив у п'ятницю нашого директора до того маленького містечка.

І ось вони приїжджають увечері зі своєї невеликої подорожі під кінець робочого дня. І наш директор, посміюючись, каже мені, що він мені прямо заздрить.

- І коли ти тільки встигаєш. - сміються він. - У тебе в кожному місті напевно дівчата є.
Я спочатку не зрозумів, про що це він.

- Там тобі Аліса привіт передає. Просила передати, що вона чекає на тебе на тому ж місці щодня. Красива така дівчинка. Ось наш Толік мене з нею познайомив.
Директор там ще щось говорив, але я вже далі не чув.

Потрібно їхати, вирішив я собі. Потрібно їхати, з такими думками я їхав додому ввечері.

Завтра у суботу вранці поїду. Я знаю, де вона мешкає. А там розберемося, що до чого.

Мені просто було дивно, що це дівчисько мене запам'ятало. І чекає. Прямо мало не щодня. Але це якесь, мабуть, просто диво. Ми були знайомі за часом якийсь там годинник.

Цікаво було б поспілкуватись. І познайомитись з нею ближче. Вирішено – їду!