5. Їх викрали

- Я пішла працювати на ринок. В нас тут недалеко ринок де продають речі та одяг. Це біля мого технікуму, - пояснила дивлячись на мене Аліса. - Там працює мама однієї нашої шкільної подруги. І з нею вийшла така історія. - Не знаю чому я це вам розповідаю, - зізналася нам відверто Аліса.

Відкрите та чесне обличчя було в цієї дівчинки. От якось відразу я відчув, що вона каже нам правду. Добра та щира людина. А дівчинка розповідала нам далі.

- От ви приїхали сюди вперше і побачили, як тут у нас все затишно та красива, але навіть в таких маленьких містечках бувають такі речі, що людині яка здалеку приїхала не зрозуміти. Дуже хочемо вам розкрити очі. Бо, якщо ви вважаєте, що все тут насправді так добре то ви помилилися. То у нас те ж саме що і в великих містах. - Зізналася нам Аліса, а її подруга Жанна постійно кивала головою, наче мовчки підтверджуючи всі слова свої найкращій подрузі.

- Та ти там щось розповідала про ринок та свою однокласницю, — нагадав їй наш водій. Я так зрозумів що Толіку стала дуже-дуже цікаво. Тим більше здається йому навіть сподобалась подруга Аліси. Він майже не зводив з неї очей.

- Я почала торгувати на ринку. Начебто почали гроші платити нормальні. І ось навіть змогла собі багато чого дозволити. Одяг там купити. Моя однокласниця робила собі день народження. І вона покликала нас у нічне кафе відзначити його там великою компанією. Єдине нічне кафе у місті знаходиться тут, поряд, недалеко, у центрі. Це була з суботи на неділю. І мама мене відпустила, – зізналася нам Аліса. - І ми вдвох із Жанною, — показала вона на свою подругу, — пішли на цей день народження. І там ще були наші дівчатка з класу та з технікуму теж були. Ми посиділи до дев'ятої, а потім пішли додому, а дівчата там ще лишилися. Там дві наші подруги познайомились із двома хлопцями. Дівчата такі, як ми. Їм сімнадцять років. І хлопці сказали, що давайте ми вас підвеземо додому, бо вони жили не дуже близько.

- Ну, пізно вже було, — втрутилася в розмову її подруга Жанна. - Вони звичайно могли пішки пройтися, але їм дуже сподобалися хлопчики. І вони такі круті на "дев'яносто дев'ятій". Всі із себе. І не місцеві при цьому.

- Так. Так. Так усе й було, — знову почала вести свою розповідь Аліса.

- Так, а що було далі? – Поцікавився наш водій Толік, доки я допивав ще один кефір.

– А далі вони їх вивезли за місто.

- І навіщо ви, я маю на увазі дівчат, ось ведетеся на таких хлопців і сідаєте з ними в машину і їдете кудись? – Розсердився Толік. - Хіба ви самі не знаєте, чим це може закінчитися? Розуму у вас немає. Тобто, — видужав він. - Я не маю на увазі вас особисто. - Пильно подивився на Алісу та на Жанну. – А взагалі. Ось про всіх дівчат говорю. А ось чим цікаво думали ваші однокласниці коли так робили?

- Вони були просто напідпитку, — почала виправдовувати їх Аліса. - І помітивши, як ми на неї подивилися, пояснила, — ні, ну я звичайно їх не виправдовую.

- Ну, вибачте, хлопці. І ви також молодці. Я не особисто вас не маю на увазі. Швидше за все ви добрі люди. Але серед вас теж трапляються різні.

- Повністю з тобою згоден. - А що ще я міг сказати їй у відповідь, якщо дівчина була абсолютно права і серед нас зустрічаються різні люди.

- Хтось користується наївністю, довірливістю дівчат і потім трапляються такі ось історії.

- Так, а чим там все закінчилося? - Хоча я вже приблизно розумів про що йде мова і мені особисто було вже шкода цих незнайомих людей.

- А закінчилася все тим, що цих дівчаток просто викрали. Завезли далеко-далеко.

- І як ви про все це дізналися? – Здивувався Толік.

- Цими дівчатами були ми, — раптом чесно зізнався мені Аліса. - Завдяки щасливому випадку нам вдалося втекти.

- А то б зараз уже працювали повіями, десь на Кіпрі чи Туреччині. Так ми зрозуміли з їхніх розмов. – доповнила цю історію Жанна.

- Ми попросилися до туалету. І там стояв автобус рейсовий. І ми в нього швидко заскочили та поїхали додому. Там було багато різних автобусів. Це була автостанція. Тільки тому нас і не спіймали, бо ми сіли не в той, що йде до нас прямо додому, а у зворотний бік. Це все Аліса вигадала, — похвалила подругу Жанна.

- З того часу ми нікому не віримо, жодному хлопцеві. Ви на вигляд теж такі приємні. Але хто вас знає? - Добивала вона, а Аліса все мовчала та мовчала

- Згоден. Хто нас знає, — чомусь мені зовсім не хотілося з нею сперечатися і доводити протилежне.

- Якщо хочете, то чекайте нас щодня о четвертій годині. Я думаю, ми тепер сюди часто їздитимемо. – Сказав я дівчаткам.

- Ми нічого не обіцяємо, — відповіла Аліса.
Але видно було, що ми їй сподобалася.