Розділ 5. Зайва усмішка

Оля

Наступного дня я була в офісі рівно о шостій тридцять. Очі страшенно пекли від недосипу, але до восьмої я встигла відсканувати всі двісті сторінок тих клятих договорів, які Стадницький залишив мені вчора.

Якраз коли я доробила останній, двері ліфта за моєю спиною тихо роз'їхалися.

Я автоматично випрямилась і натягнула на обличчя маску привітної секретарки, готуючись до появи боса. Але там був не він.

— Ого, — пролунав приємний чоловічий голос. — Макс нарешті найняв когось, хто не непритомніє від одного його погляду?

Я обернулася і побачила як переді мною стояв чоловік приблизно віку Максима, але на цьому їхня схожість закінчувалася. Світле волосся, трохи розслаблена краватка і щира усмішка, від якої навколо очей з'являлися дрібненькі зморшки. Від нього віяло якоюсь неймовірною легкістю.

— Доброго ранку, — я машинально поправила комірець своєї білої блузки. — Я Оля. Новий адміністратор.

— Матвій, — він підійшов ближче і, замість того щоб просто кивнути, простягнув мені руку. —  Співвласник цього царства стресу і за сумісництвом найкращий друг вашого нестерпного боса. Як ви тут виживаєте, Олю? Він вас ще не з'їв?

Я відчула, як мої губи самі собою розтягуються в усмішці.

— Він намагається, — тихо зізналася я, відчуваючи, що цій людині можна трохи довіритися. — Але я виявилася не дуже смачною.

Матвій тихо розсміявся. Його погляд ковзнув по моєму обличчю й зупинившись на очах. У ньому був відвертий, але зовсім не образливий чоловічий інтерес.

— Макс просто нічого не тямить у делікатесах. Сховати таку вродливу дівчину за цим столом — це злочин, Олю. З вашими очима ви могли б заробляти на продажах набагато більше ніж менеджери цього офісу разом узяті.

Я відчула, як щоки заливає легкий рум'янець. Комплімент був ніби простим, але після принижень від Руслана, а тепер і від Стадницького, він подіяв як ковток свіжого повітря.

— Дякую, Матвію, але моя посада вже затверджена керівництвом.

— Керівництву іноді треба лікувати нерви, — він підморгнув мені, спершись ліктем на мій стіл. — Може, вип'ємо кави в обід? Я покажу вам дуже затишне місце, де ви зможете розслабитись.

Я відкрила рота, щоб ввічливо відмовитися, але не встигла.

— Доброго ранку, Матвію. — Голос Стадницького увірвався в приймальню.

Бос стояв за кілька метрів від нас. На ньому був його чорний костюм, але сьогодні він здавався ще темнішим, ніж зазвичай. Його погляд  був прикутий до мого обличчя й усмішки, яка миттєво зникла з моїх губ. 

— Максе! — Матвій випрямився і пішов назустріч другу, потискаючи йому руку. — Якраз знайомився з твоєю новою співробітницею. Чудовий вибір.

— У мене нарада за сорок хвилин. Ходімо до кабінету, — Стадницький навіть не подивився на друга. Він дивився тільки на мене. Його очі палали чимось таким сирашним, що мені захотілося сховатися під стіл.

Матвій знизав плечима, кинув мені прощальну усмішку і зайшов до кабінету.

Наступні півгодини тягнулися як вічність. Я чула їхні приглушені голоси, намагаючись зосередитися на роботі, але руки зрадницьки тремтіли.

Коли двері відчинилися і Матвій вийшов, він знову підморгнув мені.

— Не забувайте про каву, Олю. Гарного дня.

Щойно за ним зачинилися двері ліфта, офісний телефон на моєму столі різко зашипів.

— До мене. Негайно.

Я схопила свій блокнот і, набравши повні легені повітря, зайшла до кабінету.

Стадницький стояв спиною до мене, дивлячись у велике вікно і мовчав.

— Ви відсканували договори? — запитав він, не обертаючись.

— Так, Максиме Вікторовичу. Усе в базі було, рівно о сьомій, як ви і просили.

Чоловік повільно розвернувся і я помітила як у його очах вирувала справжнісінька буря. Він підійшов до столу, взяв мій рівно складений стос паперів і одним рухом зсунув їх на край.

— Файли потрібно було розсортувати за алфавітом, а не за датами, — його голос був тихим, але від нього віяло морозом. — Уся ваша ранкова робота не має ніякого сенсу. Переробите.

Я кліпнула, відчуваючи, як накочується втома й образа.

— Але ви вчора не казали про алфавітний порядок. Ви сказали просто...

— Ви вирішили зі мною посперечатися? — він сперся руками на стіл і нахилився вперед. — Чи ви були надто зайняті тим, щоб стріляти очима у мого партнера, замість того, щоб думати про свої обов'язки?

Моє серце ніби пропустило удар.

— Я не... Ми просто привіталися.

— Привіталися? — він хмикнув, вийшов з-за столу і почав повільно наближатися до мене. — Я бачив, як ви йому усміхалися й миттєво розтанули від пари дешевих компліментів. Знаєте, Ольго, я починаю розуміти ваші мотиви.

Я відступила на крок, але він зробив два.

— Які ще мотиви? — мій голос зірвався.

— Ви вчора втекли з роботи через «прорвану трубу», — він вимовив це з явним знущанням, зупиняючись за крок від мене. — У вас, очевидно, багато фінансових проблем. І ви вирішили, що найкращий спосіб їх вирішити — це знайти спонсора прямо на робочому місці? Матвій — чудовий кандидат. Багатий, неодружений і дуже любить красивих жінок.

Я задихнулася. Кров миттєво прилила до щік від нещадної злості на цього дурбецала. Та як він сміє звинувачувати мене в тому, що я шукаю чоловіка заради грошей? 

— Як ви смієте? — я випалила це раніше, ніж мозок увімкнув режим самозбереження. — Моє особисте життя і те, кому я усміхаюся, вас не стосується! Я прийшла сюди працювати, а не терпіти ваші безпідставні образи.

— Усе, що відбувається тут — стосується мене, — його голос став ще нижчим, перетворюючись на  рик. Він зробив ще один крок, змушуючи мене притиснутися спиною до холодної стіни кабінету. — Я плачу вам за те, щоб ви розбирали папери і варили каву. А не за те, щоб ви крутили роман з моїм партнером.

Я відчувала тепло його тіла, як його запах повністю затемнює мої думки. Стадницький стояв так близько й тиснув на мене своїм гнівом, але під цим гнівом ховалося щось, що змушувало його дихати так само важко, як і я.