Розділ 1. Скажений бос

Оля

Я сиділа у шкіряному кріслі, намагаючись заспокоїти своє дихання. Енергетика у кабінеті власника автосалону здавалася для мене занадто важкою.

Здавалося, Стадницькому не потрібно було навіть моє резюме, бо він читав мене як відкриту книгу.

Його погляд повільно пройшовся по моєму строгому чорному піджаку та білій блузці, яку я застебнула на всі ґудзики до самого горла. Я навмисне одяглася так, щоб виглядати серйозніше і не давати приводів для зайвих поглядів. Після свого колишнього чоловіка я взагалі ненавиділа, коли на мене так дивилися. Але цей чоловік робив це так, ніби розрізав заживо.

Він сидів у чорному костюмі, який, як я встигла підмітити, дуже йому личив. Він усім своїм виглядом відображав свою нічим не прикриту зневагу. Його погляд раптом зупинився на моєму обличчі. Точніше — на волоссі.

І я відчула, як тоненьке каштанове пасмо, яке я так старанно заколювала вранці, зрадницьки вибилося і впало на обличчя. Стадницький раптом завмер. Його зуби стиснулись, а в карих очах спалахнуло щось дуже схоже на злість.

— Ви нам не підходите, — рівно сказав він.

Папка з моїм резюме вмить полетіла на край столу, відкрита на першій сторінці.
Мої пальці одразу вп’ялися у ручку на сумці, яку я тримала на колінах.

— Але ж ви навіть не дочитали до мого досвіду роботи, — мій голос ледь помітно просів, але я змусила себе триматися спокійно.

— Мені не потрібно читати цю маячню, щоб зрозуміти, що ви принесете для мого бізнесу лише проблеми, Ольго. — Він вимовив моє ім'я так, ніби воно залишило гіркий присмак на язиці. — Ваш зовнішній вигляд... Буквально кричить про неорганізованість.

Я задихнулася від обурення. Неорганізованість? Тому що з зачіски вибилося одне кляте пасмо?!

Господи, Олю, тільки не зірвись. Тобі ж до болю потрібна ця робота.

Думки забилися в голові, поки я дивилася в його льодяні очі. Оренда квартири, ліки для мами, зимові черевики для Міланки, яка знову почала кашляти після вчорашньої прогулянки. 

Два роки тому мій шлюб розбився на друзки. Руслан залишив мене з боргами, хворою матір'ю і маленькою донькою на руках, промінявши нас на свою нову, безтурботну наречену. З того дня я вигризала кожну копійку. Тому й не мала права зараз встати і грюкнути дверима через власну гордість. Не мала.

— Мій зовнішній вигляд повністю відповідає діловому дрес-коду, — я дивилася прямо на нього, відчуваючи, як у грудях закипає  ненависть до цього самовпевненого йолупа. — А мій ранній досвід дозволить вашому автосалону працювати без тих проблем, через які ви, очевидно, і звільнили мою попередницю.

Стадницький повільно відкинувся на спинку крісла, схрестивши руки на грудях.

— Яка самовпевненість, — куточок його губ ледь смикнувся. — Ви думаєте, що натягнули строгий костюм, сховали своє... — він знову з явною відразою глянув на моє каштанове волосся, — волосся, і я повірю, що ви серйозний працівник? Ви ж типова проблема, яка просто шукає де нашкодити.

Я зціпила зуби так сильно, що заболіли скроні. Усі чоловіки однакові. Руслан постійно вказував мені, що я все роблю не так і душив своїм контролем. А тепер цей... бос намагається розмазати мене по стінці на першій же хвилині співбесіди просто тому, що я йому чимось не догодила.

— Якщо ви оцінюєте професіоналізм кандидатів виключно за кольором їхнього волосся, Максиме... — я навмисне зробила паузу, проковтнувши по батькові, — то проблема не в моєму резюме, а безпосередньо у вас.

Щойно я назвала власника елітного автосалону непрофесіоналом. Все. Догралася. Можна йти.

Він мовчав кілька секунд й дивився так пильно, що мені захотілося прикрити шию руками. Від нього пахло дорогим і дуже смачним парфумом.

Раптом Стадницький нахилився вперед, спираючись ліктями на стіл і відстань між нами скоротилася до небезпечного мінімуму.

— Знаєте, що я найбільше ненавиджу, Ольго? — його голос упав до хрипкого баритона, від якого по шкірі пробігли мурахи. — Брехню. І жінок, які намагаються здаватися тим, ким не є.

— Але ж, я не брешу, — твердо відповіла я, хоча серце на мить завмерло.

Я брешу... Я не вказала в анкеті Міланку. Бо якщо він дізнається про дитину, яка постійно тягне на лікарняні, мене вишвирнуть звідси за секунду.

— Ми це перевіримо. — Він не відводив свого  пронизливого погляду. — Виходьте завтра на восьму ранку. На випробувальний термін. Запізнитеся хоч на хвилину — звільню. Зробите помилку в документах — звільню. Будете сперечатися...

Він зробив паузу, повільно провівши поглядом від моїх очей до губ.

— Я вас зрозуміла. Дякую, — сухо кинула я, піднімаючись на ноги, поки мої коліна зрадницьки тремтіли.

— Не радійте завчасно, — кинув він мені в спину, коли я вже торкнулася ручки дверей. — Ви не протримаєтесь тут і тижня. І я особисто про це подбаю.

Я навіть не обернулася, тільки сильніше стиснула пальці, подумки обіцяючи собі, що скоріше помру, ніж здамся цьому нестерпному придуркові.

***

Вітаю, любі читачі! ❤️

Рада бачити вас на сторінці моєї нової історії — «Відштовхни мене»!

Попереду на нас чекає дуже емоційна, напружена і гаряча історія.

Між ними буде багато протистояння, колючок, спроб зберегти дистанцію і нестримного тяжіння, якому неможливо пручатися. Але що станеться, коли її таємниця вийде назовні?

Важливо: Це перша книга дилогії «Ціна моєї брехні».  

Будь ласка, додавайте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення!

Ваші зірочки та коментарі — це найкраща нагорода і величезна мотивація для мене писати швидше та емоційніше. Я читаю кожен ваш відгук і дуже ціную вашу підтримку!

Як думаєте, чи довго Оля зможе приховувати свою таємницю від такого боса? Діліться думками в коментарях!