Глава 26. 1969. Натан.

   Це Натан. Він виникає наче з туману. Спочатку я думаю, що він мені примарився. 

   — Еб! Господи! 

  Насилу піднімаю важку, наче залиту свинцем, голову. Намагаюся сфокусувати погляд на чоловічій постаті. Але раптом їх стає дві. Й завдання стає нездійсненним. Голова приречено падає вниз.

    — Якого біса, Еббі? Навіщо ти так набралась? 

   Вода перестає бігти на мою нещасну голову. Сильні руки намагаються мене підняти й поставити на ноги. Я мовчки починаю бити по них долонями. Мені боляче.

   — Перестань, чорти б тебе забрали! Що ти твориш?! От же ж п'янота! Подивись на себе! Вставай! Ну ж бо!

   Натан намагається схопити мене за руки та вгамувати. Але я налаштована захищатись до останнього. Не хочу його! Не потребую його допомоги! Пішов він!

   — Пішов ти! Геть! Забери свої гадські руки! Рятівник, знайшовся! — чую я свій крик. — Пішов значить пішов! Якого х… ти припхався?! Хіба вже пройшов тиждень?!

    Йому таки вдається спіймати мене за руку та, міцно схопивши за зап'ястя, утримувати їх.

    — Пусти, бісів садист! Ненавиджу тебе! Пусти! Хай тільки я звільнюся, я тебе прикінчу! 

   Він не звертає увагу на мої крики. Сильно тягне мене за руки догори. Я кричу, як оглашенна:

   — Боляче! Пусти! Чортів козел! Ненавиджу тебе! Пусти! 

   — Вгамуйся, нещастя! Підводься! Досить валятися на холодній плитці! 

   — Нікуди я з тобою  не піду! Відпусти!

   Він не слухає. Тягне за собою. Я впираюся ногами та кусаю його за руку. Натан скрикнув та відпустив мою правицю.

   — Геть сказилася! 

    Він щось ще говорить. Але мені байдуже.  Я не хочу нічого слухати.

    Я вигоріла з середини. Мої очі роз'їли сльози. Моє серце розбито вдрузк братами Коулами. Зараз я ненавиджу їх обох, про що й кричу кудись туди нагору Натану що є моїх сил. 

    — Будьте ви обидва прокляті! Погралися мною, як лялькою, потім зламали й кинули! Безсердечні мерзотники! А ще казали, що любите мене! Хіба так люблять! За що? Що я такого зробила?

   Натан нічого не говорить. Він мовчки намагається підвести мене з мокрої холодної підлоги. І йому таки це вдається. Він підтримує мене під руки й пробує забрати з душової. 

   Але я не хочу йти з ним. Я обзиваю його останніми словами та чіпляюся за що можу. Флакони з шампунями, бальзамами та масками розлітаються у різні боки. 

   Я випадково зачіпаю кран й на нас обох ллється холодна вода. Від несподіванки я так голосну верещу, що Натан здригається. А може йому просто холодно.

  Він кинувся закривати воду. Я, користуючись можливістю, роблю ще одну спробу вирватись з його цупких рук. Відчуваю, що щось потрапило мені під руку й майже відразу мені на голову падає лійка душу разом зі шлангом. 

   Натан важко зітхає й раптово легко підхоплює мене на руки. Я починаю вириватися й навіть примудряюся врізати йому голосного ляпаса. 

   — Еббі, будь ласка, припини! Я можу тебе не втримати.

   Його голос звучить спокійно й дуже втомлено. А ще з якимось наче надломом. І я припиняю. Обіймаю його за шию та притискаюсь до нього сильно-сильно. Я вся тремчу. Мені дуже холодно і єдине джерело тепла — це Натан.  

   Він несе мене в нашу спальню. Бите скло тріщить у нього під ногами. Добре, що він взутий! Він заніс мене в кімнату, озирнувся й посадив в крісло.

   — Я швидко! — кинув мені й вийшов. Знову тріск скла під ногами.

   Я дрижу, як осинове листя. Мені дуже холодно. Мокрий одяг неприємно облягає моє тремтяче тіло.

   Натан дуже швидко повертається з великим пухнастим рушником. Але він не віддає його мені відразу. Його вправні пальці починають швидко розстібати ґудзики на моїй блузі. 

   — Не смій торкатися до мене! — простукала я йому зубами. — Прибери руки!

   Це все, на що мене вистачає. Я геть знесилена. Й морально, й фізично. Я відчуваю, як апатія накриває мене з головою.

  Він так подивився на мене, що я затихла. 

   — Я тобі не ворог, — раптом сказав він. — Й нічого поганого не хочу. Тобі треба швидше зігрітися. У мокрому одязі це неможливо. Я не впевнений, що ти впораєшся сама. Чи впораєшся? 

   Я дивлюся йому у вічі. Він щось таке побачив у моєму погляді, що просто ніжно поцілував мене в чоло. Й продовжив роздягати. Коли він добрався до мокрої білизни, я здригнулась.

   — Не хвилюйся! Я швидко! Спробую не торкатися до тебе руками. 

   Але він декілька разів доторкнувся до моєї шкіри, коли розстібав бюстгальтер та стягував трусики. Від його дотиків шкіру ніби обпікало вогнем. Його руки були теплі, навіть гарячі.

   Це було так дивно. Я геть не стидалася його, й не відчувала ніякого потягу до нього. Наче мене зовсім малою купає татко. Потім він накинув мені на плечі рушник. Я намагалася втримати його тремтячими пальцями, але він впав вниз. 

   — Зараз, зачекай, — говорить Натан.